З 1 ЛИСТОПАДА 2019 РОКУ Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному ЗАВЕРШУЄ АКЦІЮ «Сувенір на згадку»!
Відтепер відвідувачі Музею НЕ ОТРИМУВАТИМУТЬ БЕЗКОШТОВНО
буклети та свистунці!
Дякуємо, що й надалі залишаєтеся разом з нами!
Музей продовжує стрімко розвиватися, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі!

ІЛЬЇНСЬКИЙ ЯРМАРОК (зі спогадів Олександри Селюченко)

вкл. П'ятниця, 06 січня 2012, 13:16. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   З самого малечку Олександра Федорівна вбирала в себе все, що відбувалося навколо неї в природі й серед людей, прислухалася до розмов дорослих, особливо, коли йшлося про давні часи, козаччину, переповідалися легенди, бувальщини та небилиці. Та найбільше враження на Олександру Федорівну Селюченко справляли ярмарки в Опішні, а ще більше Ільїнський – в Полтаві. Умови тогочасного ярмаркування вдало ілюструють наступні рядки зі спогадів Олександри Селюченко:

    «Пам’ятаю свято Ільї…  Перестають люди купатися, останній місяць  літа. На порозі осінь з своїми барвами, але ще тепло і лагідно світить сонце. Відбувається ярмарок в Полтаві. Звичайно, набагато більший, ніж в Опішні. Їдуть на той ярмарок з усих усюдів: з Росії, Білорусії і ще з більш дальних країв. Ну, і опішнянські гончарі їдуть на  той ярмарок. Роблять вони собі курені, на зразок тих, які роблять на баштані. Відбувався ярмарок на Подолі, де тоді було багато незаселеного місця з деревами і травою. Запахи були гарні в курені і повітря свіже. Поїхали, було, і ми з мамою на Ільїнську ярмарку. Цілий місяць мама торгувала. А наша пахуча оселя приючувала вечорами гостей. Наслухалася я тоді різних оповідок і історій, інколи дивовижних і страшних, а частіше веселих і жартівливих. Вдень, коли мама торгує, я гасаю по всьому ярмарку. Куди не побіжиш, скрізь зустрічаєш диво і комедію. Хіба ж не диво, коли комедіант бере банку з тирсою, перевертає її на обидва боки і на твоїх очах із тирси робляться цукерки. Диво в дитинстві пов’язане з усим загадковим: чим загадковіше, тим дивніше; чим менша дитина, тим більше загадкового і дивного. І спокус на ярмарці повно: карусель, слящони, цукерки, морожене – і для дітей, і для дорослих. І моя мама ходила зі мною під вечір, коли закінчить торгувати, посидіти в палатці, де печуть слящони. Різні люди туди заходили, любила я за ними спостерігати. Особливо я любила дивитися на баринь (так ми називали тоді інтелігентних жінок), все роздивлялась на їхні шляпи. Було, залізу за стіл, дивлюсь на них, не надивлюся. А мене нагодують слящонами і виженуть з-за стола. Ніхто не розумів, навіть мама, що мені не стільки хотілося їсти, скільки дивитися на людей.

    Набігаюся за день, а тоді перед сном прошу маму, щоб вона купила мені мороженого. А вона нарошне не купить. Я розсерджусь, стану „стовбула” посеред куреня і, стоячи, засну. А мамі тіки цього і треба, щоб не переживати, де я мотаюсь.

   Одного разу спостерігаю, як мама торгує. Бачу, покупець вибирає собі, що йому подобається з виробів, мама бере в нього гроші і знову віддає їх назад, а він спокійно йде собі геть з нашим глечиком, вазочкою чи іграшкою. Обурена маминою безтолковістю, я не видержую і кричу: „Що це за торгівля? Цілу зиму робили, а ти роздаєш даром, гроші назад віддаєш! Ось приїдемо додому, я батькові розкажу”. Дивуються люди, слухаючи, як дочка виговорює матері. Дві комедії: одна в комедіанта, в якого з тирси цукерки виходять, а тут дочка сперечається з матір’ю за неправильну торгівлю. Сіла мати спочивати і давай мені пояснювати, що вона не віддає вироби даром, а дає покупцям здачу, що гроші треба вміти рахувати. Не доходить мені ніяк. Приїзджаємо додому, тіки в двір, я злажу з „кучі” і зразу ж докладую батькові, як торгувала мама. Сміється батько, і давай мені пояснювати те ж саме, що і мама говорила».

   Перебування на Ільїнському ярмарку було для Олександри Федорівни значущою життєвою подією і великою школою життя. Адже багато чого з побаченого і почутого увійшло в творчість мисткині.{jcomments on}

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Декоративна мальовка Олександри Селюченко

вкл. П'ятниця, 06 січня 2012, 13:10. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Декоративна мальовка Олександри Селюченко виконана в руслі сформованої на той час (1950-ті роки) традиції опішненського контурного розпису з бароковою орнаментикою. Вже будучи пенсіонеркою, вона виконала значну кількість декоративної мальовки на папері. Роботи Олександри Селюченко зроблені «для душі» під час відпочинку від ліплення. Її малюнки приваблюють якоюсь особливою безпосередністю виконання, барвистістю, теплотою, що поєднується з умінням майстрині організувати композицію з визначенням центру або рівномірним розподілом на головні та другорядні елементи.

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Селюченко Олександра.Декоративна мальовка. Папір, олівець, гуаш, акварель.Опішне, Полтавщина. 1981.Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко. Фото Тараса Пошивайла{jcomments on}

Мрія здійснилася…

вкл. Середа, 26 жовтня 2011, 22:57. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 «…Довго мріяв потрапити в цей музей, але не вдавалося. Нарешті моя мрія здійснилась. Прикро, що вже не можливо поспілкуватися з майстринею, але її іграшки все розповідають за неї.

З повагою і захватом,

Король Д.»

«…Скільки разів не доводилось повертатись до цього затишного будинку, мене завжди буде вражати гостинність екскурсовода, живі витвори майстрині та душевний спокій, який відчуває кожен, зайшовши до цієї хатинки. Сподіваюсь, що зможу повернутись сюди ще не один раз.

 З повагою

Моцак О.»

Так висловили свої враження в Книзі відгуків Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко учасники VМіжнародного молодіжного гончарського фестивалю, що проходив у Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті I-III ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

Учасники V-го Міжнародного молодіжного гончарського фестивалю в Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 21.06.2011.Фото Світлани Панасюк{jcomments on}

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Безмежна краса опішненської мальовки

вкл. Середа, 28 вересня 2011, 08:43. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Вихованці дитячого ясла-садка «Берізка» старшої групи під час майстер-класу на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2011. Фото Світлани Панасюк    

   Під час IIIТижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «ЗДВИГ-2011» на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко  відбувся захід під назвою «Безмежна краса опішненської мальовки». Провела майстер-клас вчитель навчально-виробничої гончарської майстерні Державної спеціалізованої школи-інтернату I-IIIступенів «Колегіум мистецтв в Опішні» Гурин Наталя. Участь у ньому взяли вихованці ясла-садка «Берізка» старшої «А» групи. На маленьких гостей чекали веселі та цікаві розваги, у тому числі конкурс дитячих малюнків, майстер-клас з декоративної мальовки, а також ліплення іграшки з глини. Багато цікавого і нового діти почерпнули з розповідей вчителя, адже вона розповіла, як створюється мальовка, які інструменти потрібні для роботи, які природні матеріали використовуються для орнаментування. Діти із захопленням та цікавістю  спостерігали, як вправно майстриня вивершувала барвисті орнаменти у вигляді стилізованих «квітів», «листочків», «завиточків», «яблучок» на  дитячій іграшці «монетці». Отримавши безліч позитивних емоцій та поповнивши свій кругозір цікавою інформацією, діти взялися відтворювати побачене на аркушах паперу. Майстер-клас пройшов у приємній та веселій атмосфері. Діти із задоволенням малювали та ліпили, проявляючи свій хист та фантазію. Вироби дітей вдалися на славу.{jcomments on} 

Випалювання глиняних іграшок у горні Олександри Селюченко

вкл. Вівторок, 30 серпня 2011, 08:04. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   Найбільшу майстерність потрібно виявити під час випалювання посуду чи іграшки в горні. Навіть приказка існує: «Палити треба так, як батіг плести: починати з грубого, на тоненьке звести».
Кожного року за традицією на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко проходить одне випалювання іграшок опішненських майстрів у горні відомої майстрині. Тож і цьогоріч ми знову готувалися до цього клопіткого й цікавого процесу. Не завадив нам навіть дощ, який щедро окроплював у ці дні опішненську землю.
   Все розпочалося о шостій годині ранку. Олександр Шкурпела – майстер-гончар, який відповідав за випалювання, почав заповнювати горно іграшками. Через годину 2700 опішненських глиняних свистунців чекали на загартовування вогнем. І ось священна мить настала – Олександр Шкурпела розвів невеликий вогонь, щоб просушити горно, адже це обов’язковий етап випалювання, оскільки швидке нагрівання може спричинити розтріскування глиняних виробів (при цьому буде чутно звуки, що нагадують віддалені постріли). Важливо, щоб дрова були сухими, адже із сирих під час горіння виділяється пара, що також призводить до розтріскування виробів. Випалювання продовжувалося
   12 годин. Весь час Олександр Шкурпела слідкував за цим довготривалим процесом. Всі дуже хвилювалися за кінцевий результат виснажливої праці. Цього дня садибу відвідало чимало екскурсій, які з цікавістю спостерігали за випалюванням. Гончар Олександр Шкурпела із задоволенням усім бажаючим розповідав про його тонкощі, адже він сам – технолог, учень майстра художньої кераміки, члена Спілки художників України, головного інженера Опішненського заводу «Художній керамік» Трохима Назаровича Демченка, та й удома теж випалює дровами. Увечорі, коли випалювання завершилося вдало, напруга спала: кожна випалена іграшка завдяки людському таланту і дії вогню стала справжнім міні-шедевром.{jcomments on}

«Е-літня АКАДЕМІЯ ГОНЧАРСТВА» в Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко

вкл. Четвер, 25 серпня 2011, 15:23. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   У роботі з глиною завжди є новизна, місце творчого пошуку, відповідно – можливість досягти високих результатів. Чудовий настрій у процесі роботи, моральна насолода й задоволення від зробленого – все це є дуже важливим для загального розвитку людини. Щоб бажаючі осягнути мистецтво гончаротворення могли досягти основних навичок роботи з глиною, а також познайомитися з традицією українського гончарства, в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному з 14 червня по 03 липня 2011 року проходила «Е-літня АКАДЕМІЯ ГОНЧАРства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів».
   Дев’ять відважних диваків і діячів опановували основи гончарної справи. Кожен день був насичений творчістю, та, крім навчання, учасники мали можливість ознайомитися з експозицією Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Вони переглянули книгу Леоніда Сморжа «Гончарівна (Одержима керамікою)», із захопленням і цікавістю поринули в іграшкове царство мисткині. Тетяна Солнцева (Рівне) – одна із учасниць «Е-літньої АКАДЕМІЇ ГОНЧАРства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів» – висловила свої враження: «Нам дуже важко було слухати таку трагічну, сповнену такої одинокості історію, тому що дуже талановита людина була, і ми бачимо по її роботах – дуже творча, дуже глибока, можна сказати, людина-філософ, людина-особистість. Але що так склалася її особиста жіноча доля… Це досить важко сприйняти, зрозуміти, як людина прожила життя серед людей у великому селі, але зовсім одинока. І ми зараз живемо на квартирі у жіночки, з якою вона товаришувала – тут зовсім поряд – у Тетяни Бойко. От і вона багато розповідає, досить поглиблює вашу розповідь своїми враженнями: як вона інколи не мала що їсти, інколи спала в холодній оселі, але не покидала ніколи цієї справи. І ще кажуть, що вона була одержима саме керамікою. Дуже б хотілося, щоб вона була ще й щасливою».{jcomments on}

Світлана Панасюк,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Пізнавальна екскурсія

вкл. П'ятниця, 12 серпня 2011, 14:36. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Учні Опішнянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів – вихованці пришкільного табору «Казковий» – у Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 14.06.2011. Фото Світлани Панасюк  та Інни Школенко  

    На початку літніх канікул учні Опішнянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів, які відвідували пришкільний табір «Казковий», здійснили цікаву й пізнавальну екскурсію до Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Вони почерпнули для себе чимало нового, адже саме тут на власні очі побачили глиняні іграшки-свистунці, скульптуру малих форм, які ліпила майстриня, прослухали розповідь про життєвий і творчий шлях, ознайомилися з виставкою ескізів, які створювала Олександра Селюченко. Зацікавленість учнів підтверджувалася великою кількістю запитань, особливо про виготовлення іграшки з глини. Дітлахи отримали задоволення, зарядилися позитивними емоціями, гарно й активно провели свій відпочинок. Учні та їх педагоги подякували за теплий прийом, змістовну екскурсію, на згадку про відвідування садиби залишили цікаві фотографії.{jcomments on}

Світлана Панасюк,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Талант не позичають – з талантом народжуються

вкл. Середа, 01 червня 2011, 23:49. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 (до 90-річчя від дня народження Олександри Федорівни Селюченко)

Гончарка, заслужений майстер народної творчості України Олександра Селюченко в Музеї народної архітектури і побуту України. Пирогово, Київщина. Початок 1980-х років.Автор фото невідомий.Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

    Край чарівної природи – Полтавщина – дала світу не одну талановиту та неординарну особистість. До них належить і Олександра Федорівна Селюченко – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України, талановита майстриня дитячої глиняної іграшки.
   Плоть від плоті народу Олександра Федорівна своєю долею реалізувала рівень народної кераміки на елітарній висоті. Талант, дарований їй Всевишнім, не згаяла, а ретельно шліфувала протягом усього свого життя.
   Широкому загалу вона відома, як ліпниця дитячої іграшки, але мало хто знає, що до вершин майстерності мисткині довелося йти тернистими дорогами.
   Талановита ліпниця Олександра Федорівна народилася 6 травня 1921 року в Опішному, в Полтавщині, у працьовитій гончарській родині. Мати Євдокія Селюченко була ліпниця. Уже з малечку допитлива дівчинка придивлялася, як ліпила її мама, а згодом і сама захопилася цим цікавим заняттям. Окрім усього іншого, дівчинка ще й чудово малювала. Батько – Федір Селюченко – зумів прищепити любов до книжки. Адже вона мала певний літературний дар, уміло володіла словом, захоплювалася музикою, цікавилася психологією, медициною, історією.
У дев’ять років Олександра йде до школи, а на часі – голодомор 1933-го, сталінські репресії 1935-х–1939-х років. За цей час вона вже вправно ліпить, майстерно розмальовує посуд. Далі навчання в дворічній керамічній художній школі, де на той час викладали досвідчені й висококваліфіковані майстри, зокрема Семен Литовченко, Артем Каша, Хома Сакун. Саме в цій школі вона почерпнула чимало нового і цінного для себе. Не оминула Олександру мобілізація на відбудову Донбасу, яка проводилася після визволення радянською армією у вересні 1943 року Опішного. Але умови й режим роботи були там чи не найгіршими.

Спогади з дитинства

вкл. Середа, 11 травня 2011, 22:15. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Олександра Селюченко. Опішне, Полтавщина. 1940-ві роки. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

    Любила Олександра Федорівна рідну землю. Вболівала душею за своє селище. Пам’ятала перекази прадідів про колишнє Опішне. У своїх щоденниках вона багато разів поверталася до спогадів про свою вулицю, про батьківське обійстя та свою родину. Ці спогади зігрівали її холодними зимовими вечорами, додавали сили й наснаги.
   «Коли я наодинці з собою, особливо, коли я ліплю, то минуле випливає в пам’яті, як картина на полотні художника. Найчастіше згадується дитинство. Ну, і юність, молодість теж… Якими вони не були, в яких би тяжких умовах не проходили, в моїй пам’яті залишилися рідними і чудовими.
    Гарно, коли за тобою піклуються, доглядають, допомагають дивитися на світ і розуміти його, а він здається тобі таким цікавим і чародійним. Опішня тобі здається найпрекраснішим місцем на землі, а наша хата – найкраща і найзатишніша в Опішні. Стояла наша хата поруч з теперішньою моєю, тіки ближче до обриву і Тарапуньки, тому здавалося, що вона ось-ось полетить в ту прірву. Хата стояла дверима в двір, а боком на вулицю. За задньою стіною хати, внизу, проходила дорога, поруч з Тарапунькою. Над нею двома рядами шуміли верби, був місток для переходу, через нього ходили і по воду до криниці. З другої сторони бугра, внизу , боком до Тарапуньки, стояв будинок, а біля нього росло ціле море квітів. Жила в цьому будинку сім’я інтелігентна, але вона нас не цуралась, жили дружно, хоч ми і були прості люди проти них. Їхній син дружив з моїм братом, обоє вміли грати: брат на скрипці, а той на гармошці.
     Красива Опішня у всі пори року, але особливо гарна вона весною, коли навкруги все цвіте. Цвітуть сади, розносячи запах свій всюди. Бджоли гудуть, трава аж рипить – така зелена. Сонечко так лагідно обігріває всю цю красу. А настане вечір, що за чудо! Лунають пісні, то в одному боці вулиці, то в іншому. Тоді багато співали, і звідусіль лунали співи: і з Марехівки, і з Прогоні, і з Гончарівки, і з Калюжі, і з Липівців, і з Їсіпівки…

Спілкування … Дружба

вкл. Четвер, 14 квітня 2011, 22:32. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Олександра Селюченко та Олександра Великодна в Музеї народної архітектури та побуту України. Пирогово. Початок 1980-х років. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

       

   Дві жінки. Два таланти. Дві долі. Такі схожі в своїй чистоті, добродійстві, моральності й одинокості. Перша – Олександра Селюченко, друга – її щира подруга з Полтави, чарівниця-вишивальниця Олександра Кузьмівна Великодна.

    Олександра Кузьмівна  Великодна – заслужений майстер народної творчості України. Вона створювала ескізи вишивок для жіночих блузок, чоловічих «чумачок» та «українок», скатертин, серветок, декоративних доріжок, сувенірних виробів, для моделей чоловічого та жіночого вбрання. Мисткиня є автором близько 700 зразків-узорів, що формували естетику найрізноманітніших виробів, оздоблюваних вишивкою.

Замовити екскурсію