Спілкування … Дружба

вкл. 14 квітня 2011. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Олександра Селюченко та Олександра Великодна в Музеї народної архітектури та побуту України. Пирогово. Початок 1980-х років. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

       

   Дві жінки. Два таланти. Дві долі. Такі схожі в своїй чистоті, добродійстві, моральності й одинокості. Перша – Олександра Селюченко, друга – її щира подруга з Полтави, чарівниця-вишивальниця Олександра Кузьмівна Великодна.

    Олександра Кузьмівна  Великодна – заслужений майстер народної творчості України. Вона створювала ескізи вишивок для жіночих блузок, чоловічих «чумачок» та «українок», скатертин, серветок, декоративних доріжок, сувенірних виробів, для моделей чоловічого та жіночого вбрання. Мисткиня є автором близько 700 зразків-узорів, що формували естетику найрізноманітніших виробів, оздоблюваних вишивкою.

У її роботах, у невичерпному багатстві та різноманітті застосовані особливо цікаві техніки художньої вишивки, що здавна побутували на Полтавщині. Це – лиштва, «солов’їні вічка», ляхівка, штапівка, занизування, зерновий вивід, різні види мережок, розробки рушникових швів та інше. Шовк, маркізет під руками умілиці випромінювали світлу красу і ніжність душі і почувань.

   Обидві були закохані в мистецтво, своїй улюбленій роботі віддавалися сповна.

   Та доля поклала на їх плечі великий тягар – бути жінками, але не мати власної сім’ї, бути талантами і не мати довгий час визнання, бути порядними людьми і вічно страждати від несправедливості, неправди.

   Цих двох жінок уже немає серед нас, але про їх щиру дружбу  можна дізнатися, прочитавши  уривки з листів Олександри Селюченко  до своєї подруги. У них журба, біль, смуток, розчарування.

«Дорога Олександро Кузьмівно! Сьогодні свято – Пречиста. Сиджу одна, вирядила киян. Намандрувалися ми з Світланою Олексіївною. Погодило нам гарно. Надивилися на всяке життя: одні живуть, радіють, інші плачуть і доживають. О, як нерівномірно розподілено це життя. Ох, і жорстока доля є в людей

Прожила я життя по-бурлацьки, тому інколи здаюся чудною людям

…Здоров’я пропало в добавок відданого життя. Така сама ти а тому мені шкода тебе від душі. Ніхто цього, Шура, не зрозуміє, а тому ми можемо зрозуміти одна одну і більше нетреба нікому говорити. Багато говорити на папері неможливо. Горить огонь, коли в нього підкладають дрова, а коли з усіх сторін дмуть – він затуха

…Незважаючи, що мені 60 років, а мені так хочеться творити, аби були умови

.…Люблю мистецтво, край свій рідний і хотілося для нього гарного чогось

Вдячна я Богові, що він нас звів з тобою, скажу хочеться побути з хорошими людьми{jcomments on}

Дорогенька подружко, Шуро-тьозо! Що ти там робиш, як поживаєш? Сиджу я у своїй келії одна. І так скучно, що не можу тобі передати. Слухаю вісті по телевізору… Немає відрадного нічого. Не створені ми для одинокості. Дивлюся, є  люди такі, що одинокість поважають, а вона мене з’їла

…Не хвастаючись, скажу, що таких, як Олександра Великодна і я, немає… Щоб так любили мистецтво і віддавали йому себе без  остатка. Помремо ми з Кузьмівною, і не буде таких, щоб творили, як соловей співає – говорила Олександра Селюченко»

Вони обидві відійшли у вирій, але залишилися їхні твори, залишилася добра пам'ять у всіх тих, хто їх знав.

 

Мову оригіналу збережено*

Замовити екскурсію