Леонід Сморж був настільки залюблений у світ кераміки, що навіть спробував себе в ролі гончаря. Починаючи з 1969 року, ліпив у заводі «Художній керамік», у гостинах – у Гаврила Ничипоровича й Явдохи Данилівни Пошивайлів, а також – удома. Його творчий доробок становлять 80 гончарних виробів, серед яких – декоративні скульптури, попільниці, підставки під олівці, кухлі, свічники тощо. Можливо, тому що сам майстер народився в Диканьці, темою його творів стали герої гоголівських оповідань. Це, зокрема, чорти, Солоха, Вій, козак Пацюк, Одарка, Карась та інші.
Гончарні вироби, створені власними руками, Леонід Сморж подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства. Усі бажаючі мають змогу побачити їх під час екскурсії в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.
(До дня народження Леоніда Сморжа)
Збиральницька діяльність філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа тривала більше ніж півстоліття. За цей час він зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки (1505 експонатів). Зберігалась вона в київській квартирі вченого. Всі шафи, полиці, підвіконня в кімнатах були заповнені виробами з глини. Неперевершені твори народного мистецтва дивували гостей Леоніда Опанасовича довершеною формою та витонченою опішненською мальовкою.
|
Леонід Сморж. Опішне, Полтавщина. 2004. Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства. |
Якщо Ви приїхали до Опішного подивитися на дивовижну сонцесяйну кераміку, то, відвідавши всі визначні місця гончарської столиці, обов‘язково поверніть на схід, до Ворскли. Незабаром з Млинянської гори Ви побачите «маленьку Швейцарію» – село Міські Млини, що з незапам‘ятних часів виникло на перевозі як передмістя Опішного, де багаті городяни тримали свої водяні млини та мали великі земельні угіддя. Колись тут стояв маєток банкіра й мецената Григорія Рубінштейна, храм Василія Великого, збудований у класичному козацькому стилі, та інші унікальних споруди, а нині розташувався Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа.
 Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 5х20,9х18,7 см. Глинськ, Сумщина. 1920-ті роки. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-6568/К-6195.Фото Тараса Пошивайла |
 Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, поливи, формування, ліплення, мальовка, 6,5х24,7х14,7 см. Косів, Івано-Франківщина. ІІ половина ХІХ століття. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-4098/К-3690.Фото Тараса Пошивайла |
Здавна окрасою й оберегом кожної української хати була піч.«Піч — наче мати рідна», «Піч у хаті — те саме, що вівтар у церкві»,— казали вдавнину.Тому до неї було трепетне ставлення, її завжди тримали в чистоті, намагалися прикрасити.
Піч часто білили, оздоблювалидекоративноюмальовкою,обличковували кахлями – спеціальною глиняною плиткою із загнутими краями (румпа). Дозволити собі прикрасити піч кахлями могли тільки заможні господарі, оскільки замовлена робота була дорогою у виконанні. Такі печі для господині були дуже зручними в догляді (не потрібно білити, поновлювати малюнок): протер ганчіркою кахлі – і вони знову, як нові. Кахлі слугували не тільки декоративною оздобою, а й підвищували тепловіддачу печі, що економило господарям значну кількість палива.
Перші кахлі на території сучасної України з’явилися в другій половині ХІV століття, а з ХV – набули сучасної форми. У цей час і до початку ХVІ століття кахлі виготовляли теракотовими (не вкритими поливою). З другої половини ХVІ століття почали робити кахлі, вкриті різнокольоровими поливами. Виготовленням виробів займалися гончарі-кахельники.
Період найбільшого піднесення українського кахлярства припадає на другу половину ХVІІІ–ХІХ століття. У цей час утвердилися й провідні кахлярські регіони України: Чернігівщина, Полтавщина, Гуцульщина й Покуття.
У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному представлено кахлі переважно другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Є вироби гончарів-кахельників Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини, Тернопільщини, Чернівеччини, Львівщини, Івано-Франківщини. Серед них є теракотові й полив’яні, рельєфні й гладкі, декоровані геометричним і рослинним орнаментами, сюжетними мотивами.
Поповнилася колекція кахель і завдяки збиральницькій діяльності керамолога Юрія Лащука. Він передав Музею-заповіднику колекцію фрагментів і кахель, зібраних в Івано-Франківщині.
Запрошуємо всіх, хто цікавиться традиційною творчістю українського народу, його гончарною спадщиною загалом і кахлярством зокрема, до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Ми маємо чим вас здивувати! {jcomments on}
 Пилип Явдак. Кахля лицьова. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 6,3х20,8х16,3 см. Лазьки, Полтавщина. 1885. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-299/К-315.Фото Тараса Пошивайла |
 Автор невідомий. Кахля лицьова. Глина, полива, формування, тиснення, ліплення, 4,6х20,5х20,6 см. Опішне, Полтавщина. 1915–1916. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-16061/К-15235.Фото Тараса Пошивайла |
Екскурсовод, здобувач Інституту керамології –
відділення Інституту народознавства НАН України
Лариса Гавриш
- говорить скульптор, художник-кераміст, онук одного з фундаторів Української академії мистецтв, академіка Василя Григоровича Кричевського – Василь Васильович Лінде-Кричевський зі США, який відвідав гончарне осердя України – Опішне. Вже кілька років поспіль нащадок видатного архітектора підтримує дружні стосунки з Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному, на запрошення якого й прибув до Гончарної столиці як почесний гість мистецького форуму, що саме проходив у Музеї-заповіднику.
