Нещодавно Музей мистецької родини Кричевських мав нагоду приймати дорогих гостей – нащадків славетної гончарської родини Гаврила та Явдохи Пошивайлів: сина Віктора Пошивайла, невістку Зінаїду Пошивайло, онуку Наталю Пошивайло-Таулер з чоловіком Полом Таулером і правнуків Софію й Михайла Пошивайло-Таулер.
У черговому номері газети «Вісті» (№35 від 29 серпня 2014 року) та на сторінках інтернет-сайту новин «Полтащина» з’явилися дві публікації про одну і ту ж подію – «Прийшов Тарас до Абазівки...» і «До Дня Незалежності України в Абазівці відкрили пам’ятник Шевченку». У них іде мова про те, що цього знаменного для українців року – 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка – в День Незалежності України жителі Абазівки дочекалися й у себе «приходу» Кобзаря: 24 серпня відбулося відкриття пам’ятника титанові української народу. Теплими словами відзначено й організаторів, і благодійників, і учасників урочистого зібрання. Однак про самого автора Шевченкового погруддя – Юрка Пошивайла – згадано кількома словами. Про цю людину варто сказати набагато більше...
Цього року вся Україна урочисто відзначала 200-ліття з дня народження видатного українського поета, письменника, художника, громадського й політичного діяча, фольклориста, етнографа Тараса Григоровича Шевченка. З цього приводу в країні прокотилася перша й найбільша хвиля пошанування Кобзаря. Оскільки творчість Тараса Шевченка досі є актуальною, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному продовжив ці заходи влаштуванням окремої виставки, створеної зусиллями видатних українських художників-керамістів. Так у Музеї мистецької родини Кричевських відбулася Церемонія офіційного відкриття виставки гончарської шевченкіани та творів лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка – Івана Білика, Михайла Китриша, Василя Омеляненка, Петра Печорного.
Архів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному нещодавно поповнився світлинами 1970–1980 років, які передав музею житель Опішного Володимир Редчук. Фото мають історичну цінність, адже на них зафіксовано видатних майстрів Опішного й перших співробітників музею. На значній частині фото працівники заводу «Художній керамік» і їх виробничі будні. Унікальними є і фільми, відзняті ще за життя Явдохи Данилівни й Гаврила Ничипоровича Пошивайлів – зачинателів музейної справи в Опішному. Нині ці фільми можна переглянути в Меморіальному музеї-садибі родини Пошивайлів.
27 травня 2014 року виповнюється 84 роки Миколі Гавриловичу Пошивайлу – славетному опішненському гончареві, заслуженому майстру народної творчості України, лауреату Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, члена Національної спілки художників України й Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Цього року минає 15 річниця від дня відкриття Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Мало хто знає, що натхненником та ініціатором створення Музею гончарства в Опішному була саме Явдоха Данилівна Пошивайло. Вона вболівала за збереження скарбів, розуміючи важливість створення музею для нащадків, – за підтримки онука Олеся Пошивайла почала створювати приватний музей. Приречені на забуття вишивані рушники, народні картини, старовинні ікони, глиняні вироби кінця ХІХ – початку ХХ століття вона розмістила у власній оселі поряд з творчими роботами свого чоловіка – потомственного гончаря Гаврила Ничипоровича Пошивайла. Таким чином їй вдалося зберегти багато перлин народного мистецтва полтавського краю. На початку 1970-х років Явдоха Пошивайло відкрила приватний музей кераміки для загалу. Першими його відвідувачами були сусіди, колеги по роботі в заводі «Художній керамік», учні гуртка «Сонячний круг». Пізніше районне й обласне керівництво почало привозити сюди делегації, в тому числі й чужоземні.
Більше: http://poshyvailo-potters.gov.ua/news/81
Меморіальний музей-садибу філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа було відкрито 1 липня 2009 року. Колекція, що налічує тисячу п‘ятсот п‘ять творів гончарного мистецтва, живопису, української вишивки, писанкарства, нині експонується в невеликому сільському будинку, де свого часу зростав майбутній учений. Будівля, зведена на початку 1930-х років, має незвичайну історію.
Леонід Сморж був настільки залюблений у світ кераміки, що навіть спробував себе в ролі гончаря. Починаючи з 1969 року, ліпив у заводі «Художній керамік», у гостинах – у Гаврила Ничипоровича й Явдохи Данилівни Пошивайлів, а також – удома. Його творчий доробок становлять 80 гончарних виробів, серед яких – декоративні скульптури, попільниці, підставки під олівці, кухлі, свічники тощо. Можливо, тому що сам майстер народився в Диканьці, темою його творів стали герої гоголівських оповідань. Це, зокрема, чорти, Солоха, Вій, козак Пацюк, Одарка, Карась та інші.
Гончарні вироби, створені власними руками, Леонід Сморж подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства. Усі бажаючі мають змогу побачити їх під час екскурсії в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.
(До дня народження Леоніда Сморжа)
Збиральницька діяльність філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа тривала більше ніж півстоліття. За цей час він зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки (1505 експонатів). Зберігалась вона в київській квартирі вченого. Всі шафи, полиці, підвіконня в кімнатах були заповнені виробами з глини. Неперевершені твори народного мистецтва дивували гостей Леоніда Опанасовича довершеною формою та витонченою опішненською мальовкою.
|
Леонід Сморж. Опішне, Полтавщина. 2004. Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства. |
Якщо Ви приїхали до Опішного подивитися на дивовижну сонцесяйну кераміку, то, відвідавши всі визначні місця гончарської столиці, обов‘язково поверніть на схід, до Ворскли. Незабаром з Млинянської гори Ви побачите «маленьку Швейцарію» – село Міські Млини, що з незапам‘ятних часів виникло на перевозі як передмістя Опішного, де багаті городяни тримали свої водяні млини та мали великі земельні угіддя. Колись тут стояв маєток банкіра й мецената Григорія Рубінштейна, храм Василія Великого, збудований у класичному козацькому стилі, та інші унікальних споруди, а нині розташувався Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа.
 Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 5х20,9х18,7 см. Глинськ, Сумщина. 1920-ті роки. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-6568/К-6195.Фото Тараса Пошивайла |
 Автор невідомий. Кахля. Глина, ангоби, поливи, формування, ліплення, мальовка, 6,5х24,7х14,7 см. Косів, Івано-Франківщина. ІІ половина ХІХ століття. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-4098/К-3690.Фото Тараса Пошивайла |
Здавна окрасою й оберегом кожної української хати була піч.«Піч — наче мати рідна», «Піч у хаті — те саме, що вівтар у церкві»,— казали вдавнину.Тому до неї було трепетне ставлення, її завжди тримали в чистоті, намагалися прикрасити.
Піч часто білили, оздоблювалидекоративноюмальовкою,обличковували кахлями – спеціальною глиняною плиткою із загнутими краями (румпа). Дозволити собі прикрасити піч кахлями могли тільки заможні господарі, оскільки замовлена робота була дорогою у виконанні. Такі печі для господині були дуже зручними в догляді (не потрібно білити, поновлювати малюнок): протер ганчіркою кахлі – і вони знову, як нові. Кахлі слугували не тільки декоративною оздобою, а й підвищували тепловіддачу печі, що економило господарям значну кількість палива.
Перші кахлі на території сучасної України з’явилися в другій половині ХІV століття, а з ХV – набули сучасної форми. У цей час і до початку ХVІ століття кахлі виготовляли теракотовими (не вкритими поливою). З другої половини ХVІ століття почали робити кахлі, вкриті різнокольоровими поливами. Виготовленням виробів займалися гончарі-кахельники.
Період найбільшого піднесення українського кахлярства припадає на другу половину ХVІІІ–ХІХ століття. У цей час утвердилися й провідні кахлярські регіони України: Чернігівщина, Полтавщина, Гуцульщина й Покуття.
У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному представлено кахлі переважно другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Є вироби гончарів-кахельників Полтавщини, Сумщини, Чернігівщини, Тернопільщини, Чернівеччини, Львівщини, Івано-Франківщини. Серед них є теракотові й полив’яні, рельєфні й гладкі, декоровані геометричним і рослинним орнаментами, сюжетними мотивами.
Поповнилася колекція кахель і завдяки збиральницькій діяльності керамолога Юрія Лащука. Він передав Музею-заповіднику колекцію фрагментів і кахель, зібраних в Івано-Франківщині.
Запрошуємо всіх, хто цікавиться традиційною творчістю українського народу, його гончарною спадщиною загалом і кахлярством зокрема, до Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Ми маємо чим вас здивувати! {jcomments on}
 Пилип Явдак. Кахля лицьова. Глина, ангоби, полива, формування, ліплення, мальовка, 6,3х20,8х16,3 см. Лазьки, Полтавщина. 1885. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-299/К-315.Фото Тараса Пошивайла |
 Автор невідомий. Кахля лицьова. Глина, полива, формування, тиснення, ліплення, 4,6х20,5х20,6 см. Опішне, Полтавщина. 1915–1916. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, КН-16061/К-15235.Фото Тараса Пошивайла |
Екскурсовод, здобувач Інституту керамології –
відділення Інституту народознавства НАН України
Лариса Гавриш