З 1 ЛИСТОПАДА 2019 РОКУ Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному ЗАВЕРШУЄ АКЦІЮ «Сувенір на згадку»!
Відтепер відвідувачі Музею НЕ ОТРИМУВАТИМУТЬ БЕЗКОШТОВНО
буклети та свистунці!
Дякуємо, що й надалі залишаєтеся разом з нами!
Музей продовжує стрімко розвиватися, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі!

вкл. Понеділок, 31 січня 2011, 21:28. Опубліковано в Поточні статті

  - говорить скульптор, художник-кераміст, онук одного з фундаторів Української академії мистецтв, академіка Василя Григоровича Кричевського – Василь Васильович Лінде-Кричевський зі США, який відвідав гончарне осердя України – Опішне. Вже кілька років поспіль нащадок видатного архітектора підтримує дружні стосунки з Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному, на запрошення якого й прибув до Гончарної столиці як почесний гість мистецького форуму, що саме проходив у Музеї-заповіднику.

1 2

вкл. Понеділок, 31 січня 2011, 20:34. Опубліковано в Поточні статті

   З кінця 1960-х років Леонід Сморж долучається до пізнання таїни гончаротворення. В ці часи все частіше й частіше виходять статті, в яких Леонід Опанасович виступає за необхідність створення в Опішному музею гончарства. У нього з’явилося багато друзів серед найвидатніших  опішненських гончарів, яких він усіляко підтримував, захищав від свавілля чиновників, популяризував їхню самобутню творчість. 
Серед них особливе місце займала славетна українська гончарка Олександра Селюченко. Професор, доктор філософії Леонід Сморж, маючи з нею тривалі творчі й дружні зв’язки і «почуття невиконаного обов’язку перед людиною, яку довго знав, листувався і якої вже нема серед живих», звернувся до теми її життя і творчості ще в середині 1990-х років. У результаті його копіткої праці, зусиллями видавництва «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному побачила світ монографія «Гончарівна (одержима керамікою)».
   У передньому слові до монографії доктор історичних наук Олесь Пошивайло охарактеризував цю книгу як «фаховий філософський аналіз життєвої долі видатної Мисткині, власне – анатомію життя Великої  Українки-Гончарівни». Він наголосив на тому, що пильна увага відомого українського вченого до постаті Олександри Селюченко не була випадковістю. Довготривале спілкування не тільки з Олександрою Федорівною, а й з іншими гончарями, дозволили Леоніду Сморжу глибоко пізнати психологію народного майстра, що особливо яскраво вилилося в новій монографії.
   У вступній статті до книги автор зазначив, що намагався бути максимально правдивим і щирим у осмисленні наявних у розпорядженні матеріалів: багатої епістолярної спадщини художниці (листи, щоденники, фото), а також власних вражень від зустрічей та розмов з Олександрою Селюченко. «Історія життя кожної людини – це, насамперед, історія її пристрастей, де чимало і «світлого» і темного», тому при освітленні кожної історичної особистості, навіть видатної і заслуженої, не слід впадати до ідеалізації та лакування: слід вести мову не тільки про величне і променисте в ній, але й про «темні» сторони життя, недоліки в її характері і поведінці».
   З Олександрою Селюченко Леонід Сморж вперше познайомився в Опішному, куди бігав парубкувати, ще на початку 1950-х років. «Пам’ятаю, приїхав зразу після війни моряк, молодий красивий. Ну і я була не стара. Гула опішнянська молодь про нього, особливо дівчата. Пішла поголоска між дівчатами: ой, який гарний моряк!
   
Замовити екскурсію