. Опубліковано в Гончарство України

    Опрацьована мною література з питання розвитку та побутування гончарства в Слобідській Україні дає підстави для систематизації її за трьома періодами. Перший охоплює проміжок часу з 1850-х до 1917 року, коли в літературі з’явилися перші праці з дослідження кустарної промисловості в Російській імперії.Другий – включає публікації науковців та дослідників радянського часу 1917–1991 років і третій – публікації українських дослідників 1992 – 2008 років.

    Серед праць першого періоду можна виділити статті Лева Соколовського «Гончары в Купянском уезде в 1880 году» [3] та Олександра Твердохлібова «Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году» [4]. Вони містять цінні етнографічні, історичні, статистичні, економічні відомості про побутування та розвиток гончарного промислу в регіоні.

    Про Лева Соколовського мені на жаль не вдалося знайти хоча б якихось даних. А от про Олександра Твердохлібова наразі пощастило дізнатися наступне.

    Твердохлібов Олександр Дмитрович – письменник, етнограф, краєзнавець народився у 1840 році на Охтирщині. Впродовж близько 50 років працював учителем повітового училища і жіночої гімназії в м.Охтирка. З 1868 року друкував в харківських виданнях статті по етнології, сільському господарству, зокрема, садівництву. В журналі «Рідний край» з 1881 року під псевдонімом Земляк друкував науково-популярні оповідання. Олександр Твердохлібов – автор кількох історико-краєзнавчих монографій, які були надруковані в «Київській старовині»: «Наследственное полковничество», «К истории сельского монастиря», «Судьба табачной фабрики в Ахтырке», «Харьковские коцарки»і ряд інших публікацій, складених за рукописами, які зберігалися в Харківському історичному архіві. Спеціальні праці О.Твердохлібова по садівництву друкувалися в«Сельскохозяйственном Листке», який видавався (м.Курськ), «Хуторянине», «Южнорусской Сельскохозяйственной газете», «Русском Садоводстве», «Промышленном Садоводстве и Огородничестве», «Плодоводстве», «Земледельческой Газете». В Збірнику Харківського Губернського Статистичного КомітетуО.Твердохлібовпомістивтакі історико-статистичичнінариси: «Ахтырка», «Котельва», «Ахтырский Свято-Троицкий монастырь», «Столетие ахтырского уездного училища (1790–1890 годов)»; остання робота була видана окремо в 1893 році [5]. Отже Олександр Дмитрович Твердохлібов був освіченою людиною з різнобічними інтересами то ж логічно, що саме йому, як відомому діячеві в літературних та наукових колах Харківщини, було доручено обстеження кустарних промислів Охтирського та Богодухівського повітів.

    Ще у грудні 1872 року при Департаменті Торгівлі та Мануфактур Міністерства фінансів Росії було створено комісію для дослідження кустарних промислів у Росії. Результатом її роботи було видання 16 об’ємних томів «Трудов комиссии по исследованию кустарной промышленности в России» (1882 – 1897). Саме тоді було проведено обстеження стану гончарства кількох повітів Харківської губернії. Згадана праця Олександра Твердохлібова, де він помістив опис кустарних промислів Охтирського повіту Харківської губернії, була опублікована у 1885 році в третьому випуску «Трудов», які видавалися у Санкт-Петербурзі. Тут ми й знаходимо цінні відомості, про умови гончарювання в м.Охтирка, с.Боромля, с.Котельва, с.Деревки та с.Млинки.

    Аналіз матеріалу, вміщеного у статті дозволяє стверджувати, що дослідник поставився до дорученої справи відповідально та ретельно. Найімовірніше обстеження ввіреного йому повіту, він проводив за спеціально розробленою програмою, чи принаймні запитальником. О.Твердохлібов не тільки подав детальний опис технології місцевого гончарного промислу, а й намагався встановити історію його виникнення. Окрім технології дослідник описав житлові та робочі приміщення гончарів, інструменти та пристрої, оцінив місцеву сировину, охарактеризував асортимент глиняних виробів, які виготовляли гончарі Охтирки, Котельви, Боромлі, Куземина та Млинків. З великою скрупульозністю він описав склад сімей гончарів, зазначив їхні прізвища, вік, соціальний стан, кількість членів родини та помічників які брали участь в гончарному виробництві. До того ж Олександр Дмитрович дослідив економічну сторону промислу, тобто встановив чи було гончарство на час обстеження основним заняттям чи допоміжним, чи займалися гончарі землеробством і якщо так то скільки землі обробляли, чи мали худобу, скільки часу витрачали на виготовлення 100 шт., цілого горна посуду та багато інших важливих питань, які допомагають з'ясувати тогочасний стан гончарного кустарного промислу у Охтирському повіті.

    Залишається тільки тішитися з того, що праця дослідника була опублікована і ми маємо змогу нею користуватися. Адже, наскільки мені відомо, гончарство обстежувалося не тільки в зазначених вище повітах Росії. У «Трудах» знаходимо і розвідки з інших губерній та повітів імперії. Проте багато матеріалів так і залишилися ненадрукованими. З яких причин мені наразі невідомо.

   З праці О.Твердохлібова я почерпнула дуже важливі відомості про стан тогочасного гончарного промислу на Охтирщині. На жаль, у збірнику відсутня інформація про виконавців програми обстеження кустарних промислів. Також поки що залишається загадкою, чи дослідник працював сам, а чи йому допомагав хтось у роботі, та навіть якщо і допомагав, то систематизувати такий обсяг інформації то також є великий труд. Цікаво було б знайти польові матеріали автора, ймовірно там можуть бути замальовки, фотографії. Загалом хочу наголосити, що праця Олександра Твердохлібова «Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году» інформативно мало чим поступається праці відомого дослідника гончарства Полтавщини Івана Зарецького «Гончарный промысел в Полтавской губернии» [1].

   Насамкінець варто зазначити, що дореволюційні видання не майорять даними про дослідників, зокрема тих, хто займався вивченням гончарства, хоча те, що саме цей кустарний промисел був одним із найбільш розвинених на Україні є загальновизнаним фактом. Набагато краща ситуація склалася сьогодні. Як приклад хочу згадати про доробок історика, керамолога Олеся Пошивайла «Короткий академічний словник сучасних українських керамологів»[2],де вміщені відомості про сучасних дослідників гончарства, які розпочинали роботу в Інституті керамології. Тут знаходимо інформацію й про їхні біографічні дані, про основні віхи діяльності на ниві керамології, відомості про коло наукових зацікавлень, бібліографію праць. Саме завдяки таким виданням,, присвяченим персоналіям наука не залишається безликою. Адже вивчення життєдіяльності творців науки дозволяє пояснити багато різноманітних питань. На що, в який період часу і чому науковці звертали увагу на ті чи інші питання у досліджуваному явищі, які аспекти висвітлювали у своїх працях, що спонукало до роботи та зумовлювало її припинення? А з'ясування цих та багатьох інших окремих питань дозволить більш об’єктивно говорити про розвиток будь-якої науки в цілому. 

  1. Зарецкий  И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. – Полтава: типо-литографияЛ.Фришберга, 1894. – 3 нен., ІІ, 126, ХХХІІІ, VІ, ІІ с.
  2.  Пошивайло Олесь. Короткий академічний словник сучасних українських керамологів (культурна керамологія) /Друге видання в Україні. – Опішне: Українське народознавство, 2009. – 312 с.: іл.
  3. Соколовский Л. Гончары в Купянском уезде в 1880 году // Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии. – Харьков: типографияГубернского правления, 1883. – Вып.2. – С.33-57.
  4. Твердохлебов А.Д. Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году // Труды комиссии по исследованию кустарных промыслов Харьковской губернии. – Харьков: типография Губернского правления, 1885. – Вып.3. – С.1-52.
  5. http://www.macsanomat.com/index.php/term/1-entsiklopediya,33194-tverdohlibov-oleksandr-dmitrovich.xhtml

 

Людмила Метка,

керамолог, кандидат історичних наук{jcomments on}

Замовити екскурсію