До відома відвідувачів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному!

Шановні друзі!

Національний музей-заповідник українського гончарства повідомляє, що з 01.03.2020 року починають діяти акції:

безкоштовне відвідування одного з Меморіальних музеїв-садиб (на вибір) за умови придбання економ-квитка за адресою: вул. Партизанська, 102;

10% акційна знижка на вхідні квитки (комплекс та економ-варіанти, придбані за адресою: вул. Партизанська, 102) для першої прибулої групи або першого поодинокого відвідувача музею-заповідника.

Окрім того,  просимо звернути увагу, що з 01.03.2020 року:

вартість екскурсійного обслуговування для всіх категорій відвідувачів за адресою: вул. Партизанська, 102 становить:

для групи до 5 осіб включно – 90 грн.

для групи від 6 до 18 осіб включно – 150 грн.

для групи від 19 до 30 осіб включно – 250 грн.

вартість вхідного квитка на екскурсійному маршруті № 7 (Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному: Музей мистецької родини Кричевських, Стіна гончарної слави України, експозиція ковальських скульптур та панно):

для дорослих – 50 грн.

для дітей шкільного віку – 40 грн.

Музей продовжує стрімко змінюватися й вдосконалюватися заради своїх гостей, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі з Вами!

 

. Опубліковано в Гончарство України

Пошивайло Богдан    

    У квітні 2010 року співробітники Національного музею-заповідникаукраїнського гончарства в Опішному разом знауковцямиІнституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, з метою комплектування фондів музею новими експонатами та збору інформації про місцеве гончарство, провели керамологічну експедицію до сіл Лютенька та Хитці Гадяцького району Полтавської області.

    Село Хитці–здавна відомий осередок гончарства. Під час експедиції вдалося з’ясувати, що там наприкінці ХІХ ­– ХХ століття жваво розвивалося й цегельне виробництво. У селі функціонували дві приватні цегельні. Власником однієї з них був Верещака (на жаль, його ім’я та роки життя з’ясувати не вдалося), другої – місцевий поміщик Андрій Романовський (кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ століття). У цегельні Романовського виготовляли тавровану цеглу з написом «ГКЗ», який можна розтлумачити як «Гадяцький кирпичний завод». Хитці фактично – це передмістя Гадяча, тож такий напис, найімовірніше, пов'язаний саме із розташуванням села. Що ж до «кирпичного заводу», тоце не був завод у сучасному розумінні, адже  там працювали сезонно лише близько десяти робітників, томуйого доцільніше називати кустарною майстернею. Там місцеве населення, окрім випаленої цегли, до кінця 70-х років ХХ століття виготовляло цеглу-«сирець». Прикро, що нині в Хитцях немає жодного працюючого гончаря чи цегельника, навіть не залишилося майстрів, які займалися промислом раніше, а отримана нами під час опитування інформація – лише спогади старожилів.

   З огляду на такий стан справ, завдання науковців ­– зібрати максимальний об’єм інформації про майстрів. Адже через деякий час вона стане недоступною для дослідників, бо не залишиться людей, які пам’ятатимуть про час, коли функціонував цей промисел.

   Зібравши воєдино розрізнену інформацію про гончарство та цеглярство, ми зберігаємо її для прийдешніх поколінь, ніби із невеликих шматків кольорового скла формуємо велику мозаїку, яка зветься історією українського народу. {jcomments on}

Замовити екскурсію