«Кінь» у творчості Михайла Китриша

Увага! Увага! Увага! Запрошуємо всіх долучитися до дивовижного світу гончарства! З 21 до 26 серпня 2018 року Національний музей-заповідник українського гончарства працює до 19.00 години. До зустрічі в Опішному!

. Опубліковано в Гончарство Опішного

Традиційний посуд і зооморфна скульптура, виготовлені опішненськими майстрами, вражають досконалістю форм, вишуканістю декоративних елементів і різнобарв’ям кольорів.  Не дивно, що 1999 року трьох гончарів було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка: Івана Білика, Михайла Китриша та Василя Омеляненка.

Михайло Китриш усе своє життя віддав гончарному ремеслу. Його вправність у створенні глиняних шедеврів неодноразово була відзначена на державному рівні [член Національної спілки художників України (з 1971), заслужений майстер народної творчості України (з 1985), лауреат Премії імені Данила Щербаківського (з 1995), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1998)].

Він завжди був різноплановим майстром: виготовляв традиційний посуд, зооморфну скульптуру, дитячу іграшку тощо. З огляду на те, що кожен відтворений майстром виріб індивідуальний і має свої, притаманні лише йому елементи, доречно їх групувати за видовими ознаками. У цьому повідомленні презентовано «коней» Михайла Китриша. Інші вироби будуть представлені в наступних публікаціях.

 Образ «коня» проходить через усю творчість майстра: перша відома робота датована 1962 роком, остання – 2007. «Коні» Михайла Китриша змінювалися упродовж усього його творчого періоду. Визначальну роль у створенні образу тварин відігравав декор.

Основна функція декору – оздоблювати виріб. Зооморфні скульптури Михайла Китриша не є винятком. Автор вдало використав декоративні елементи для удосконалення образу «коня». 

Оскільки Михайло Китриш не спеціалізувався на мальовці виробів ангобами, то й «коней», декорованих мальовкою, у його спадку немає (на противагу іншим тваринам, які інколи оздоблені ангобами). Основну увагу майстер приділяв наліпленому декору й кольоровим поливам.

Перший віднайдений «кінь» (1962) майстра теракотовий, мало декорований наліпленими елементами. Скульптура непропорційна за будовою – маленька голова, широкий конусоподібний тулуб, коротенькі ноги, верхня частина стилізованої ручки-хвоста, прикріплена до середини спини. Уже в цій роботі автор поєднав кілька видів декору (ритування, вдавлювання, наліплювання), що прикметно для його подальшої творчості. Нижню частину ніжок оздоблено двома горизонтальними пружками (їх кількість може варіюватися – 1-2 пружки), що стало характерною особливістю оформлення ніг «коней» Михайла Китриша.

З часом майстер удосконалив форму виробів і урізноманітнив їхній декор. З 1974 року на всіх «конях» чітко простежуються передня й задня частини за допомогою тих же, що й на ніжках, 1-2 пружків, але вертикальних. Передня частина завжди масивніша й багатше декорована. Саме вона привертає увагу при загальному спогляданні виробу. Задня частина «коней» також ретельно декорована. 1970-ті роки – це період постійних пошуків й експериментів, формування авторського почерку у творчості Михайла Китриша. Тому на виробах цього часу зустрічаються поєднання різних декоративних елементів в одній скульптурі. Майстер уперше використав два кольори поливи в одній роботі. Загалом, Михайло Китриш відомий як гончар, який постійно експериментував з поливами. Ці експерименти припадають на роки праці у творчій лабораторії заводу «Художній керамік». Результати таких спроб спостерігаємо впродовж усієї творчості майстра, особливо на вазах, свічниках і зооморфних скульптурах.

Наприкінці 1980-х років майстер спробував зонувати вироби за допомогою кольорових полив: передню й задню частини покривав поливами різних кольорів. Причому передня частина була значно яскравіша ніж задня, що привертає увагу. На задній частині декорував лише окремий фрагмент подібно до  декору на грудях «коня».  

Із середини 1990-х років автор почав удосконалювати фігуру «коней». Їхні ноги стали більш пропорційними відносно тулуба, порівняно з першими роботами, груди масивніші, виразніше виділялася шия, що завершувалася головою з ретельно виліпленими частинами. Важливу роль продовжував відігравати декор. Для подальших робіт стало характерним чітке вертикальне розділення скульптури на дві рівні частини – праву й ліву. Такий ефект досягається саме завдяки наліпленому декору. Тобто автор створював вертикальну наліплену декоративну смугу від голови «коня» по грудях до ніг або верхню частину передніх ніг оздоблював віялоподібною ліпниною, з’єднаною на грудях «коня», розділяючи її на дві рівні площини.

З 2002 року Михайло Китриш паралельно з «кіньми», покритими поливою, створював і теракотові вироби жовто-вохристого кольору, основним декоративним елементом яких був наліплений декор.  І якщо при оздобленні хвоста, використано елементи загального декору, то грива вирізняється або кольором, або наліпленими чи ритованими елементами. Упродовж 1989–1993 років навіть з’явилося стилізоване зображення заплетеної в косу гриви, яке в подальшому декоруванні «коней» більше не зустрічається.

Отже, автор у відтворенні «коней» за допомогою збільшення чи зменшення кількості декоративних елементів акцентував увагу на передній частині скульптури, декор якої повністю або частково дублюється на задній її частині, що робить скульптуру цілісною. Від першого до останнього виробу простежується поступова зміна у формуванні як самої статури тварини з наданням їй більш чітких і пропорційних рис, так і в декоративному оформленні – від простих до складних композицій з використанням різноманітних наліплених і ритованих елементів і кольорових полив.

Оксана Ликова