До відома відвідувачів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному!

Шановні друзі!

Національний музей-заповідник українського гончарства повідомляє, що з 01.03.2020 року починають діяти акції:

безкоштовне відвідування одного з Меморіальних музеїв-садиб (на вибір) за умови придбання економ-квитка за адресою: вул. Партизанська, 102;

10% акційна знижка на вхідні квитки (комплекс та економ-варіанти, придбані за адресою: вул. Партизанська, 102) для першої прибулої групи або першого поодинокого відвідувача музею-заповідника.

Окрім того,  просимо звернути увагу, що з 01.03.2020 року:

вартість екскурсійного обслуговування для всіх категорій відвідувачів за адресою: вул. Партизанська, 102 становить:

для групи до 5 осіб включно – 90 грн.

для групи від 6 до 18 осіб включно – 150 грн.

для групи від 19 до 30 осіб включно – 250 грн.

вартість вхідного квитка на екскурсійному маршруті № 7 (Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному: Музей мистецької родини Кричевських, Стіна гончарної слави України, експозиція ковальських скульптур та панно):

для дорослих – 50 грн.

для дітей шкільного віку – 40 грн.

Музей продовжує стрімко змінюватися й вдосконалюватися заради своїх гостей, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі з Вами!

 

вкл. 10 лютого 2014.

«Вишивала дівчина, вишивала,

 У сорочку білую  душу вклала.

 Вишивала дівчина, вишивала,

 Чорну і червоную нитку клала»

   У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному зберігається понад п´ятисот унікальних традиційних українських сорочок. Завдяки етнографічним експедиціям, співробітниками музею зібрана чимала колекція вишиванок з усіх регіонів України: Полтавщини, Сумщини, Черкащини, Київщини, Чернігівщини, Харківщини,  Івано-Франківщини, Тернопільщини, Львівщини, Чернівеччини, Волині.  

   Традиційним одягом українців є вишита сорочка. Їх носили як жінки, так  і чоловіки. У жіночій сорочці найдавніший вишитий елемент був рукав, а саме його верхня частина — «полик». З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Так, на лівому березі Дніпра вони не мали комірця, а зав'язувалися шнурком, на правому березі −мали комірець, часом стійку. Розпірку сорочка мала зпереду, лише бойки й лемки мали її з лівого боку. Верхня частина сорочки була з тонкого полотна, нижня −з грубого й називалася «підтачка».

  Споконвіку українські жінки й чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиванку. Одягти білу сорочку в неділю чи свято було обов’язковоюумовою, відступати від якої не міг найбідніший селянин. «Хоч латаненька, аби біленька», – говорить народне прислів’я.

 

 
 
 
 
 
 
 
 

 

Замовити екскурсію