Садиба Олександри Селюченко

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

«Шановна Олександро Федорівна! Щиро вітаю Вас з днем 8-го березня! Доброго здоров’я Вам, творчих успіхів, щастя, хороших друзів і веселого настрою! Л.Сморж» [1].

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 

   Під час V Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному Меморіальний музей-садибу  гончарки Олександри Селюченко відвідали вихованці місцевого дитячого ясла-садка «Берізка» середніх груп «А» і «Б», завітавши на свято «Анумо, гончарики!». Завідувач садиби познайомила дітей з творчістю славетної мисткині. Діти із захопленням розглядали глиняну іграшку, впізнаючи знайомих казкових персонажів. На завершення дітлахи змагалися в спритності, жвавості й спостережливості. Перемогла, звісно, дружба.

 

Більше...

 
 
 
Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 

 

Незмінно влітку, під час вже V Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «ЗДВИГ-2013», на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко спалахнув вогонь у горні заслуженого майстра народної творчості України Олександри Селюченко.

 

 

Більше...

 
 
Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   

  Тому що ми всі харизматичні та романтичні, любимо творити з глини, тому й зацікавилися Академією гончарства.

«Майстерність не досягається за один день. Це поступова, наполеглива праця, та вона приносить радість, бо ця праця – творча. А найприємніше – це втілення своєї задумки в життя, створення своїми руками красивих речей, які прикрашають дім та оновлюють нас самих, бо ми пізнаємо радість творчості»,– відповідають учасники «Е-літньої академії гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів».

Більше тут

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 

   Цього року минула 26-та річниця від дня смерті славетної опішненської гончарки Олександри Селюченко. Учні Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» вшанували пам’ять заслуженого майстра народної творчості України, поклавши квіти на її могилу.

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   

   Більшість туристичних груп, які відвідують Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, через брак часу не встигають побувати в музеях-садибах, що входять в екскурсійний маршрут №1.

  Шкода! Адже саме там відвідувачі стають учасниками різноманітних заходів.

  Пропоную переглянути фотокалейдоскоп цікавинок, які відбулися в Меморіальному музеї-садибі гончарки Олександри Селюченко влітку, під час ІV Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2012».

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   Одним із найдавніших, найулюбленіших і найпоширеніших видів декоративно-ужиткового мистецтва є українська народна вишивка. Вишити своїми руками сорочку, рушник, картину вдається не кожному. Адже для цього потрібно і бажання, і наполегливість, і час, а також поради та настанови вчителя. Таємницям вишивки раніше навчали дітей із самого малечку, усі секрети передавали з покоління в покоління, таким чином зберігалися регіональні особливості цього мистецтва.
   Тож із метою відродження традицій, пробудження зацікавленості до вишивки на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко й був проведений майстер-клас із вишивки. Учасниками дійства були діти з Опішненського ясла-садка «Берізка» з вихователем Кравченко Оленою Анатоліївною.
   Олена Анатоліївна знає традиції народної вишивки. Її роботи – рушники, сорочки, серветки, ікони. Під її керівництвом у дитячому садку відроджується цей давній вид ремесла.
Приємно було спостерігати за маленькими дівчатками, які вправно тримають голку в руках і як справжні майстрині виводять свої дивовізерунки.{jcomments on}

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

Екскурсія з Сум на території музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час випалювання глиняних іграшок. Опішне, Полтавщина. 29.06.11. Фото Світлани Панасюк Екскурсія з Сум на території музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час випалювання глиняних іграшок. Опішне, Полтавщина. 29.06.11. Фото Світлани Панасюк

Кожного дня Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко відвідують чимало туристів. Скажімо, гості з Сум завітали до оселі музею-садиби Олександри Федорівни, щоб познайомитися з творчістю мисткині, вони з цікавістю споглядали мистецькі твори, що зберігаються в музеї-садибі. Переходячи з однієї кімнати в іншу, неспішно знайомилися з експонатами, водночас уважно слухали розповідь екскурсовода. Та найдовше всі затрималися на подвір’ї біля етнографічного горна, в якому за життя Олександра Федорівна випалювала власні глиняні  іграшки.{jcomments on}

Екскурсія з Сум на території музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час випалювання глиняних іграшок. Опішне, Полтавщина. 29.06.11. Фото Світлани Панасюк Екскурсія з Сум на території музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час випалювання глиняних іграшок. Опішне, Полтавщина. 29.06.11. Фото Світлани Панасюк

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

 

   Кожного року в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у  Опішному» проходить Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль «Опішне–2011». Велика кількість учасників з різних країн плідно працюють, водночас поєднуючи змістовний і корисний відпочинок. Так, 29.06.2011 року учасниця VМіжнародного молодіжного гончарського фестивалю Комарова Євгенія Олександрівна (Донецьк) зі своєю наставницею Горошко Наталією Анатоліївною (Донецьк) відвідали Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко, де на них чекала приємна несподіванка. Саме в цей час на території музею-садиби палилося горно з іграшками опішненських майстрів. Таке захоплююче цікаве священнодійство викликало у жінок безліч хвилюючих почуттів. Пані Наталя із задоволенням вела дружню розмову з Олександром Шкурпелою, опішненським майстром глиняних виробів, а її учениця свої враження відобразила на папері.{jcomments on}

 

Світлана Панасюк,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   Чи доводилося вам грітися біля багаття? Іноді, довго спостерігаючи, як горить вогонь, починаєш відчувати, як він дихає. Вогонь ніби жива істота, що має величезну силу. І не кожна людина зможе її  приборкати.

   Саме вогонь поєднав два древні мистецтва: гончарство й ковальство. Нині рідко зустрінеш людей, які займаються цим древнім ремеслом. Більшість наших сучасників не дуже полюбляють працювати руками. Проте збереглися ще фахівці, які не лише шанують ремесло своїх предків, а й постійно розвивають прадавні традиції та навички.

   29 червня 2011 року учасники Національного ковальського фестивалю «ВакулаФЕСТ–ХХІ», який проходив у рамках ІІІ Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «ЗДВИГ-2011», зустрілися на території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко з гончарем Олександром Шкурпелою під час випалювання глиняних виробів у горні Олександри Федорівни. Саме в цей день Олександр «приборкував вогонь», адже від нього залежав результат випалювання.

  Майстрам цих двох древніх професій було про що поговорити…{jcomments on}

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Друк

Автор: Museum. Опубліковано в Садиба Олександри Селюченко

   З самого малечку Олександра Федорівна вбирала в себе все, що відбувалося навколо неї в природі й серед людей, прислухалася до розмов дорослих, особливо, коли йшлося про давні часи, козаччину, переповідалися легенди, бувальщини та небилиці. Та найбільше враження на Олександру Федорівну Селюченко справляли ярмарки в Опішні, а ще більше Ільїнський – в Полтаві. Умови тогочасного ярмаркування вдало ілюструють наступні рядки зі спогадів Олександри Селюченко:

    «Пам’ятаю свято Ільї…  Перестають люди купатися, останній місяць  літа. На порозі осінь з своїми барвами, але ще тепло і лагідно світить сонце. Відбувається ярмарок в Полтаві. Звичайно, набагато більший, ніж в Опішні. Їдуть на той ярмарок з усих усюдів: з Росії, Білорусії і ще з більш дальних країв. Ну, і опішнянські гончарі їдуть на  той ярмарок. Роблять вони собі курені, на зразок тих, які роблять на баштані. Відбувався ярмарок на Подолі, де тоді було багато незаселеного місця з деревами і травою. Запахи були гарні в курені і повітря свіже. Поїхали, було, і ми з мамою на Ільїнську ярмарку. Цілий місяць мама торгувала. А наша пахуча оселя приючувала вечорами гостей. Наслухалася я тоді різних оповідок і історій, інколи дивовижних і страшних, а частіше веселих і жартівливих. Вдень, коли мама торгує, я гасаю по всьому ярмарку. Куди не побіжиш, скрізь зустрічаєш диво і комедію. Хіба ж не диво, коли комедіант бере банку з тирсою, перевертає її на обидва боки і на твоїх очах із тирси робляться цукерки. Диво в дитинстві пов’язане з усим загадковим: чим загадковіше, тим дивніше; чим менша дитина, тим більше загадкового і дивного. І спокус на ярмарці повно: карусель, слящони, цукерки, морожене – і для дітей, і для дорослих. І моя мама ходила зі мною під вечір, коли закінчить торгувати, посидіти в палатці, де печуть слящони. Різні люди туди заходили, любила я за ними спостерігати. Особливо я любила дивитися на баринь (так ми називали тоді інтелігентних жінок), все роздивлялась на їхні шляпи. Було, залізу за стіл, дивлюсь на них, не надивлюся. А мене нагодують слящонами і виженуть з-за стола. Ніхто не розумів, навіть мама, що мені не стільки хотілося їсти, скільки дивитися на людей.

    Набігаюся за день, а тоді перед сном прошу маму, щоб вона купила мені мороженого. А вона нарошне не купить. Я розсерджусь, стану „стовбула” посеред куреня і, стоячи, засну. А мамі тіки цього і треба, щоб не переживати, де я мотаюсь.

   Одного разу спостерігаю, як мама торгує. Бачу, покупець вибирає собі, що йому подобається з виробів, мама бере в нього гроші і знову віддає їх назад, а він спокійно йде собі геть з нашим глечиком, вазочкою чи іграшкою. Обурена маминою безтолковістю, я не видержую і кричу: „Що це за торгівля? Цілу зиму робили, а ти роздаєш даром, гроші назад віддаєш! Ось приїдемо додому, я батькові розкажу”. Дивуються люди, слухаючи, як дочка виговорює матері. Дві комедії: одна в комедіанта, в якого з тирси цукерки виходять, а тут дочка сперечається з матір’ю за неправильну торгівлю. Сіла мати спочивати і давай мені пояснювати, що вона не віддає вироби даром, а дає покупцям здачу, що гроші треба вміти рахувати. Не доходить мені ніяк. Приїзджаємо додому, тіки в двір, я злажу з „кучі” і зразу ж докладую батькові, як торгувала мама. Сміється батько, і давай мені пояснювати те ж саме, що і мама говорила».

   Перебування на Ільїнському ярмарку було для Олександри Федорівни значущою життєвою подією і великою школою життя. Адже багато чого з побаченого і почутого увійшло в творчість мисткині.{jcomments on}

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Замовити екскурсію