. Опубліковано в 2008

 

{jcomments on}

 

Фрагмент виставки творів опішненського гончаря Федора Хлоня «Гончарські фантазії минулого»,  яка експонувалася в  Мистецькій галереї Центру розвитку духовної культури. Опішне, Полтавщина. Листопад 2008. Фото Тараса Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному

Федір Сергійович Хлонь народився в 1908 році. Любов до гончарства в ньому була закладена генетично, бо з діда-прадіда всі в цій родині займалися прадавнім ремеслом. З ранніх літ Федір переймав мистецтво гончарювання у свого батька Сергія, який виготовляв невеликі вироби здебільшого побутового призначення. Федір не пам'ятав, коли вперше в його руках з'явилася грудочка глини, але його рідня згадує, що гончарством він займався до останніх років свого життя. Зі слів сина Андрія дізнаємося, що приватно, у домашній майстерні, Федір Сергійович працював до 1930-х років, а потім пішов працювати в артіль «Червоний гончар». У той же час він продовжує гончарювати вдома, долучаючи до своєї справи всю родину. Тут виготовляли банки з покришками, глечики, вазочки та велику кількість монетки (маленький дитячий посуд, що відтворював традиційні форми глиняних виробів). Саме для монетки на садибі спеціально було збудоване горно, друге горно існувало для звичайного посуду. Майже всю продукцію, яка була виготовлена вдома, здавали в артіль.
Другим захопленням Федора Сергійовича була музика. Він дуже вправно грав на скрипці, самотужки освоївши ці навички. Завдяки Федору було створено музичний колектив, який не тільки грав на весіллях та проводжав у останній путь односельчан, але й озвучував німе кіно, яке часто привозили в клуб.
Невідомо, як повернулося б життя Федора, якби не війна. В 1941 році його мобілізували на фронт. Роки окопів, боїв, воєнних доріг — і тільки тяжке поранення під Москвою вивело його зі строю. Маючи легку вдачу, веселий характер і здібності організатора, він знаходить у госпіталі однодумців з поранених, що володіли грою на музичних інструментах, Федір створює оркестр, який зі своїми концертами виступає в прифронтових зонах, піднімаючи бойовий дух товаришів і вселяючи надію на перемогу.
1943-го року Федора Хлоня комісовано з лав радянської армії. Після повернення додому його — фронтовика, здібного організатора і людину, причетну до гончарства, — викликають у райком партії і доручають підняти з руїн артіль «Червоний гончар» та налагодити виробництво глиняних виробів, украй необхідних за умов розрухи в Україні. Для цього виділили хату поліцая і двох коней. Постало питання: де взяти робітників? І пішов Федір по селу, збираючи старих і малих. Всі до артілі йшли зі своїми інструментами, несли гончарні круги, які дивом збереглися під час війни. «Накопали дві-три підводи глини, наробили горшків, а палити ніде — пішли проситися до Багрія», — згадує його син Василь Хлонь. Так і випалювали в горні гончаря Багрія, що жив поблизу артілі, аж поки не збудували власний.
До 1950-го року Федір Сергійович Хлонь був незмінним керівником артілі «Червоний гончар». Дивлячись на вміло організовану роботу артілі, райком партії дає йому нове завдання: піднімати занедбаний колгосп. Але Федір не зміг залишити гончарну артіль, яка стала справою його життя. Відмовити райкому партії означало зруйнувати власну кар'єру. З болем у серці Федір пише заяву про звільнення з посади керівника, але залишається в артілі простим гончарем. Решту свого життя Федір віддає своїй улюбленій справі — гончарству.
Твори Федора Сергійовича відзначаються власним почерком, їх можна легко вирізнити з-поміж робіт інших гончарів. Думаємо, що саме про таких майстрів говорив доктор філософських наук, професор Леонід Опанасович Сморж: «Характерні, у віках «відстояні» орнаментальні мотиви на глеках, куманцях, барильцях, вазах із Опішної — не сліпе копіювання природи: усі оті квіти, ягоди, птахи перед тим, як попасти на посуд, проходять через незгасне горнило почуттів і художніх подумів людей — митців, які щиро люблять красу, свою землю, свій пісенний край. Прості собі, як то кажуть, люди, вони, немовби уособлюють ту мудру романтику і глибоку людяність, такі органічно властиві українському народові, який дуже щедро наділений природним відчуттям своєрідної симетрії, гармонії, ритму, яскравості й багатства барв та кольорів».

Замовити екскурсію