До відома відвідувачів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному!

Шановні друзі!

Національний музей-заповідник українського гончарства повідомляє, що з 01.03.2020 року починають діяти акції:

безкоштовне відвідування одного з Меморіальних музеїв-садиб (на вибір) за умови придбання економ-квитка за адресою: вул. Партизанська, 102;

10% акційна знижка на вхідні квитки (комплекс та економ-варіанти, придбані за адресою: вул. Партизанська, 102) для першої прибулої групи або першого поодинокого відвідувача музею-заповідника.

Окрім того,  просимо звернути увагу, що з 01.03.2020 року:

вартість екскурсійного обслуговування для всіх категорій відвідувачів за адресою: вул. Партизанська, 102 становить:

для групи до 5 осіб включно – 90 грн.

для групи від 6 до 18 осіб включно – 150 грн.

для групи від 19 до 30 осіб включно – 250 грн.

вартість вхідного квитка на екскурсійному маршруті № 7 (Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному: Музей мистецької родини Кричевських, Стіна гончарної слави України, експозиція ковальських скульптур та панно):

для дорослих – 50 грн.

для дітей шкільного віку – 40 грн.

Музей продовжує стрімко змінюватися й вдосконалюватися заради своїх гостей, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі з Вами!

 

. Опубліковано в 2016

6 травня у виставковому залі Музею мистецької родини Кричевських в Опішному відбулося відкриття фотовиставки «Гончарна столиця України: 1985». Її експозиція презентує понад 200 унікальних світлин, які відображають виробниче життя легенди українського гончарного промислу – Опішненського заводу «Художній керамік». На фото зафіксовано видатні енциклопедичні постаті славетного гончарного осередку і звичайних майстрів, які були основою економічного поступу тамтешнього гончарства.

Крислата історія становлення заводського виробництва в гончарній столиці України: 1985  року в Опішному, по вулиці Партизанській, 150, завершилося будівництво нового основного й модернізованого корпусу найбільшого й найстарішого в країні керамічного підприємства в галузі традиційних художніх промислів – Опішненського заводу «Художній керамік». Доти функціонували три його відокремлені виробничі цехи.

Уведення у експлуатацію потужного підприємства з виробництва побутової й художньої кераміки, устаткованого сучасним німецьким промисловим обладнанням, зробило недоцільним і малоефективним утримання відокремлених структурних підрозділів у різних частинах Опішного. Тому київське керівництво заводу прийняло рішення про закриття цехів №1 і №2. З їх будівель вивезли все обладнання, а працівників до середини 1985 року перевели до новобудови.

Зимою 1985 року Олесь Пошивайло, уродженець Опішного, на той час старший науковий співробітник Музею народної архітектури і побуту УРСР у Києві, власним німецьким дзеркальним фотоапаратом «Praktica», помандрував усіма тогочасними цехами заводу «Художній керамік», фіксуючи на фотоплівку останні дні функціонування давніх цехів. При цьому основну увагу сконцентрував на працівниках заводу: гончарях, малювальницях, ангобувальницях, глазурувальницях, ліпниках, підсобних робітниках, тобто на багато чисельному колективі, зусиллями якого впродовж багатьох років творилася всесвітня слава опішненської кераміки. Водночас фіксував окремі технологічні процеси, виробниче обладнання, інтер’єри та екстер’єри цехів, асортимент масової й виставкової продукції, довколишні краєвиди. Власне, у той час було зроблено своєрідний часовий зріз повсякденного життя гончарного промислу Опішного.

З фотографій на нас дивляться творці унікального етномистецького явища, яке стало однією з націоідентифікуючих ознак українського народу. Вони щирі, відкриті, світлі, величні, по життєво зачаровані гончарством, залюблені в династійну справу своїх гончарських родів. На їхніх творчих здобутках трималася й ширилася світом неперевершена слава української кераміки.

Закриття цеху №1 заводу «Художній керамік», основу якого складала історична будівля в стилі українського модерну, зведена 1916 року за проектом славетного українського архітектора й маляра, академіка Василя Гр. Кричевського, і перетворення його на робітничий гуртожиток, стало потужним каталізатором ідеї створення в будинку Кричевського-Лебіщака Музею гончарства (1986), згодом – Державного музею заповідника українського гончарства (1989), який 2001 року отримав статус національного.

12 серпня 2016 року Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному відзначатиме тридцятиліття. З нагоди цієї поважної дати, виникла ідея показати останні дні легендарних цехів заводу «Художній керамік» у рік, коли в його лоні відбулося зачаття Музею гончарства.

Усі відзняті 1985 року фото донині зберігалися в приватному архіві генерального директора Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директора Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України Олеся Пошивайла. Жодна з цих фотографій ніде не публікувалася.

Це перше представлення громадськості унікального корпусу керамологічної фотодокументалістики з історії гочарного промислу Опішного. Організатори виставки прагнули пошанувати всіх працівників Опішненського заводу «Художній керамік» і нагадати сучасникам про їх визначальну роль в тому, чи буде творитися опішненська кераміка в наступні десятиліття й століття.

  {jcomments on}

 
 
 
 
 
 
 
 
Замовити екскурсію