. Опубліковано в Виставки 2018 року

Цвітне… Зелені коси садів цього невеликого села в Кропивниччині століття вплели в густі місцеві ліси й розвіяли вітрами дужого степу. У час першопоселення (наприкінці  ХV – на початку XVI століття) на цій території назавжди оселилася Воля. Неприборканий дух справедливого права на вільне й щасливе життя принесли в ці краї селяни-втікачі, що шукали в Подніпров’ї порятунок від утисків литовських і польських феодалів. Тут народилася козацька рішучість, яка згодом підняла всю Україну в подіях Коліївщини й Холодного Яру. Тут народилося й гончарне ремесло, що з роками перетворило козацьке Цвітне в один із найпотужніших і найвідоміших гончарних осередків України, що досі має «невицвілу» національну пам’ять…

Гончарство Цвітного унікальне своєю самобутністю. Природно, що поклади високоякісної глини сприяли стрімкому розвитку промислу, а талант місцевих умільців ширився далеко за край.

Цвітненських гончарів знали як універсальних майстрів: місцевий матеріал був придатним до виготовлення всіх форм посуду й декоративної скульптури. Неповторність Цвітного найбільш колоритно проявилася наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Прикметно, що ознакою гончарства цього осередку була не мальовка, а досконалі гончарні форми й лаконічна ємність декору, яким частіше виступали кольорові поливи зі стриманими ритованими лініями чи кривульками. Хоча місцеві жителі славилися багатими традиціями настінної мальовки своїх осель, цвітненський посуд вирізнявся своєю монолітністю й водночас яскравістю, яку надавали місцеві глини.

За фіксуванням відомої дослідниці регіонального гончарства Лариси Кулініч, у різні роки в Цвітному працювали окремі майстри (Іван Сухий, Марія Воруй, Федір Гордовий, Олександр Гостроверхий) і династійні гончарські родини, серед яких Іван і Григорій Суржко; Купріян, Дмитро, Оксана, Олександра Комар; Марко та Василь Кучеренки, Марко та Агей Койди; родини Бабич, Білоус, Головко, Гончаренки, Кабак, Левицькі, Лехані, Малини, Пономаренки, Слісаренки, Свороби, Соколовські, Хлівицькі, Цима та інші.

Про спорідненість цвітненської й опішненської гончарної традиції свідчить той факт, що майстри Цвітного приїжджали на навчання в Опішненській школі майстрів художньої кераміки. Зокрема, один із найбільш відомих гончарів – Агей Койда – після навчання впродовж 1937–1939 років розпочав пристосування художніх прийомів опішненських майстрів до цвітненського гончарства, а також уведення мальовки на виробах цвітненських майстрів.

Гармонія цвітненської творчості сколихнулася в 1930-х роках,  коли в селі з’явилася артіль. Об’єднання місцевих жителів тривало складно. Поступово самобутня гончарська традиція краю загубилася в світах разом з майстрами, що тікали чи виїжджали з Цвітного. Кустарі, які залишилися, були змушені прийняти художні вимоги артілі, а вдома творити за волею серця.

Скрутність самобутньої творчості поглибилася економічними труднощами й стандартизацією планового промислового виробництва 1980 – 1990-х років – гончарство краю поступово загасло…

Понад 20 років тому Цвітне стало об’єктом етнографічної розвідки співробітників Національного музею-заповідника українського гончарства. У червні 2018 року співробітники закладу знову вирушили в керамологічну експедицію, аби зафіксувати ті спогади, думки й артефакти, які ще вціліли.

29 червня 2018 року в Мистецькій галереї Музею гончарства відкрилася Національна виставка творів кераміки Цвітненського гончарного осередку з фондових колекцій музеїв України. Експозиція презентувала майже 300 творів кераміки зі збірок Музею-заповідника, Кіровоградського обласного художнього музею та Олександрівського районного краєзнавчого музею. Розмаїття форм традиційного гончарного кухонного та столового посуду представили горщики, глечики, слоїки, ринки, миски, баняки, тикви, барила, макітри, чашки, вази, а також декоративна зооморфна скульптура й глиняні погруддя. Експозицію доповнили постери, що відтворили унікальні світлини гончарного виробництва Цвітного.

Виняткові експонати, коментарі дослідників, «живі» думки краян під час вернісажу стали унікальною можливістю поринути в час розквіту одного з найбільших осередків традиційного гончарства Центральної України.

Жанна Невкрита,

інформаційна служба

Національного музею-заповідника українського гончарства

Фото Тараса Пошивайла