вкл. 05 лютого 2018.

Зима нарешті згадала, що вона ще повноправна господарка, що її час ще не скінчився, і вкрила все навкруги білосніжною ковдрою. Неоминула вона своєю увагою й Центр розвитку духовної культури.

Зимова пороша додала таємної загадковості прекрасним витворам мистецтва, виплеканим золотими руками видатних майстрів.
Скульптури, вкриті білосніжним покривалом, стоять тихо, поринувши у свої думки.

На газоні, поруч з алеєю, сніг додав гончарним композиціям казкового забарвлення, яке переливами виблискує на сонці.
Зграйка горобців, перелітаючи з однієї туї на іншу, голосно сперечається, яку з них вибрати для свого відпочинку, щоб було затишно й безпечно, і, нарешті вибравши, пірнула в густу крону, ніби її й не було.

Самотній пугач пролетів, патрулюючи свою територію й вишукуючи на білосніжному покриві сліди маленької сірої поживи.

Почувся крик на алеї. Це зустрілися два коти і, намагаючись налякати один-одного, вигинаючи спини, з’ясовували, хто тут головний.

Та ось маленька синиця, причепившись лапками догори на гілці старої берези, голосно почала щебетати, сповіщаючи про скору відлигу. Попереджаючи, що залишилося зовсім небагато часу, щоб насолодитися цією незайманою красою, адже незабаром з-під снігу може з’явитися зелена трава, ніби вже настала весна, почнуть пробиватися квіти й готуватися для цвітіння бруньки на деревах, не розуміючи, що ще попереду цілий місяць зими, що зарано для пробудження, і мороз може знищити цю ще зовсім тендітну красу.
Але в матінки-природи своя думка про такі речі. І нам лишається тільки спостерігати, що і як буде далі, розуміючи, що щось змінити не в наших силах, покірно сприймаючи її витівки як належне, любуючись тимчасовою білосніжною красою, яку вона нам щедро дарує.

Олена Носач,
співробітник Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному


 

free counters