вкл. 26 жовтня 2018.

Мистецтво – це прагнення проникнути до таємниці світогляду через його найпривабливішу грань. Мистці допомагають нам вгледіти її. Є серед них такі, хто, відмовляючись від готових формул і ефектних тем, уперто шукає нові шляхи, знаходить і передає нам свої неповторні відчуття…

Насиченість творчої думки Миколи Вакуленка вражає, як вражає його постійний інтерес до життя, світу мистецтва, як вражає сила таланту, що здатна знову й знову відкривати нове, утверджуючи непереборну енергію людського духу…

Своє творче покликання юний Микола розгадав не одразу… Після закінчення школи став студентом Київського політехнічного інституту. Наполегливо й сумлінно «гриз граніт науки», та більші успіхи мав у спорті – захищав честь Інституту в збірній команді з регбі. Переломною сходинкою в його житті стала одна… екскурсія. 1970 року йому пощастило побувати в литовському місті Каунасі й відвідати знаменитий «Музей чортів». Враження були надзвичайні. Багатий світ народної фантазії захопив і водночас викликав непереборне бажання спробувати відтворити образи, що роїлися у власній уяві. Каунаська експозиція сколихнула творчі сили юнака, які тихо дрімали десь на самому споді його душі. Вона ж спонукала його випробувати себе в різьбленні по дереву, згодом – у кераміці. Саме глині він назавжди й віддав перевагу за її піддатливість, пластичність, колір, за невичерпні можливості.

Із перших років творчої роботи його музою був живий світ природи, який гармоніював з властивим творчості художника гуманізмом, вірою в людину, в усе те добре, що закладено в ній природою. Це позначилося на емоційному характері моделювання фігур, м’якій пластиці.
Життєві спостереження, натура стали для художника творчою наснагою, поштовхом до імпровізації. Доповнюючи їх казковою вигадливістю, часом – гумором, скульптор, неначе добрий чаклун, творить свій дивосвіт.

Одним із етапів творчого поступу Миколи Вакуленка було звернення до літератури як джерела натхнення. Популярність здобула серія робіт малої пластики, виконаних за мотивами творів Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Марка Кропивницького, Григорія Квітки-Основ’яненка. Літературним героям цих авторів майстер присвятив окремі серії. У них яскраво виявилися народні, національні риси творчості Миколи Вакуленка. Він усе ретельніше вивчав і осягав витоки народної культури – український фольклор. Художник знає безліч українських (і не тільки) міфів, казок і приказок, прислів’їв і з задоволенням ілюструє їх своїми творами.

Роботи мистця сприймаються легко, органічно, вони ніби випромінюють тепло, радість буття, внутрішню одухотвореність.

Упродовж багатьох років майстер залишається вірним обраному жанру й продовжує вдосконалювати його пластичну мову. Віри у власні сили додало звання майстра народної творчості, яке він отримав 1980 року. Працював невтомно, натхненно, і не змусило себе чекати наступне визнання. 1988 рік приніс ще одну винагороду – почесне звання заслуженого майстра народної творчості України.

1998 року Микола Вакуленко пішов на вагомий у своїй творчості експеримент – став учасником ІІ Всеукраїнського симпозіуму монументальної кераміки в Опішному «Поезія гончарства на майданах і в парках України», де вперше в житті створив монументальну садово-паркову скульптуру «Хто ми є?».
2001 року майстер знову приїздить до Опішного як учасник ІІ Національного симпозіуму гончарства «Опішне-2001». Цього разу він створив композицію «Сядемо під перелазом, заспіваємо пісню разом».

Важко перерахувати всі виставки, організовані самодіяльними мистцями й Національною спілкою художників України, в яких брав участь Микола Вакуленко. Лише персональних виставок у нього було понад тридцять. Доробок майстра представлявся не лише в Україні. Його талант гідно оцінили в Німеччині, Болгарії, Російській Федерації.
Твори мистця зберігаються в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Музеї народної архітектури та побуту України (Київ), Кримському краєзнавчому музеї (Сімферополь), Національному музеї Тараса Шевченка (Київ), Сумському художньому музеї (Суми), Меморіальному музеї Марка Кропивницького (Кропивницький), Шевченківському національному заповіднику (Канів), Літереатурно-меморіальному будинку-музеї Олександра Корнійчука (с. Плюти, Київщина), Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, Сімферопольському художньому музеї (Сімферополь, АР Крим), Луганському художньому музеї (Луганськ), Будинку-музеї Антона Чехова (Ялта, АР Крим), Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького (Дніпро), Національному заповіднику «Хортиця» (Запоріжжя»), Картинній галереї самодіяльних художників (Золотоноша, Черкащина), Музеї чортів (Каунас, Литва).

Нині майстер має власну майстерню, де натхненно продовжує втілювати в улюбленому матеріалі – глині – невичерпні ідеї власної фантазії.
Експозицію нинішньої виставки «Усмішка – його світ» складають понад 150 виробів з власної колекції майстра та фондової збірки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Здебільшого, у ній представлено міфологічні персонажі (чорти, лісовики, домовики), які пробилися до нас через тисячоліття за допомогою апокрифічних легенд, усних переказів, колядок, щедрівок; тварин та людей у гротескному виконанні. Експозицію доповнюють світлини з Національного архіву українського гончарства, на яких зафіксовано миті творчості майстра.

Усі експоновані твори з авторської колекції (98 шт.) Микола Вакуленко опісля завершення виставки передає на постійне зберігання Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, таким чином фондуючи найчисельнішу колекцію власних скульптур з усіх музейних і приватних колекцій не лише України, а й світу загалом. Також до Опішного митець передав значну частину приватного архіву (відеоматеріали, епістолярна спадщина).

За щедрі дарунки й довіру
до Національної Гончарської Скарбниці країни
висловлюємо щиру вдячність
ПАТРІАРХОВІ
української глиняної гумористичної скульптури!

Виставка триватиме до кінця 2018 року;
Мистецька галерея Центру розвитку духовної культури
Національного музею-заповідника українського гончарства
(вул. Явдохи та Гаврила Пошивайлів, 3, Опішне, Полтавщина)