вкл. 05 грудня 2018.

(Спогади про літо 2010 року)

Куди подітися від мегаполісного шуму, метушні? Море, театр – це вже було. Хочеться тиші, природи й чогось вічного. Через світову мережу, яка залізла майже до кожного й міцно обплела, знаходимо селище міського типу Опішню Зіньківського району Полтавської області. А в ньому Національний музей-заповідник українського гончарства. Здивувало, зацікавило й потягло. Чудового літнього дня ми в Опішні, а точніше –  в Музеї гончарства, експозиція якого знаходиться просто неба. Перед нами постали предки в образах «лицаря», «лелек», «розмальованої як чічка», «опішненської мадонни», «оранти». Ось так прекрасно поєдналося сонце, повітря, пейзаж, глина й шалений свист. Ми спостерігали за роботою гончаря й малювальниці, а головне: сіли за гончарний круг і виготовили свій перший гончарний виріб. До речі, наш екскурсовод, дівчина на ресепшені й інші працівники музею були одягнені в традиційний український одяг – це вразило. На згадку про Музей гончарства ми отримали в дарунок буклет і півник-свистунець. Тож тепер розуміємо, звідкіля той шалений свист.

Далі попрямували до Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Потрапили в предивний світ, де почули й відчули задушевну розмову «тьоті Шури» зі своїми іграшками. Перевели подих  опинилися біля споруди, на головному фасаді якої містяться меморіальні дошки з інформацією про видатних людей, які в різні роки відвідували або працювали в цій будівлі. Справжнісінька «Алея зірок»! Як повз таке пройдеш?! Заходимо в середину приміщення й бачимо: цегляні стіни, під ногами шурхотить опішнянська польова трава. Чим не фешенебельна столична галерея?! Ба ні, дівчата, які підтримують цю красу, пояснюють, що будівля бере свій початок з 1916 року як Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства. Нині він на реставрації: від історії до сучасності. Зараз там діють чотири виставкові зали. Одна з них –  Національного фотоконкурсу «Гончарні ВІЗІЇ країни». Прекрасна назва, але виникає питання: що таке візії? Оглянувши фотороботи, розуміємо, що перед нами висвітлено гончарне бачення країни. Тут вам і дитячий погляд, і шокуючі резонансні сюжети гончарного життя, і люди епохи та й, взагалі, увесь дивовижний світ кераміки. Далі три виставкових зали кераміки славетних опішнянських гончарів: Василя Омеляненка, Івана Білика та одного з найдревніших гончарних родів України Пошивайлів. Вражає велика кількість глечиків, свічників, горщиків, куманців, ваз, баранів – усі вони неперевершені. Залишивши побажання успіхів у цій клопіткій справі в «Книзі вражень», прямуємо далі до Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів. Двоє звичайнісіньких людей – Гаврило та Явдоха – започаткували у своїх квадратних метрах музей, який і нині дивує й зачаровує. Далі прямуємо в село Міські Млини, де розташований Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа. Експозицію становить кераміка, українські сорочки, писанки, особисті речі колекціонера, різноманітні фотографії, старовинні ікони. Оглянувши повністю всю садибу, ми прожили яскраве, насичене, цікаве життя Леоніда Сморжа. На зворотньому шляху ми заїхали до останнього підрозділу Музею гончарства – Центру розвитку духовної культури, де експонуються глиняні вироби відомих гончарних осередків, гончарів нашої держави. З радістю й сумом ми полишали Опішню. Наші мрії про тишу, природу й щось вічне нарешті реалізувалися. Ми відчули тишу, побачили фантастичні пейзажі, доторкнулися до вічного – глини. Дякуємо й вклоняємося всім, хто вносить свій вклад у розбудову восьмого чуда світу – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.

Юрко Пошивайло. «МузеоКосмоКерамо». Опішня, Полтавщина. 16.11.2010