До відома відвідувачів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному!

Повідомляємо, що з січня 2020 року зростуть ціни на вхідні квитки до всіх підрозділів Музею-заповідника!

Музей продовжує стрімко змінюватися й вдосконалюватися заради своїх гостей, тож сподіваємося на нові, не менш захоплюючі зустрічі з Вами!

 

вкл. 15 липня 2019.

 

Для мистецтва немає меж! Воно знаходить собі місце навіть там, де, здавалося б, нічого не може бути, і проростає з найнеочікуваніших матеріалів. Так і талановита скульпторка зі США Тетяна Шренко показує на власному прикладі, що немає такої сировини, з якої неможливо створити скульптуру.
 
Народилася мисткиня в м. Харбін (Китай), та через революцію її сім’я змушена була переїхати до Харкова. Але біда наздогнала їх і тут. У школу, куди дівчина ходила лише тиждень, влучило дві бомби. Після цього вона відвідувала приватні заняття. Та доля виявилася нещадною до дитини – її батьки і сестра загинули. 1945 року одинадцятилітня Таня подалася шукати кращого життя до Німеччини. Одна в незнайомій країні, вона знайшла в собі сили для навчання. Ніхто навіть не здогадувався, що дівчина їх не розуміє. Увечері дитина читала книги, аби освоїти мову. Там вона прожила п’ять років у прийомній родині, після чого потрапила до табору сиріт і виїхала до США.
Уже в Америці Тетяну вдочерили й дали змогу отримати середню освіту. Далі вона вступила до Пітсбурзького університету, на факультет біохімії, але так і не закінчила його. Диплом художника вона отримала в Університеті Джорджа Вашингтона. Саме в той час вона настільки захопилася деревом, що записалася на вечірні курси з різьблення, на яких опанувала основи роботи з природним матеріалом. Трохи згодом Тетяна знайшла для себе свій стиль і повністю віддалася мистецтву. Вона зрозуміла, що для того, аби зробити скульптуру з дерева, не обов’язково брати цілий стовбур, адже це досить важко й дорого, – можна щільно склеїти між собою дощечки, й результат буде той самий, але об’єм роботи набагато менший. Коли таке нововведення побачив учитель Тетяни, він сказав, що спочатку вона навчалася в нього, а тепер він буде навчатися в неї. Майстриня настільки захопилася скульптурою, що одного лише дерева вже не вистачало для втілення дивовижних ідей. В її руках стали з’являтися нові матеріали для творчості, серед яких були й мідь, і бронза, і папір, і скло, і камінь, і навіть крига.
 
Свої ескізи мисткиня тримає в голові, бо, як сказала сама Тетяна, «коли ти малюєш ескізи, то виливаєш на папір усі свої емоції, і їх майже не залишається для виробу». Та, здається, що сам всесвіт робить усе можливе задля того, аби скульптури народжувалися саме з рук майстрині. Матеріал для роботи жінка часто знаходить просто під час прогулянки. Так до її рук потрапив уламок дерева, який принесла річка. Він уже мав певну форму, яка нагадувала людську ступню. Тетяна приклала зовсім небагато зусиль, аби на світ з’явилася скульптура під назвою «Іди зі мною, щоб знати мою душу».
 
Іноді здається, ніби натхнення ні на мить не покидає майстриню. Можливо, це тому, що музу приносить вітер. Скульпторка відчуває його у своїх роботах, вона відчуває його в собі. Він ніби сам володіє рукою автора й надихає на створення гармонійних і граційних форм. Це відчуття приносить спокій самій Тетяні і, як наслідок, її скульптурам. 
 
Тетяна Шренко є яскравим прикладом того, як знайти своє місце в мистецтві, як упродовж усього життя навчатися й ніколи не зупинятися на досягнутому. 
 
Ірина Дядечко,
інформаційна служба НМЗУГ  
Фото Тараса Пошивайла     
Замовити екскурсію