Народився 6 листопада 1958 року в Опішному Зіньківського району Полтавської області. Закінчив історичний факультет Київського державного педагогічного інституту імені Олексія Горького (1981); навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР (1983–1988); стажувався в провідних керамологічних і музейних центрах Норвегії, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Словаччини, у тому числі в Інституті досліджень технології кераміки, Інституті художньої промисловості та Мистецькій школі кераміки Інституту мистецтв Баллардіні (Фаєнца, Італія), Департаменті гончарної технології Археологічного центру Лейденського університету (Лейден, Нідерланди), Міжнародному музеї кераміки (Фаєнце, Італія), Нідерландському музеї кераміки (Леварден, Нідерланди), Швейцарському музеї кераміки – Музеї Аріана (Женева, Швейцарія), Музеї кераміки провінції Монс (Монс, Бельгія), Німецькому музеї (Мюнхен, Німеччина), Норвезькому народному музеї (Осло, Норвегія), Європейському центрі творчої кераміки (Ґертоґенбош, Нідерланди) (1990, 1992, 1994); практикував у приватній гончарній майстерні відомого норвезького художника-кераміста Свейна Нарума (Лунд, Норвегія, 1990); працював молодшим і старшим науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту УРСР (1981–1986), методистом з музейної роботи, старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею (з 1986), директором Музею гончарства в Опішному (1986–1991), директором, генеральним директором Державного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (1992–2001), генеральним директором Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (2002–2003); директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (з 2000); провідний науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (з 2003); доктор історичних наук, захистив докторську дисертацію без кандидатської; докторська дисертація «Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна» (1994–1995); старший науковий співробітник (з 2006); автор близько 300 публікацій з проблем українського гончарства, у тому числі керамологічних монографій і брошур; засновник і керівник Дитячої студії народного гончарства Музею народної архітектури та побуту УРСР (1983–1985); ініціатор і організатор першого всеукраїнського свята народної творчості «День гончаря» (1985); ініціатор заснування Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (1986), Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко (1988), Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів (1999), Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа (2009), Колегіуму мистецтв у Опішному (1997), Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України (2000), Українського керамічного товариства (2000); головний редактор видавництва «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному; головний редактор «Українського керамологічного журналу», національного культурологічного щорічника «Українське гончарство», національних наукових щорічників «Українська керамологія» та «Бібліографія українського гончарства»; член Національної експертної керамологічної ради щорічних Національних конкурсів публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки в Україні «КеГоКе» (з 2007); організатор Національних симпозіумів гончарства в Опішному (1989, 1997–2001), Всеукраїнських гончарських фестивалів (Опішне, 2000–2001), Національних конкурсів художньої кераміки (Опішне, 2000–2001), Всеукраїнських наукових конференцій і Міжнародних наукових симпозіумів з проблем гончарства (Київ, 1985; Опішне, 1989, 1997–2001, 2008–2011), фундатор Всеукраїнських і Міжнародних науково-практичних керамологічних семінарів (2007–2010), ініціатор та науковий директор І, ІІ, ІІІ, ІV Міжнародних молодіжних гончарських фестивалів (2007–2010), ініціатор проведення міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій з проблем народної художньої культури (Опішне, 2001, 2006, 2011), Селюченківських наукових читань (Опішне, 1991, 1996, 2001, 2006, 2011), співорганізатор Слов’янського симпозіуму кераміки’2001; автор концепції Міжнародних молодіжних симпозіумів гончарства (2002); учасник Міжнародного симпозіуму кераміки в Осло (Норвегія, 1990), Міжнародного фестивалю європейської кераміки (Великобританія, 1992), І та ІІІ Міжнародних фестивалів гончарів у Скопині (Російська Федерація, 2002, 2007); голова Правління Українського керамічного товариства (з 2000); лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького (1995); заслужений діяч науки і техніки України (2004)

free counters