У сучасному житті ми намагаємося відновити призабуті традиції й звичаї, цікавимося публікаціями з цієї тематики, відвідуємо етнографічні виставки, беремо участь у заходах і майстер-класах. Де, як не в музеях, можна дізнатися про традиції наших пращурів, почути й побачити щось нове й згадати позабуте. Таким джерелом інформації є й Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, в етнографічній експозиції якого представлено, зокрема, глиняний традиційний посуд, який здавна використовували в народній обрядовості – ворожінні. З-поміж різних способів передбачення долі, були й ті, в яких використовували глиняні горщики, миски, тарелі, глечики, горнятка тощо.

Щороку, 7 грудня, в Україні відзначають день святої великомучениці Катерини. Святу Катерину в народі шанували й вважали берегинею жіночої долі, заступницею юних дівчат, заміжніх та вагітних жінок. Люди йшли до церкви й у молитвах до святої просили благополуччя в родину, здоров’я дітям і взаємної любові. Обов’язково запалювали по три воскових свічки, щоб рід не перевівся. Століттями християнські традиції тісно перепліталися з язичницькими й посідали визначне місце в звичаях та обрядах українців. А найважливішою традицією цього дня було ворожіння на судженого, під час якого, зокрема, використовували глиняний посуд. 

Зранку, як тільки сходило сонце, дівчата йшли зрізати вишневу гілочку й ставили в глечик з джерельною водою та чекали до свята Меланки (13 січня). Якщо до Меланки вишня зацвіте, то буде швидке й вдале заміжжя. Ворожили на гілочці також і хлопці. Якщо вишнева гілочка зацвіте – жінка буде вірною та гарною; але якщо засохне – буде сварливою й ледачою.

У день святої великомучениці Катерини про швидке заміжжя також могла розповісти вода. Напередодні свята наливали воду в глибоченьку глиняну миску та давали відстоятися. На дні посудини осідали важкі метали, що містилися у воді. Вважали, що вода очищалася, вбираючи цілющі властивості глини. Зранку дівчина вмивалася й спостерігала: якщо брижі на поверхні води швидко розгладжувалися – то бути швидкій зустрічі з нареченим і весіллю; якщо вода довго коливається – заміж ще не скоро, адже суджений, ймовірно, цього року не трапиться.

Також у день Катерини збиралися на вечорниці. Дівчата разом готували пісну вечерю, віддаючи перевагу борщеві, пшеничній каші й житньому хлібові. Повечерявши та поспівавши, опівночі продовжували ворожіння. Насипали кашу в горщик, закутували у вишитий рушник та йшли закликати долю: «Доле, доле, йди до мене вечеряти!». Доля могла обізватися до дівчини співом перших півнів. Ще один спосіб привернути нареченого – залишити горщик з кашею на ґанку.

Щоб дізнатися, який достаток буде в майбутнього чоловіка, дівчата насипали в нову глиняну миску будь-яку крупу й кидали в неї золоті, срібні та мідні прикраси. Вірили, яку прикрасу витягне, таке подружнє життя й очікує дівчину.

Нині ми щиро вітаємо Катерин з Днем ангела! І запрошуємо всіх бажаючих відвідати Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, щоб на власні очі побачити унікальну колекцію традиційного глиняного посуду.

Сучасний глиняний посуд можна придбати в «КерамоКрамниці» Музею гончарства або замовити на сайті http://shop.opishne-museum.gov.ua/, і, за бажанням, спробувати передбачити власну долю. Адже, доки ми будемо пам’ятати про минуле нашого народу, доти матимемо надію на щасливе майбутнє.

Юлія Нижник,
завідувач Науково-методичного відділу популяризації
гончарської спадщини, туризму та екскурсій
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному

Фото:

1-8. Традиційний глиняний посуд в експозиції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, який використовували в обрядах ворожіння на свято великомучениці Катерини. Опішне, Полтавщина. 2020. Фото Юлії Нижник.

9. Керамічний пазл у формі горщика – розвага для дорослих і дітей в експозиції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Опішне, Полтавщина. 2020. Фото Юлії Нижник.