38 ГОНЧАРІВ
38 ГОНЧАРІВ
Доброго дня, Музею!
Дай, Боже, Вам сил і успішного нового тижня!
Нещодавно відбула черговий дводенний гончарний ярмарок!
Поїздки для продажу кераміки − це своєрідний ритуалізований процес, знайомий кожному гончареві. Після напруженого періоду виготовлення робіт, завжди настає час вирушати в дорогу!
Пригадую віз із глечиками, який стоїть у дворі, на території Музею! Він дуже прикладний у символічному розумінні, що, попри забарне виготовлення робіт, потрібно ще виїхати на відповідний «ринок». Такі ринки бувають різні! Мій віз − це машина Субару Форестер 2013 року.
Інвентар і ціни я підготувала ще серед тижня й запакувала близько 70 робіт. Усе помістилося в 5 пуделках (коробках – ред.), тому що роботи були невеликі. Задні сидіння в машині опускаються й легко завантажити машину упаковками з роботами та ще додатковим знаряддям для експонування. Залежно від самої локації ярмарку, часом треба пакувати й шатро.
На цих вихідних не треба було шатра. Відбувся дводенний виставковий ярмарок за два кіломерти від хати, у маленькому селищі під окремою назвою Ґарет Парк Товн Гол (Garrett Town Park Hall). Завантажувати й розвантажувати машину вдома й на місці виставки було неважко. Ще є й енергія писати!
Ця виставка відрізнялася від попередніх, на які їздила цієї осені. Помістилося 38 гончарів в одному приміщенні! Кожному випало по одному метру для представлення своїх робіт. Тобто, на один стіл − двоє осіб. Попід столами були пачки з додатковими роботами й ходили визначені особи, котрі наповнювали столи по мірі того, як роботи продавалися.
ВАМ, НАПЕВНО, ЦІКАВО БУДЕ ДІЗНАТИСЯ, ЩО ЦЕ ЗА СИСТЕМА.
По-перше, це винятково гончарі.
Так! Саме всі гончарі!
По-друге, у нашому окрузі Вашингтону є самоорганізоване товариство під назвою «Монтґомері Потерз” (Montgomery Potters), або українською – «Гончарі Монтґомері» (наш район називається Монтґомері).
Ця група гончарів уперше сформувалася як творча гончарна спільнота під назвою «Глиняні Голуби» 1952 року. Згодом вони себе перейменували на «Монтґомері Потерз» (1967). Вони зареєстровані урядом як творча освітня спільнота, що ставить перед собою таку мету 1) підтримувати гончарів у справі поглиблення своїх знань; 2) поширювати знання про гончарство серед місцевого населення; 3) надавати гончарям можливість продавати свої вироби й експонувати їх на виставках.
Сама спільнота незаробіткова, і тому має окремий статус в уряді, який уважається освітнім і незаробітковим. Значить, вони звільнені від заробіткових податків (non profit status).
Натомість, гончарі зобов’язані платити уряду податок зі своїх продажів, залежно від штатних законів і умов. Гончарі мають визначені певні категорії заробітку, які вони самі підраховують, і відтак, сплачують відсоток як податок.
Сама спільнота складається з гончарів, які самі себе організовують і добровільно працюють у комітетах та управах. Відбуваються щорічні вибори й звітуються за використані кошти. Кожний член платить $45 доларів на рік, щоб бути членом. Загалом організація нараховує приблизно 100 членів, але не кожний бере участь у продажах.
Гончарі Монтґомері організовують для своїх членів презентації на різні теми гончарства. Так, восени 2018 року я презентувала аналітичну розповідь про свою Резиденцію в Національному музеї гончарства в Опішному, яку щедро візуалізувала показом світлин з монументальних глиняних скульптур на території Музею. Також відбуваються щомісячні засідання, де кожний член може брати участь.
Двічі на рік організовують виставки-ярмарки для продажу виготовлених робіт. На вихідних, 3-4 грудня 2022 року, відбувся такий виставковий ярмарок і все було на продаж. Кожний виставив свої роботи якнайкраще. До цього було спільно визначено касирів та інших осіб задля підтримки належного порядку під час двох днів. Кожний учасник мав певне завдання на призначену годину. Моїм завданням, від 1-шої до 4-тої, було пакувати продані роботи після того, як покупець заплатив.
Тут було представлено головним чином ужитковий посуд, викручений на крузі або ручно ліплений. Оскільки залишається місяць до Різдвяних Свят, був окремий стіл із ручно виготовленими прикрасами, які деякі гончарі полюбляють виготовляти.
Ми провели два феєричні дні. Через кілька днів касир підрахує кошти з усього проданого, відніме видатки, і перешле кожному гончареві належну суму з її чи його проданих робіт.
У кожного свій стиль праці, хоча, водночас, можна й багато подібного побачити.
Випалювання різне − від електричних печей, до содових, до горнів на дровах, до газових з обезкисненням і раку. Окрім робіт в раку, все випалено від 1220°C до 1280°C.
Я НАВМИСНЕ ПОДАЛА ПАРАМЕТРИ ТЕМПЕРАТУР, ЗА ЯКИХ ВІДБУВАЮТЬСЯ ВИПАЛЮВАННЯ. Майже ніхто з американських гончарів не випалює теракоту як ужитковий посуд, бо всі уже звикли працювати зі значно вищими температурами. Хіба що, іноді випалюють теракотові вироби для випікання страв у духовці. Тоді необхідно до 1000 °С. Але серед наших гончарів немає тих, хто б таким займався. Щоправда, я сама хочу в січні наступного року трохи таких робіт виготовити.
Дехто з гончарів випалюють у електричних печах на 1230 °С. Я це роблю зі своїми мальованими роботами. Інші випалюють при вищих температурах у газових горнах, як і в горнах на дровах. До речі, американські гончарі все більше захоплюються випалюванням дровами на 1280 °С, хоча публіка це дуже інертно сприймає. Природне вираження фактур на поверхні посуду під впливом вогню і дров за високих температур вражає гончарів, але не справляє такого ж адекватного захоплення і впливу на споживачів.
Можу пояснити, що результат випалювання значною мірою залежить ще й від тривалості цього процесу. Недостатньо, щоб прилад формально показав, скільки градусів досягнуто. Ще обов′язково необхідно додавати певний період часу, щоб витримати вироби за певної максимальної температури, щоб глина й полива досягла своєї кінцевої межі готовності.
ЦЕ ЩОСЬ ПОДІБНЕ ДО ВАРЕНОЇ КАРТОПЛІ! Коли вода закипить, вона дійшла до певної горячі, але це не значить, що картопля готова до споживання. Вона ще мусить поваритися певний час. Так само і з глиною та поливою. Вони мусять «зваритися» до готовності (Vitrification), і поливам, які кипіли, потрібен час вигладитися, як льодова скляниста поверхня. Значить, можна тримати посуд і на дещо нижчій температурі на приладі, але потрібна витримка певний час, щоб роботи досягли своєї готовності.
Але це вже тема іншої розповіді.
Покупці звикли, що вжитковий посуд безпечний для вжитку, тому що випалювання здійснюється за високої температури. Гончарі мусять зазначати, чи їхні роботи безпечні для користування з їжею. Спільнота «Монтґомері Потерз» застерігає, що не допускає до продажу посуд, який шкідливий людині через свої складники в поливах.
На ярмарку впродовж двох днів побувало багато покупців. Цьому сприяла зорганізована реклама. А ще спільнота, як додаток до реклами, самостійно поширювала інформацію про майбутню подію, до чого долучалися й самі гончарі, котрі через соціальні та мобільні мережі мотивували потенційних покупців прийти на щорічну традиційну зустріч в Ґарет Парк Товн Гол і придбати крафтову кераміку.
Для всіх численних покупців і просто глядачів, як і для самих гончарів, була ще одна унікальна можливість ознайомитися з різнорідним ужитковим гончарним посудом під одним дахом!
P.S.:
Під час запису цього повідомлення в мене проникла думка, що гончарям в Україні варто ознайомитися з методами самоорганізації задля покращення свого статусу як гончарів і, попри всі особисті намагання продавати свої вироби, також віднаходити способи себе організувати в спільноти, які б працювали на користь усіх і одночасно інформували публіку про гончарство та його належне сприйняття.
Коли беру до уваги свою працю за 40 років викладання гончарства в середній школі у Філд Скул, розумію, що це був особистий внесок до суспільного уявлення про гончарство загалом, а саме через надання глядачам підстав для розуміння й сприйняття глиняного посуду. Виховання в населення поважаного ставлення до глиняного посуду і спроможності належно його оцінювати насправді вимагає певного навчання. Кожний, хто записувався на навчальний предмет гончарства, не обов′язково мусив стати гончарем, але кожний, хто брав у руки глину, розумів, що саме він чи вона тримають у руках, коли користуються глиняним посудом чи оглядають його на виставці. Поінформована й освічена публіка щодо гончарства − це також і сфера відповідальності гончарів. Коли є різні підходи до виготовлення посуду, включно з одноразовим посудом, значить потрібно розгортати переконливу розмову про переваги екологічного й здорового споживання їжі з глиняного посуду.
Розуміється, що це в додатку до того, що серед учнів знаходилися ті, хто хотів продовжувати вивчати кераміку і знаходити себе в цьому. Інші просто розуміли, що глина їм потрібна, як спосіб особистого висловлення на даний момент молодого розросту. Це вже тема педагогіки й, думаю, що вдасться невдовзі написати статтю на тему: «Чому до глини мусить доторкнутись кожна молода людина в процесі свого становлення».
© НАТАЛЯ КОРМЕЛЮК (Роквіль, США)
11.12 2022
Доброго дня, Музею!
Дай, Боже, Вам сил і успішного нового тижня!
Нещодавно відбула черговий дводенний гончарний ярмарок!
Поїздки для продажу кераміки − це своєрідний ритуалізований процес, знайомий кожному гончареві. Після напруженого періоду виготовлення робіт, завжди настає час вирушати в дорогу!
Пригадую віз із глечиками, який стоїть у дворі, на території Музею! Він дуже прикладний у символічному розумінні, що, попри забарне виготовлення робіт, потрібно ще виїхати на відповідний «ринок». Такі ринки бувають різні! Мій віз − це машина Субару Форестер 2013 року.
Інвентар і ціни я підготувала ще серед тижня й запакувала близько 70 робіт. Усе помістилося в 5 пуделках (коробках – ред.), тому що роботи були невеликі. Задні сидіння в машині опускаються й легко завантажити машину упаковками з роботами та ще додатковим знаряддям для експонування. Залежно від самої локації ярмарку, часом треба пакувати й шатро.
На цих вихідних не треба було шатра. Відбувся дводенний виставковий ярмарок за два кіломерти від хати, у маленькому селищі під окремою назвою Ґарет Парк Товн Гол (Garrett Town Park Hall). Завантажувати й розвантажувати машину вдома й на місці виставки було неважко. Ще є й енергія писати!
Ця виставка відрізнялася від попередніх, на які їздила цієї осені. Помістилося 38 гончарів в одному приміщенні! Кожному випало по одному метру для представлення своїх робіт. Тобто, на один стіл − двоє осіб. Попід столами були пачки з додатковими роботами й ходили визначені особи, котрі наповнювали столи по мірі того, як роботи продавалися.
ВАМ, НАПЕВНО, ЦІКАВО БУДЕ ДІЗНАТИСЯ, ЩО ЦЕ ЗА СИСТЕМА.
По-перше, це винятково гончарі.
Так! Саме всі гончарі!
По-друге, у нашому окрузі Вашингтону є самоорганізоване товариство під назвою «Монтґомері Потерз” (Montgomery Potters), або українською – «Гончарі Монтґомері» (наш район називається Монтґомері).
Ця група гончарів уперше сформувалася як творча гончарна спільнота під назвою «Глиняні Голуби» 1952 року. Згодом вони себе перейменували на «Монтґомері Потерз» (1967). Вони зареєстровані урядом як творча освітня спільнота, що ставить перед собою таку мету 1) підтримувати гончарів у справі поглиблення своїх знань; 2) поширювати знання про гончарство серед місцевого населення; 3) надавати гончарям можливість продавати свої вироби й експонувати їх на виставках.
Сама спільнота незаробіткова, і тому має окремий статус в уряді, який уважається освітнім і незаробітковим. Значить, вони звільнені від заробіткових податків (non profit status).
Натомість, гончарі зобов’язані платити уряду податок зі своїх продажів, залежно від штатних законів і умов. Гончарі мають визначені певні категорії заробітку, які вони самі підраховують, і відтак, сплачують відсоток як податок.
Сама спільнота складається з гончарів, які самі себе організовують і добровільно працюють у комітетах та управах. Відбуваються щорічні вибори й звітуються за використані кошти. Кожний член платить $45 доларів на рік, щоб бути членом. Загалом організація нараховує приблизно 100 членів, але не кожний бере участь у продажах.
Гончарі Монтґомері організовують для своїх членів презентації на різні теми гончарства. Так, восени 2018 року я презентувала аналітичну розповідь про свою Резиденцію в Національному музеї гончарства в Опішному, яку щедро візуалізувала показом світлин з монументальних глиняних скульптур на території Музею. Також відбуваються щомісячні засідання, де кожний член може брати участь.
Двічі на рік організовують виставки-ярмарки для продажу виготовлених робіт. На вихідних, 3-4 грудня 2022 року, відбувся такий виставковий ярмарок і все було на продаж. Кожний виставив свої роботи якнайкраще. До цього було спільно визначено касирів та інших осіб задля підтримки належного порядку під час двох днів. Кожний учасник мав певне завдання на призначену годину. Моїм завданням, від 1-шої до 4-тої, було пакувати продані роботи після того, як покупець заплатив.
Тут було представлено головним чином ужитковий посуд, викручений на крузі або ручно ліплений. Оскільки залишається місяць до Різдвяних Свят, був окремий стіл із ручно виготовленими прикрасами, які деякі гончарі полюбляють виготовляти.
Ми провели два феєричні дні. Через кілька днів касир підрахує кошти з усього проданого, відніме видатки, і перешле кожному гончареві належну суму з її чи його проданих робіт.
У кожного свій стиль праці, хоча, водночас, можна й багато подібного побачити.
Випалювання різне − від електричних печей, до содових, до горнів на дровах, до газових з обезкисненням і раку. Окрім робіт в раку, все випалено від 1220°C до 1280°C.
Я НАВМИСНЕ ПОДАЛА ПАРАМЕТРИ ТЕМПЕРАТУР, ЗА ЯКИХ ВІДБУВАЮТЬСЯ ВИПАЛЮВАННЯ. Майже ніхто з американських гончарів не випалює теракоту як ужитковий посуд, бо всі уже звикли працювати зі значно вищими температурами. Хіба що, іноді випалюють теракотові вироби для випікання страв у духовці. Тоді необхідно до 1000 °С. Але серед наших гончарів немає тих, хто б таким займався. Щоправда, я сама хочу в січні наступного року трохи таких робіт виготовити.
Дехто з гончарів випалюють у електричних печах на 1230 °С. Я це роблю зі своїми мальованими роботами. Інші випалюють при вищих температурах у газових горнах, як і в горнах на дровах. До речі, американські гончарі все більше захоплюються випалюванням дровами на 1280 °С, хоча публіка це дуже інертно сприймає. Природне вираження фактур на поверхні посуду під впливом вогню і дров за високих температур вражає гончарів, але не справляє такого ж адекватного захоплення і впливу на споживачів.
Можу пояснити, що результат випалювання значною мірою залежить ще й від тривалості цього процесу. Недостатньо, щоб прилад формально показав, скільки градусів досягнуто. Ще обов′язково необхідно додавати певний період часу, щоб витримати вироби за певної максимальної температури, щоб глина й полива досягла своєї кінцевої межі готовності.
ЦЕ ЩОСЬ ПОДІБНЕ ДО ВАРЕНОЇ КАРТОПЛІ! Коли вода закипить, вона дійшла до певної горячі, але це не значить, що картопля готова до споживання. Вона ще мусить поваритися певний час. Так само і з глиною та поливою. Вони мусять «зваритися» до готовності (Vitrification), і поливам, які кипіли, потрібен час вигладитися, як льодова скляниста поверхня. Значить, можна тримати посуд і на дещо нижчій температурі на приладі, але потрібна витримка певний час, щоб роботи досягли своєї готовності.
Але це вже тема іншої розповіді.
Покупці звикли, що вжитковий посуд безпечний для вжитку, тому що випалювання здійснюється за високої температури. Гончарі мусять зазначати, чи їхні роботи безпечні для користування з їжею. Спільнота «Монтґомері Потерз» застерігає, що не допускає до продажу посуд, який шкідливий людині через свої складники в поливах.
На ярмарку впродовж двох днів побувало багато покупців. Цьому сприяла зорганізована реклама. А ще спільнота, як додаток до реклами, самостійно поширювала інформацію про майбутню подію, до чого долучалися й самі гончарі, котрі через соціальні та мобільні мережі мотивували потенційних покупців прийти на щорічну традиційну зустріч в Ґарет Парк Товн Гол і придбати крафтову кераміку.
Для всіх численних покупців і просто глядачів, як і для самих гончарів, була ще одна унікальна можливість ознайомитися з різнорідним ужитковим гончарним посудом під одним дахом!
P.S.:
Під час запису цього повідомлення в мене проникла думка, що гончарям в Україні варто ознайомитися з методами самоорганізації задля покращення свого статусу як гончарів і, попри всі особисті намагання продавати свої вироби, також віднаходити способи себе організувати в спільноти, які б працювали на користь усіх і одночасно інформували публіку про гончарство та його належне сприйняття.
Коли беру до уваги свою працю за 40 років викладання гончарства в середній школі у Філд Скул, розумію, що це був особистий внесок до суспільного уявлення про гончарство загалом, а саме через надання глядачам підстав для розуміння й сприйняття глиняного посуду. Виховання в населення поважаного ставлення до глиняного посуду і спроможності належно його оцінювати насправді вимагає певного навчання. Кожний, хто записувався на навчальний предмет гончарства, не обов′язково мусив стати гончарем, але кожний, хто брав у руки глину, розумів, що саме він чи вона тримають у руках, коли користуються глиняним посудом чи оглядають його на виставці. Поінформована й освічена публіка щодо гончарства − це також і сфера відповідальності гончарів. Коли є різні підходи до виготовлення посуду, включно з одноразовим посудом, значить потрібно розгортати переконливу розмову про переваги екологічного й здорового споживання їжі з глиняного посуду.
Розуміється, що це в додатку до того, що серед учнів знаходилися ті, хто хотів продовжувати вивчати кераміку і знаходити себе в цьому. Інші просто розуміли, що глина їм потрібна, як спосіб особистого висловлення на даний момент молодого розросту. Це вже тема педагогіки й, думаю, що вдасться невдовзі написати статтю на тему: «Чому до глини мусить доторкнутись кожна молода людина в процесі свого становлення».
© НАТАЛЯ КОРМЕЛЮК (Роквіль, США)
11.12 2022