Артем Селіванов народився в Журавлинці Дніпропетровської області. Закінчив Харківську державну академію дизайну та мистецтв (2019). Учасник літньої школи гончарства 2021 року. Основні зацікавлення: гончарство.

Його враження: «Що можу сказати про мою поїздку до опішнянського Музею гончарства та Е-літньої академії? Не міг уявити, на що це може бути схожим, адже до цього ніколи не бував в подібних місцях та на схожих заходах. Їхав на навчання з почуттям великої відповідальності. Розумів, що буде цікаво та, можливо, нелегко.

Опішня мене дуже здивувала природою, адже мені пощастило жити в мальовничому місці, поруч із територією Музею гончарства. Було трохи боязко від незвіданого. У перший день навчання мене зустріли усмішкою привітні працівники Музею та направили до місця збору майбутніх академістів для знайомства. Така зустріч для мене була вперше! Це був наче сон на яву, мрія, про яку я ввесь час думав, ставала реальністю. Я один з небагатьох, кому пощастило бути присутнім серед майбутніх майстрів – бути одним із них. Не міг не радіти від того, що генеральний директор Музею гончарства є освічений чоловік, науковець, який походить із давнього роду гончарів. Усе життя Олесь Пошивайло присвятив підтримці та популяризації давнього ремесла – гончарства.

Далі було не менш цікаво та захоплююче: посвята в гончарі! Це дійство було незвичним та сакральним. Отже, зустріла нас Опішня кашою та медовухою, танцями та співом, традиціями та легендами, а ще – добрими людьми. Перші заняття були ознайомчими. Наші куратори, їм окрема подяка за мудрість і терпіння у відношені до наших не завжди мудрих питань, стали кумирами, друзями, наставниками. У мене виникло відчуття, що ми давні знайомі з кожним із них. Щодня ми дізнавалися про нові технології, водночас пізнавали індивідуальні, слабкі й сильні сторони один одного. Наш розклад був насичений, проте ми віддавали перевагу роботі в нашій обителі (майстерні). Часу було не так то й багато, тому ми плідно працювали.

Значним «плюсом» було те, що можна було трудитися поза графіком – до навчання та після (чим я, звісно ж, і скористався). Дуже надихала природа: і дощ, і спів пташок, і прогулянки місцевих котиків та їжачків. Усе це сприяло доброму настрою, гумору та приємній атмосфері, що витала між академістами. Ходив на навчання, як на роботу, на радісну роботу, де кожного давно знаю. Під час навчання проходили цікаві зустрічі з науковцями, які мають тісний зв’язок із гончарством. Вони ділилися з нами своїми знаннями та багаторічним досвідом. Неочікуваними були зустрічі з журналістами з газет та телебачення.

Спробував себе в ролі відомої людини – класно! Все це було б неможливим, якби не відданість одного та підтримка інших. Добре, коли в селищі є ініціативні та сильні духом люди – сини та доньки своєї батьківщини. Вони не втекли до розвинених мегаполісів, а залишилися жити й працювати в невеликому селищі, яке має неабияку історію, щоб працювати над його процвітанням. Варто ще раз згадати про казкову територію Музею гончарства, в якій приємно заблукати або збитися зі шляху, задля дослідження тих монументальних та маленьких скульптур, що рясно розкинулися по всім напрямкам під відкритим небом. Я часто порівнюю Музей з фантастичним Гоґвортсом, оскільки тут також є глиняно-магічний напрямок навчання. У всьому, що знаходиться не тільки в Музеї, але й в Опішні, є душа. І це можна відчути куди б ти не пішов – усе говорить про події давнини й про щось нереально сильне.

Час навчання пролетів непомітно. За цей період я здобув потрібні знання та, як бонус, здобув велику творчу родину, в якій є чимало друзів з усієї України.

Зі мною назавжди залишилися приємні спомини, світлини та багацько кераміки, зробленої власноруч, з душею, у правильному місці та з досконалої глини.

Скажу чесно, я став залежним, у правильному значенні, від того, чим займаюся, та від Музею гончарства, в який хочеться повернутися. Чекаю з нетерпінням нових зустрічей»!