Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко

Меморіальний музей-садиба славетної гончарки Олександри Селюченко

почав функціонувати в   1988 році на правах відділу Музею гончарства в Опішному. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня глиняної іграшки, член Національної спілки художників України Олександра Федорівна Селюченко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію опішненської іграшки, створила велику кількість як нових, так і традиційних образів. Її роботи вперше були представлені на Всеукраїнській виставці дитячих іграшок у Києві (1946), де зайняли призове місце. З того часу роботи Олександри Федорівни можна було неодноразово побачити на престижних обласних, республіканських та міжнародних виставках, звідки твори розходилися по музейних колекціях. Значна їх частина й нині зберігається в приватних колекціях різних куточків світу. За життя Олександра Федорівна завжди вболівала за стан опішненського гончарства, охоче передавала знання усім бажаючим, а особливо дітям та молоді.

Створення музею-садиби було унікальною подією для тогочасного музеєзнавства, адже після смерті народного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно мисткині, інтер’єр житла, предмети побуту та творчі роботи (велика колекція кераміки, декоративна мальовка, епістолярна спадщина). У фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. З них 250 робіт було випалено в домашньому горні в ніч з 13 на 14 жовтня 1987 року, вже після смерті майстрині. Гончарська книгозбірня прийняла на зберігання її особисту бібліотечку: книги, журнали, каталоги, буклети. У фонди Національного архіву українського гончарства передано особистий архів майстрині: листи, щоденники, спогади та фотографії. У приміщенні музею-садиби експонуються предмети повсякденного побуту, якими користувалася Олександра Федорівна. Все це розповідає про життя і творчість славетної майстрині.

Кожні п’ять років, у день народження Олександри Селюченко, відбуваються Селюченківські читання (1991, 1996, 2001, 2006). Участь у них беруть керамологи, музеологи, народні майстри-гончарі, художники-керамісти, представники творчих спілок з Києва, Харкова, Буд, Полтави та Опішного.

Щоб побачити роботи славетної майстрині та вшанувати її пам’ять, до музею-садиби приїздять люди з усієї України і не тільки. Особливо приємно, що останнім часом зросла кількість сімейних екскурсій. Батьки і діти однаково зацікавлені таємницями гончарної справи, захоплюються постатями відомих майстрів, переймаючись їхніми долями. А на прикладі Олександри Селюченко якнайяскравіше прослідковується нелегкий, тернистий, але проникнутий любов’ю до рідного краю, відданістю ремеслу, – шлях Гончаря.