Версія сайту для планшетів в процесі розробки. Ви можете переглянути наш сайт на телефоні або комп’ютері

ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРО-СВІТОТВОРЕННЯ В ЕСЕЙНИХ СПОВІДЯХ НАТАЛІ КОРМЕЛЮК

5 Червня 2022
Статті

ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРО-СВІТОТВОРЕННЯ В ЕСЕЙНИХ СПОВІДЯХ НАТАЛІ КОРМЕЛЮК

5 Червня 2022
Статті

Національний музей-заповідник українського гончарства започатковує публікацію серії есейних самодосліджень відомої американської художниці-керамістки, кураторки Міжнародної Е-літньої академії гончарства, українки Наталі Кормелюк про гончарство, кераміку, і, звичайно ж, про культурну спадщину й історичну місію України. 

Мисткиня є історикинею, політологинею й педагогинею за освітою, гончаркою за покликанням, філософинею за складом мислення та втіленням народної  премудрості.

Персональні студії про історичну тяглість гончарських традицій, постать творця-гончаря, технологічні, художні й світоглядні особливості глиняних виробів будуть нероздільно пов′язані з давньою історією та сучасністю України, що випливає з концепту авторки:

 «Глина і археологія є першим джерелом для дослідника».

Наталя Кормелюк  своєрідно означила початок свого есейного літопису:

«Поступово записую спогади й роздуми. Початок запису − це як переступання порога. Попереду розгортається тема, як стежка, і не відомо, де зупинитись. Не дивно, що для Трипільців поріг був важливим елементом в їхніх домівках; вони під порогами ховали фігурки як обереги (коли вношу ці записи, мені теж треба бути з оберегом). Спогади переплітаються з власними думками на одну чи іншу тему. Описані події відбувалися під впливом тодішніх думок, які стараюсь вписати як контекст дій. Інколи думки виступають як  сьогоднішній погляд на проминулі пережиття».

Мисткиня переконана, що «історія стає такою, як  автор, котрий її пише». Отже, й українську історію мають писати вільні українці, а не імперські історики на службі в російських колонізаторів.

Послідовність опублікування есеїв не має певної закономірності. Вони будуть структуровані тільки згодом, коли укладуться у фоліант спогадів і роздумів про історичне підґрунтя УКРАЇНСЬКОГО МАЙБУТТЯ.

                                     Олесь ПОШИВАЙЛО, професор, доктор історичних наук

ЕСЕЙ 1. 

МОВА ПРО НАЙНОВІШІ РОБОТИ
ЛЮТОГО–КВІТНЯ 2022

Відгукуючись на запрошення надсилати фото з моїх робіт останніхмісяців, спробую дещо описати про пов’язане з гончарством моє мислення.

Буду зосереджуватися саме на останніх роботах лютого–квітня 2022 року, але одразу ж надаю «дисклеймер» (disclaimer), тобто не обіцяю, що це вповні вдасться.

По-перше, гончарство для мене, за ці всі роки, стало характерним способом життя, в якому поєдную багато своїх щоденних справ. Це не якась там окрема галузь, до якої я періодично повертаюся.

По-друге, гончарство й те, що записано в глині, – це розмова. Розмова напряму й безпосередньо з глядачем; розмова з глиною й із тією особою, яка користується глиняним посудом. Таке бачення я інтуїтивно відчула, коли ще не працювала з глиною, а тільки споглядала роботи інших. А коли сама вирішила взяти глину в руки і з нею майстерно познайомитися, привертали мою увагу саме гончарі подібного способу бачення й розуміння.

По-третє, посуд уміє переступати межі часу й заодно нести за собою те, що було в час його формування, та мету, задля якої його було виготовлено. Адже посудина є не лише символом із конкретним абстрактним значенням, але й має певні культурні ознаки, які визначають її належність до якоїсь окремої спільноти, й має наперед визначене вжиткове значення. Посуд відповідає функціональним та естетичним потребам (вимогам) користувачів й водночас окреслює межу культурної мови даної спільноти.

Історія намагається захопити тяглість часу. Але, як показали останні місяці 

Наступу рашистів в Україну, потрібно боротись за таку тяглість і за те, наскільки правдиво буде описана ця історія.

З глиною трошки інакше. Коли посудину випалено, її вже не можна змінити! Вона буде одна й та ж сама, хоч би й як не пояснювали її властивості чи не присвоювали інші. Наприклад, горнятко, виготовлене мною у КерамоРезиденції в Опішному (Україна), несе свою ідентичність, яка відрізняється від тієї, що властива горнятку, виготовленому в Роквілі (США). Кожний, що хоч трохи розуміється в гончарстві, це впізнає!

По-четверте, для володіння гончарною мовою потрібне набуття вишколу не лише тим, хто бажає гончарювати, але й тим, хто хоче зрозуміти цю мову.

Ось кілька моїх думок, які служать як задній план, і до яких не один раз я, напевно, повернуся.

А ТЕПЕР ДО КОНКРЕТНОГО

У мене забрав багато часу вихід із приголомшливого шоку, коли було повідомлено про вторгнення російських військ в Україну, а особливо про наступ 24 лютого. Мені одразу постали перед очима ті передачі, які Москва крутила по своєму РТ, передачі, які я бачила ще рік тому! Рівень такої брехні я ще ніколи не чула! Заодно зрозуміла, який тиск і навала постали нині над цілою Україною. Я усвідомила, як уже впродовж довгих поколінь мешканці України перемагали ворога своїм прагненням бути собою, не піддаватися контролю над їхніми мізками, і приймати власні рішення! У російській мові граються словом «мира». На противагу тій грі, я подумала, є українське слово «воля»!

Будучи сьогодні в Роквілі, я почуваюся «як вареник у маслі» (за Маминою приповідкою), тому сидіти дарма не можна! Треба щось робити! Й саме звʼязки з ближніми в Україні розігнали мою похмурість, і я взяла глину до рук. Прийшло запрошення приїхати з роботами до Української Православної Церкви Св. Андрія в Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, де велика Українська громада. Вернулися спомини раніших років, коли я часто їздила з роботами по різних містах і українських громадах. Я вирішила поїхати, а для цього треба було доповнити асортимент своїх робіт.

Це мене наштовхнуло на два варіанти мальовки на посуді: 

  • Один – це чорний контур із насиченим зеленим кольором. До того на посуді місця заповнені коричневим ангобом і жовтим. За традицією, усе ангобами мальовано, а прозора полива поверху.
  • Другий підхід – це мальовка синім контуром з додатком коричневого, зеленого й жовтого ангобів. До того поміщено в деяких місцях ще темно-синю поливу, а відтак усе покрито прозорою поливою.

Композицію в синьому я почала розпрацьовувати ще рік тому, і виходив досить цікавий варіант. Кому подобається синє, по-особливому реагує на цей посуд і мальовку.

Коли зелений колір тягне увагу до землі й природи, то синій колір тягне до неба, до вершин якихось стремлінь та реалізації задумів. Це той самий синій колір, про який мені пояснювали екскурсоводи в Китаї, що в їхній культурі він значить небо, і тому дахи храмів і палаців колишніх правителів виготовлені з плитки, покритої синьою фарбою.

Коли дивитися на цей посуд, щось у тому є таке, що притягує нашу увагу. По перше, їжа в посуді набирає певного контрасту. У зеленій мисці все інакше сприймається. Отже, варто було б дослідити, як дивиться їжа в мисці, коли її полива або мальовка в інших кольорах? Чому люди воліють їсти з білого посуду? Як сприймається зелений салат у білій мисці? Як дивиться той же салат на синьому або коричневому фонах? Колір посуду та овочів у посуді візуально впливають на людину та сприйняття нею і іжі, й посуду. Тут цілинна тема, що також торкається культурних пояснень. Я часто наголошую американцям, що, за українським звичаєм, миска не може стояти на столі порожньою. Тому, коли спожито страву, порожнечу компенсує гончарська мальовка на посудині.

Збірка робіт із синім контуром нині промовляє про ту відвагу й патріотизм, який об’єднав цілу Україну. Кобальт сам по собі дуже коштовний складник ангобу.ТАКИМ ЧИНОМ, ЦЕЙ ПОСУД ТВОРИВСЯ З ПОМИСЛАМИ ПРО ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ НАД СВОЇМИ ВОРОГАМИ!

Крапки − це насіння для народження нового свідомого урожаю.

Сітки − це плетіння, які в’яжуться для оборони своєї землі й людей.

Усе – поміж рослинами й квітами, які в русі, начебто вітер ними повіває. Це не помилка, а умисни підхід моєї мальовки: десь − контур незамкнений, десь − занадто потік ангоб, десь − лінія тонка, а десь − товста, а інколи − й зовсім зникає. Усе те в безперервному русі, як день і ніч, які не стоять на одному місці. Природа лягає і в’ється за формою, тому що форма− основа цілої роботи.

На роботах місцями з’являються птахи − вістуни добра. Де є живі птахи, там − рух і життя в природі. Коли чути цвірінькання горобців, то заспокоює, і настрій, неначе все добре. Буває один птах на самоті. Побільше два птахи, наче в розмові поміж собою, або діляться насінням.

Ще в ранніх 1980-тих роках я виготовляла в рельефі птахів на глечиках із розкритими крилами, начебто вони сполохані або злітають у повітря. Це був мій спосіб пояснити, що мої Батьки − Українці, а Друга світова війна поруйнувала їхні рідні гнізда й вони мусили злітати в небо. Пізніше з′явився цикл мальованих робіт, де птахи були сидячими. З 1991 року появилося таке відчуття, що птахи устаткували свої гнізда й, нарешті, можуть спокійно жити та розвиватися.

Мої нинішні роботи прикметні «сполоханими птахами» на мальованих творах, які свідчать про факт сьогоденної війни й сполохане життя Українців в Україні! Усе, що пережили мої батьки й від чого мене оберігали, повторюється!

Оскільки ці записи на посуді, з якого можна споживати їжу, то мальовка налаштовує споглядача на позитивне ставленняа не на похмуре чи негативне! Кому захочеться подивитися ближче й призадуматися, тоді розшифрує для себе мальовку й події часу, коли його було виготовлено. Це для колекціонерів, музеїв і дослідників, які аналізують творчі роботи в ширшомуу контексті.

Буває, що вношу фігурну мальовку. Люблю передавати розповіді. В цій серії намагаюся представити дитячу розповідь про Івасика Телесика. Я вже колись працювала над такими композиціями, коли брала участь у виставці «Дитячої літератури».Унаслідок воєнних подій на цей час, мені захотілося розпрацювати нову мальовку. Натепер є тарілка, де «Мати кличе Івасика до Берега»; друга робота, де підглядає змія й міняє свій голос для того, щоб обдурити та впіймати Івасика, − «Пастка на Івасика»; третя тарілка − «Івасик Себе Рятує. −  Сідай на лопату. − Не вмію. Покажи!»; і четверта тарілка – «Втеча від Змій». (Виготовлену весною 2022 року серію тарілок на тему Івасика Телесика придбала для приватної колекції родина Олени і Зеновія Гальковичів зі штату Нью-Джерсі, США).

Найбільш важливою є культурна належність самого посуду і його придатність для вжитку, а вже особистий «меседж» − це другорядний індивідуальний внесок. Цей внесок − художний коментар, який не повинен заважати законам ужитковості й присвяченої дії самого посуду. Художник там має повну волю свого творчого вияву й сам собі накладає закони, на яких основуються його праці. У літературі це називають «жанрами» праці. Чого ж такого не можна розподілити в кераміці? (До цієї теми я ще повернуся згодом із ширшим поясненням).

Щодо техніки мальовки, то я знаходжу для себе спокій в самій праці. Потрібно зосередитись над роботою, з нею вступити в розмову, коли вона вже сформована, але ще у вогкому вигляді. Я заостановлююсь над напрямком, кудою податися.Є мотиви, які завчила через повторення, але водночас є й ті, які ляжуть на глечик чи миску, й появляються щойно при цій останній розмові. Перший знак на пустому глечику стає «руководителем» (в повному значенні цього слова), від якого залежить все інше, і так продовжується розмова й мальовка, доки цілий глечик чи миска не будуть заповнені.

Роль відіграють:

  • Задній план і мальовка: скільки порожнього місця та як урівноважене воно з самою мальовкою. Тут різні художні підходи, за якими можна пізнати,чия це мальовка, навіть не маючи підпису. Розміщення мальовки, як і інші елементи, вказують на того, хто малював.
  • Про сам рух ліній я вже згадала.
  • Розміщення кольорів по всьому посуду: попри контур, я укладаю зелений і коричневий кольори, стараючись досягнути візуальної рівноваги. Жовтий колір стає закінченням і обмежується в кількості. Жовтого небагато, але саме тому він і притягує увагу як несподіванка.

Останнім часом використовую темно-коричневу і синю поливи, і розміщую попри мальовки. Поливи в’яжуться побільше з кольором контуру, окрім зеленого.

Зелені заповнені площини − це зелений ангоб, розміщений на сирій формі пензлем і грушею (спринцівкою). Колір ангобу набувається міддю, і коли температура досягає до 1200° C, мідь плавиться, починає вигоряти й підноситься в шар прозорої поливи. Тому зелень стає більше подібною до поливи, аніж до нерухомого ангобу. Це надає посуду особливого характеру.

  • Вибір тональності самих кольорів. Це особистий вибір кожного художника. Я стараюсь обмежитися в кількості кольорів, як це робили сільські гончарі. У цьому я для себе відкрила, що коли випрацювати для себе певні обмеження, там можна  віднайти широке поле для творчості. Я змішую власні кольори за своїми ж виготовленими рецептами і маю змогу їх повторювати й міняти, вільно керуючись матеріалом.

З технічного боку, для ангобів використовую білу глину − кам’янкову білу масу з домішками фарфору, з якої викручую роботи. Беру шлікер, проціджую, щоб був без піску чи шамоту, і користуюсь,коли потрібен білий колір. Для кольорових ангобів маю формулу ангобу й додаю оксиди. Тим самим способом  змішую коричневий і чорний ангоби. З оксидів вимішала чорний пігмент. Відтак, беру шлікер з коричневої глини, проціджую і використовую як ангоб. Для чорного кольору добавляю вимішаний чорний пігмент.

Що стосується до самої моєї системи праці, то підходжу дуже практично. Вимішую кулі вибраної глини, зазвичай, це кам′янкова маса. Так задаєтьсяритм праці і відчувається, чи глина придатна на миски, чи вертикальні форми. Я вирішую, над якими формами буду працювати. Коли давно не сиділа за кругом, то викручую горнятка з великої кулі глини. Наводжу повторюваний ритм праці. Входжу в чуття глини і круга. Люблю зосередитися на кілька годин над викручуванням. Вмикаю музику. Майстерня − на задній частині двору, а перед очима − вікна, природа, город.

Коли є роботи для виточування, то спершу виточую, а пізніше викручую. Іноді лишаю на окремий день, коли тільки обточую. Окремо приступаю до мальовки, коли всі форми приготовлені й підсушені.

Працюю, поки не наповню цілу піч. Тоді йде процес завантаження на перше випалювання. Після першого випалювання, одразу берусь за поливання поливами, і знову ставлю на друге випалювання. Для того, щоб якнайкраще скористатися з місця в печі, треба мати різного розміру роботи: малі й середні, які помістяться поміж великими Випалювання відбувається в електричних печах, які містяться в окремому приміщенні від майстерні. Температура випалювання −  приблизно 1200° C. Посуд витримує щоденне користування і є безпечним за складниками. Попри всю свою декоративність вагоме значення має ужитковість.

Роквіль, США
Квітень 2022

Підписи до фото (1-10)

  1. Наталя Кормелюк. Опішне. 2021. Фото Тараса Пошивайла.
  2. Наталя Кормелюк. Ваза «Тривога! Сполохані птахи». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  3. Наталя Кормелюк. Тарілка «Мати кличе Телесика до берега»; два кухлі; миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022.
  4. Наталя Кормелюк. Тарілка «Пастка на Івасика». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  5. Наталя Кормелюк. Тарілка «Втеча від Змій».  Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  6. Наталя Кормелюк. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  7. Наталя Кормелюк. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  8. Наталя Кормелюк. Горщик з покришкою. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  9. Наталя Кормелюк. Збанок «Птахи в розмові». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  10. Загальний вигляд творів Наталі Кормелюк. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 

Національний музей-заповідник українського гончарства започатковує публікацію серії есейних самодосліджень відомої американської художниці-керамістки, кураторки Міжнародної Е-літньої академії гончарства, українки Наталі Кормелюк про гончарство, кераміку, і, звичайно ж, про культурну спадщину й історичну місію України. 

Мисткиня є історикинею, політологинею й педагогинею за освітою, гончаркою за покликанням, філософинею за складом мислення та втіленням народної  премудрості.

Персональні студії про історичну тяглість гончарських традицій, постать творця-гончаря, технологічні, художні й світоглядні особливості глиняних виробів будуть нероздільно пов′язані з давньою історією та сучасністю України, що випливає з концепту авторки:

 «Глина і археологія є першим джерелом для дослідника».

Наталя Кормелюк  своєрідно означила початок свого есейного літопису:

«Поступово записую спогади й роздуми. Початок запису − це як переступання порога. Попереду розгортається тема, як стежка, і не відомо, де зупинитись. Не дивно, що для Трипільців поріг був важливим елементом в їхніх домівках; вони під порогами ховали фігурки як обереги (коли вношу ці записи, мені теж треба бути з оберегом). Спогади переплітаються з власними думками на одну чи іншу тему. Описані події відбувалися під впливом тодішніх думок, які стараюсь вписати як контекст дій. Інколи думки виступають як  сьогоднішній погляд на проминулі пережиття».

Мисткиня переконана, що «історія стає такою, як  автор, котрий її пише». Отже, й українську історію мають писати вільні українці, а не імперські історики на службі в російських колонізаторів.

Послідовність опублікування есеїв не має певної закономірності. Вони будуть структуровані тільки згодом, коли укладуться у фоліант спогадів і роздумів про історичне підґрунтя УКРАЇНСЬКОГО МАЙБУТТЯ.

                                     Олесь ПОШИВАЙЛО, професор, доктор історичних наук

ЕСЕЙ 1. 

МОВА ПРО НАЙНОВІШІ РОБОТИ
ЛЮТОГО–КВІТНЯ 2022

Відгукуючись на запрошення надсилати фото з моїх робіт останніхмісяців, спробую дещо описати про пов’язане з гончарством моє мислення.

Буду зосереджуватися саме на останніх роботах лютого–квітня 2022 року, але одразу ж надаю «дисклеймер» (disclaimer), тобто не обіцяю, що це вповні вдасться.

По-перше, гончарство для мене, за ці всі роки, стало характерним способом життя, в якому поєдную багато своїх щоденних справ. Це не якась там окрема галузь, до якої я періодично повертаюся.

По-друге, гончарство й те, що записано в глині, – це розмова. Розмова напряму й безпосередньо з глядачем; розмова з глиною й із тією особою, яка користується глиняним посудом. Таке бачення я інтуїтивно відчула, коли ще не працювала з глиною, а тільки споглядала роботи інших. А коли сама вирішила взяти глину в руки і з нею майстерно познайомитися, привертали мою увагу саме гончарі подібного способу бачення й розуміння.

По-третє, посуд уміє переступати межі часу й заодно нести за собою те, що було в час його формування, та мету, задля якої його було виготовлено. Адже посудина є не лише символом із конкретним абстрактним значенням, але й має певні культурні ознаки, які визначають її належність до якоїсь окремої спільноти, й має наперед визначене вжиткове значення. Посуд відповідає функціональним та естетичним потребам (вимогам) користувачів й водночас окреслює межу культурної мови даної спільноти.

Історія намагається захопити тяглість часу. Але, як показали останні місяці 

Наступу рашистів в Україну, потрібно боротись за таку тяглість і за те, наскільки правдиво буде описана ця історія.

З глиною трошки інакше. Коли посудину випалено, її вже не можна змінити! Вона буде одна й та ж сама, хоч би й як не пояснювали її властивості чи не присвоювали інші. Наприклад, горнятко, виготовлене мною у КерамоРезиденції в Опішному (Україна), несе свою ідентичність, яка відрізняється від тієї, що властива горнятку, виготовленому в Роквілі (США). Кожний, що хоч трохи розуміється в гончарстві, це впізнає!

По-четверте, для володіння гончарною мовою потрібне набуття вишколу не лише тим, хто бажає гончарювати, але й тим, хто хоче зрозуміти цю мову.

Ось кілька моїх думок, які служать як задній план, і до яких не один раз я, напевно, повернуся.

А ТЕПЕР ДО КОНКРЕТНОГО

У мене забрав багато часу вихід із приголомшливого шоку, коли було повідомлено про вторгнення російських військ в Україну, а особливо про наступ 24 лютого. Мені одразу постали перед очима ті передачі, які Москва крутила по своєму РТ, передачі, які я бачила ще рік тому! Рівень такої брехні я ще ніколи не чула! Заодно зрозуміла, який тиск і навала постали нині над цілою Україною. Я усвідомила, як уже впродовж довгих поколінь мешканці України перемагали ворога своїм прагненням бути собою, не піддаватися контролю над їхніми мізками, і приймати власні рішення! У російській мові граються словом «мира». На противагу тій грі, я подумала, є українське слово «воля»!

Будучи сьогодні в Роквілі, я почуваюся «як вареник у маслі» (за Маминою приповідкою), тому сидіти дарма не можна! Треба щось робити! Й саме звʼязки з ближніми в Україні розігнали мою похмурість, і я взяла глину до рук. Прийшло запрошення приїхати з роботами до Української Православної Церкви Св. Андрія в Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, де велика Українська громада. Вернулися спомини раніших років, коли я часто їздила з роботами по різних містах і українських громадах. Я вирішила поїхати, а для цього треба було доповнити асортимент своїх робіт.

Це мене наштовхнуло на два варіанти мальовки на посуді: 

  • Один – це чорний контур із насиченим зеленим кольором. До того на посуді місця заповнені коричневим ангобом і жовтим. За традицією, усе ангобами мальовано, а прозора полива поверху.
  • Другий підхід – це мальовка синім контуром з додатком коричневого, зеленого й жовтого ангобів. До того поміщено в деяких місцях ще темно-синю поливу, а відтак усе покрито прозорою поливою.

Композицію в синьому я почала розпрацьовувати ще рік тому, і виходив досить цікавий варіант. Кому подобається синє, по-особливому реагує на цей посуд і мальовку.

Коли зелений колір тягне увагу до землі й природи, то синій колір тягне до неба, до вершин якихось стремлінь та реалізації задумів. Це той самий синій колір, про який мені пояснювали екскурсоводи в Китаї, що в їхній культурі він значить небо, і тому дахи храмів і палаців колишніх правителів виготовлені з плитки, покритої синьою фарбою.

Коли дивитися на цей посуд, щось у тому є таке, що притягує нашу увагу. По перше, їжа в посуді набирає певного контрасту. У зеленій мисці все інакше сприймається. Отже, варто було б дослідити, як дивиться їжа в мисці, коли її полива або мальовка в інших кольорах? Чому люди воліють їсти з білого посуду? Як сприймається зелений салат у білій мисці? Як дивиться той же салат на синьому або коричневому фонах? Колір посуду та овочів у посуді візуально впливають на людину та сприйняття нею і іжі, й посуду. Тут цілинна тема, що також торкається культурних пояснень. Я часто наголошую американцям, що, за українським звичаєм, миска не може стояти на столі порожньою. Тому, коли спожито страву, порожнечу компенсує гончарська мальовка на посудині.

Збірка робіт із синім контуром нині промовляє про ту відвагу й патріотизм, який об’єднав цілу Україну. Кобальт сам по собі дуже коштовний складник ангобу.ТАКИМ ЧИНОМ, ЦЕЙ ПОСУД ТВОРИВСЯ З ПОМИСЛАМИ ПРО ПЕРЕМОГУ УКРАЇНИ НАД СВОЇМИ ВОРОГАМИ!

Крапки − це насіння для народження нового свідомого урожаю.

Сітки − це плетіння, які в’яжуться для оборони своєї землі й людей.

Усе – поміж рослинами й квітами, які в русі, начебто вітер ними повіває. Це не помилка, а умисни підхід моєї мальовки: десь − контур незамкнений, десь − занадто потік ангоб, десь − лінія тонка, а десь − товста, а інколи − й зовсім зникає. Усе те в безперервному русі, як день і ніч, які не стоять на одному місці. Природа лягає і в’ється за формою, тому що форма− основа цілої роботи.

На роботах місцями з’являються птахи − вістуни добра. Де є живі птахи, там − рух і життя в природі. Коли чути цвірінькання горобців, то заспокоює, і настрій, неначе все добре. Буває один птах на самоті. Побільше два птахи, наче в розмові поміж собою, або діляться насінням.

Ще в ранніх 1980-тих роках я виготовляла в рельефі птахів на глечиках із розкритими крилами, начебто вони сполохані або злітають у повітря. Це був мій спосіб пояснити, що мої Батьки − Українці, а Друга світова війна поруйнувала їхні рідні гнізда й вони мусили злітати в небо. Пізніше з′явився цикл мальованих робіт, де птахи були сидячими. З 1991 року появилося таке відчуття, що птахи устаткували свої гнізда й, нарешті, можуть спокійно жити та розвиватися.

Мої нинішні роботи прикметні «сполоханими птахами» на мальованих творах, які свідчать про факт сьогоденної війни й сполохане життя Українців в Україні! Усе, що пережили мої батьки й від чого мене оберігали, повторюється!

Оскільки ці записи на посуді, з якого можна споживати їжу, то мальовка налаштовує споглядача на позитивне ставленняа не на похмуре чи негативне! Кому захочеться подивитися ближче й призадуматися, тоді розшифрує для себе мальовку й події часу, коли його було виготовлено. Це для колекціонерів, музеїв і дослідників, які аналізують творчі роботи в ширшомуу контексті.

Буває, що вношу фігурну мальовку. Люблю передавати розповіді. В цій серії намагаюся представити дитячу розповідь про Івасика Телесика. Я вже колись працювала над такими композиціями, коли брала участь у виставці «Дитячої літератури».Унаслідок воєнних подій на цей час, мені захотілося розпрацювати нову мальовку. Натепер є тарілка, де «Мати кличе Івасика до Берега»; друга робота, де підглядає змія й міняє свій голос для того, щоб обдурити та впіймати Івасика, − «Пастка на Івасика»; третя тарілка − «Івасик Себе Рятує. −  Сідай на лопату. − Не вмію. Покажи!»; і четверта тарілка – «Втеча від Змій». (Виготовлену весною 2022 року серію тарілок на тему Івасика Телесика придбала для приватної колекції родина Олени і Зеновія Гальковичів зі штату Нью-Джерсі, США).

Найбільш важливою є культурна належність самого посуду і його придатність для вжитку, а вже особистий «меседж» − це другорядний індивідуальний внесок. Цей внесок − художний коментар, який не повинен заважати законам ужитковості й присвяченої дії самого посуду. Художник там має повну волю свого творчого вияву й сам собі накладає закони, на яких основуються його праці. У літературі це називають «жанрами» праці. Чого ж такого не можна розподілити в кераміці? (До цієї теми я ще повернуся згодом із ширшим поясненням).

Щодо техніки мальовки, то я знаходжу для себе спокій в самій праці. Потрібно зосередитись над роботою, з нею вступити в розмову, коли вона вже сформована, але ще у вогкому вигляді. Я заостановлююсь над напрямком, кудою податися.Є мотиви, які завчила через повторення, але водночас є й ті, які ляжуть на глечик чи миску, й появляються щойно при цій останній розмові. Перший знак на пустому глечику стає «руководителем» (в повному значенні цього слова), від якого залежить все інше, і так продовжується розмова й мальовка, доки цілий глечик чи миска не будуть заповнені.

Роль відіграють:

  • Задній план і мальовка: скільки порожнього місця та як урівноважене воно з самою мальовкою. Тут різні художні підходи, за якими можна пізнати,чия це мальовка, навіть не маючи підпису. Розміщення мальовки, як і інші елементи, вказують на того, хто малював.
  • Про сам рух ліній я вже згадала.
  • Розміщення кольорів по всьому посуду: попри контур, я укладаю зелений і коричневий кольори, стараючись досягнути візуальної рівноваги. Жовтий колір стає закінченням і обмежується в кількості. Жовтого небагато, але саме тому він і притягує увагу як несподіванка.

Останнім часом використовую темно-коричневу і синю поливи, і розміщую попри мальовки. Поливи в’яжуться побільше з кольором контуру, окрім зеленого.

Зелені заповнені площини − це зелений ангоб, розміщений на сирій формі пензлем і грушею (спринцівкою). Колір ангобу набувається міддю, і коли температура досягає до 1200° C, мідь плавиться, починає вигоряти й підноситься в шар прозорої поливи. Тому зелень стає більше подібною до поливи, аніж до нерухомого ангобу. Це надає посуду особливого характеру.

  • Вибір тональності самих кольорів. Це особистий вибір кожного художника. Я стараюсь обмежитися в кількості кольорів, як це робили сільські гончарі. У цьому я для себе відкрила, що коли випрацювати для себе певні обмеження, там можна  віднайти широке поле для творчості. Я змішую власні кольори за своїми ж виготовленими рецептами і маю змогу їх повторювати й міняти, вільно керуючись матеріалом.

З технічного боку, для ангобів використовую білу глину − кам’янкову білу масу з домішками фарфору, з якої викручую роботи. Беру шлікер, проціджую, щоб був без піску чи шамоту, і користуюсь,коли потрібен білий колір. Для кольорових ангобів маю формулу ангобу й додаю оксиди. Тим самим способом  змішую коричневий і чорний ангоби. З оксидів вимішала чорний пігмент. Відтак, беру шлікер з коричневої глини, проціджую і використовую як ангоб. Для чорного кольору добавляю вимішаний чорний пігмент.

Що стосується до самої моєї системи праці, то підходжу дуже практично. Вимішую кулі вибраної глини, зазвичай, це кам′янкова маса. Так задаєтьсяритм праці і відчувається, чи глина придатна на миски, чи вертикальні форми. Я вирішую, над якими формами буду працювати. Коли давно не сиділа за кругом, то викручую горнятка з великої кулі глини. Наводжу повторюваний ритм праці. Входжу в чуття глини і круга. Люблю зосередитися на кілька годин над викручуванням. Вмикаю музику. Майстерня − на задній частині двору, а перед очима − вікна, природа, город.

Коли є роботи для виточування, то спершу виточую, а пізніше викручую. Іноді лишаю на окремий день, коли тільки обточую. Окремо приступаю до мальовки, коли всі форми приготовлені й підсушені.

Працюю, поки не наповню цілу піч. Тоді йде процес завантаження на перше випалювання. Після першого випалювання, одразу берусь за поливання поливами, і знову ставлю на друге випалювання. Для того, щоб якнайкраще скористатися з місця в печі, треба мати різного розміру роботи: малі й середні, які помістяться поміж великими Випалювання відбувається в електричних печах, які містяться в окремому приміщенні від майстерні. Температура випалювання −  приблизно 1200° C. Посуд витримує щоденне користування і є безпечним за складниками. Попри всю свою декоративність вагоме значення має ужитковість.

Роквіль, США
Квітень 2022

Підписи до фото (1-10)

  1. Наталя Кормелюк. Опішне. 2021. Фото Тараса Пошивайла.
  2. Наталя Кормелюк. Ваза «Тривога! Сполохані птахи». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  3. Наталя Кормелюк. Тарілка «Мати кличе Телесика до берега»; два кухлі; миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022.
  4. Наталя Кормелюк. Тарілка «Пастка на Івасика». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  5. Наталя Кормелюк. Тарілка «Втеча від Змій».  Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  6. Наталя Кормелюк. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  7. Наталя Кормелюк. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  8. Наталя Кормелюк. Горщик з покришкою. Миска. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  9. Наталя Кормелюк. Збанок «Птахи в розмові». Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022. 
  10. Загальний вигляд творів Наталі Кормелюк. Біла кам’янкова маса, мальовка  ангобами. Роквіль, США.  2022.