Із щоденника Леоніда Сморжа
Із щоденника Леоніда Сморжа
За життя Леонід Сморж ретельно фіксував перебіг своїх днів у щоденнику, тож і поїздка разом із братом Віталієм до матері в Міські Млини стала не винятком. Під час цієї подорожі учений завітав до родини Пошивайлів, допоміг матері, а також їздив до Каніболотської по вишиті сорочки. Цей епізод засвідчує особливу цінність вишиванки для науковця. Вишиванка – це не лише елемент повсякденного одягу, а й вагомий культурний символ, що уособлює традиції українського народного мистецтва.
«8.II.83. Вівторок.
Із середи – 2-го лютого, по 7 лютого був з Віталієм у Млинах. По приїзді було мокро й тепло. Дома були десь після 10-ї ранку. Мати чекала на середу. Недочула по телефону. Виглядить нічого: обличчя здорового кольору, розум здравий.
На другий день, у п’ятницю, обрізали садок. Тільки-но закінчували, пішов сніг-завірюха. За ніч намело скільки, що в суботу відкидали сніг. Після обіду трьохгодинним автобусом поїхали на Малі Будища до Каніболотської за вишитими нею сорочками. Знайшли її в сестри, у якої якраз були помини (дев’ять днів), нас запросили до столу сісти поминать із Каніболотською, і пішли до неї. При нас вона випрасувала сорочки, і ми пішли до автобуса. Чекали більш ніж за розкладом. Але дочекались. Я подивився і клуб будищанський. Від Тарапуньки йшли пішки. Зайшли до молодих Пошивайлів – не застали дома. Це вже було десь 19 годин. Виявляється, вони були в кухні. Пішли до старих Пошивайлів. Там, як завжди, були нам раді. Накрили стіл, сиділи десь до пів десятої. Пішли. На Млинянській так дув вітер, що продувало наскрізь, але мені було приємно йти вночі в таку погоду. Унизу в Млинах було тихо.
У неділю була вистава в Млинах, але я прозівав. Вечером ходив до Панченків прощатися. Прийшов біля 22 години, застав у нас Олександрових – чоловіка і жінку. Він багато говорив, у тому числі й про політику. Пішли десь в 22.40.
У понеділок спали десь до дев’яти годин. Поки туди-сюди, і час вирушати. Виїхали в 15.00 зразу на Полтаву. На Київській взяли плацкарт, завдяки моїй настирності Олег у Києві…».
* Мову оригіналу збережено
Підпис:
Щоденник Леоніда Сморжа. Київ. 1983 // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф. 18. – Оп. 1.– Од. зб. 120. – Арк. 13.
Людмила Шевченко,
завідувачка Наукового відділу
Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства
За життя Леонід Сморж ретельно фіксував перебіг своїх днів у щоденнику, тож і поїздка разом із братом Віталієм до матері в Міські Млини стала не винятком. Під час цієї подорожі учений завітав до родини Пошивайлів, допоміг матері, а також їздив до Каніболотської по вишиті сорочки. Цей епізод засвідчує особливу цінність вишиванки для науковця. Вишиванка – це не лише елемент повсякденного одягу, а й вагомий культурний символ, що уособлює традиції українського народного мистецтва.
«8.II.83. Вівторок.
Із середи – 2-го лютого, по 7 лютого був з Віталієм у Млинах. По приїзді було мокро й тепло. Дома були десь після 10-ї ранку. Мати чекала на середу. Недочула по телефону. Виглядить нічого: обличчя здорового кольору, розум здравий.
На другий день, у п’ятницю, обрізали садок. Тільки-но закінчували, пішов сніг-завірюха. За ніч намело скільки, що в суботу відкидали сніг. Після обіду трьохгодинним автобусом поїхали на Малі Будища до Каніболотської за вишитими нею сорочками. Знайшли її в сестри, у якої якраз були помини (дев’ять днів), нас запросили до столу сісти поминать із Каніболотською, і пішли до неї. При нас вона випрасувала сорочки, і ми пішли до автобуса. Чекали більш ніж за розкладом. Але дочекались. Я подивився і клуб будищанський. Від Тарапуньки йшли пішки. Зайшли до молодих Пошивайлів – не застали дома. Це вже було десь 19 годин. Виявляється, вони були в кухні. Пішли до старих Пошивайлів. Там, як завжди, були нам раді. Накрили стіл, сиділи десь до пів десятої. Пішли. На Млинянській так дув вітер, що продувало наскрізь, але мені було приємно йти вночі в таку погоду. Унизу в Млинах було тихо.
У неділю була вистава в Млинах, але я прозівав. Вечером ходив до Панченків прощатися. Прийшов біля 22 години, застав у нас Олександрових – чоловіка і жінку. Він багато говорив, у тому числі й про політику. Пішли десь в 22.40.
У понеділок спали десь до дев’яти годин. Поки туди-сюди, і час вирушати. Виїхали в 15.00 зразу на Полтаву. На Київській взяли плацкарт, завдяки моїй настирності Олег у Києві…».
* Мову оригіналу збережено
Підпис:
Щоденник Леоніда Сморжа. Київ. 1983 // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф. 18. – Оп. 1.– Од. зб. 120. – Арк. 13.
Людмила Шевченко,
завідувачка Наукового відділу
Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства