Версія сайту для планшетів в процесі розробки. Ви можете переглянути наш сайт на телефоні або комп’ютері

Листування окремих осіб з Олександрою Селюченко

24 Грудня 2020
Статті
Листування окремих осіб з Олександрою Селюченко

Листування окремих осіб з Олександрою Селюченко

24 Грудня 2020
Статті

У Національному архіві українського гончарства фонд Олександри Селюченко має розділ під назвою «Листування окремих осіб із Селюченко О. Ф.». Усього зібрання нараховує 1431 аркуш, з яких 47 – від невизначених осіб. Усі листи відсортовано в алфавітному порядку та за хронологією для зручності опрацювання. Загалом нараховано 103 кореспонденти – народні майстри, художники-керамісти, музейні працівники, мистецтвознавці, науковці, колекціонери, журналісти та інші. Широка й географія епістолярію: Полтава, Харків, Київ, Васильків, Вінниця, Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ, Житомир, Одеса, Баку, Москва, Ленінград тощо. Листування охоплює період упродовж 1965–1987 років. Проте є й такі документи, 
на яких дати не зазначено. Останню листівку з Днем народження було надіслано співробітницею Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Галиною Іванівною Галян (5 травня 1987 року).  

До матеріалу епістолярію належать листи, вітальні листівки, телеграми та запрошення на весілля. Здебільшого втрачено конверти, що значно утруднює встановлення додаткової інформації. У листівках переважно містяться вітальні повідомлення з нагоди свята (нового року, різдва, дня народження, 8 березня, 1 та 9 травня тощо). Проте є й такі, де окрім побажань написано тексти-повідомлення, в яких кореспонденти 2-4 реченнями щось зазначали чи запитували, або навіть просили про послугу. Деякі з них вирізняються колоритною авторською мовою. 

Листи також були різнопланові: від коротких, в яких подано щонайменше інформації,
до мемуарних, де детально описано життєві події й висвітлено відразу кілька тем: сімейно-побутову, творчу, громадську та інші. До останніх можна віднести листи Олександри Великодної (130 арк.), Олександра та Ольги Ганжі (78 арк.), Петра Ганжі (82 арк.), Михайла Денисенка (85 арк.), Тетяни Кравченко (62 арк.), Наталії Крутенко (41 арк.), Мотрони Назарчук (70 арк.), Людмили Настенко (106 арк.), Ольги Попової (25 арк.), Ніни Федорової (23 арк.), Олександра Фисуна (119 арк.) та Світлани Щербань (53 арк.).

 Слід зазначити, що в епістолярії відображено події, що за відсутності інших джерел, відіграють ключову роль у відтворенні біографічних відомостей життєпису адресатів. Багато листів Олександра Селюченко отримала від дослідників опішненського гончарства, в яких порушено питання щодо минулого й сучасного стану ремесла. Також вони цікавилися щоденним життям майстрині, її родоводом, творчим сходженням та виставковою діяльністю. Цими дослідниками були Олена Клименко, Наталя Крутенко, Людмила Лисенко, Ірина Сакович, Леонід Сморж, Олександр Пошивайло, Галина Галян, Леся Данченко та інші. Результат активної громадської позиції Олександри Селюченко – численні публікації про життєвий і творчий шлях майстрині.

Відразу кількох адресатів об’єднувало те, що талановитій майстрині було необхідно знайти матеріали для роботи та ліки. Відображення цих пошуків можна простежити
в листах до Олександри Селюченко від театрального режисера з Москви Петра Васільєва, колекціонера Геннадія Блінова, науковця Леоніда Сморжа, художника Петра Ганжі, мистецтвознавця Олександра Фисуна та інших.

 Про персональну виставку гончарки, що відбулася 1982 року в Російському етнографічному музеї (Санкт-Петербург), можна дізнатися саме з переписки із журналістою Людмилою Настенко.

  З-поміж експонатів Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є муфельна піч. А як, коли й звідки вона потрапила до майстрині можна дізнатися з листів доктора біологічних наук Вадима Кавсана з Києва. Саме він подарував муфель Олександрі Селюченко, хоч це питання також обговорюється і з іншими адресатами.

Колекцію квітників і кухлів з мальовкою мисткині та написом на виробах: «Музей народної архітектури та побуту УРСР», що нині експонується в Музеї-садибі, можна дослідити з листів від Петра Ганжі.

Отже, опрацювання цього розділу архівних документів розкриває перед дослідниками широкий діапазон тем для керамологічних праць. Епістолярій є не лише джерелом подій
і фактів, а й ключем до розуміння історичних постатей, їх життєдіяльності, творчої індивідуальності, духу доби. Безперечно, актуальним є залучення цих матеріалів до наукового обігу. А для цього співробітники установи поповнюють офіційний сайт Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко епістолярними документами, а також працюють над випуском окремого наукового дослідження з цієї теми.

Наталя Ібрагімова,
завідувач Наукового відділу – Меморіального
музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
(на правах відокремленого структурного підрозділу)
Центру збереження гончарної спадщини України

У Національному архіві українського гончарства фонд Олександри Селюченко має розділ під назвою «Листування окремих осіб із Селюченко О. Ф.». Усього зібрання нараховує 1431 аркуш, з яких 47 – від невизначених осіб. Усі листи відсортовано в алфавітному порядку та за хронологією для зручності опрацювання. Загалом нараховано 103 кореспонденти – народні майстри, художники-керамісти, музейні працівники, мистецтвознавці, науковці, колекціонери, журналісти та інші. Широка й географія епістолярію: Полтава, Харків, Київ, Васильків, Вінниця, Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ, Житомир, Одеса, Баку, Москва, Ленінград тощо. Листування охоплює період упродовж 1965–1987 років. Проте є й такі документи, 
на яких дати не зазначено. Останню листівку з Днем народження було надіслано співробітницею Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Галиною Іванівною Галян (5 травня 1987 року).  

До матеріалу епістолярію належать листи, вітальні листівки, телеграми та запрошення на весілля. Здебільшого втрачено конверти, що значно утруднює встановлення додаткової інформації. У листівках переважно містяться вітальні повідомлення з нагоди свята (нового року, різдва, дня народження, 8 березня, 1 та 9 травня тощо). Проте є й такі, де окрім побажань написано тексти-повідомлення, в яких кореспонденти 2-4 реченнями щось зазначали чи запитували, або навіть просили про послугу. Деякі з них вирізняються колоритною авторською мовою. 

Листи також були різнопланові: від коротких, в яких подано щонайменше інформації,
до мемуарних, де детально описано життєві події й висвітлено відразу кілька тем: сімейно-побутову, творчу, громадську та інші. До останніх можна віднести листи Олександри Великодної (130 арк.), Олександра та Ольги Ганжі (78 арк.), Петра Ганжі (82 арк.), Михайла Денисенка (85 арк.), Тетяни Кравченко (62 арк.), Наталії Крутенко (41 арк.), Мотрони Назарчук (70 арк.), Людмили Настенко (106 арк.), Ольги Попової (25 арк.), Ніни Федорової (23 арк.), Олександра Фисуна (119 арк.) та Світлани Щербань (53 арк.).

 Слід зазначити, що в епістолярії відображено події, що за відсутності інших джерел, відіграють ключову роль у відтворенні біографічних відомостей життєпису адресатів. Багато листів Олександра Селюченко отримала від дослідників опішненського гончарства, в яких порушено питання щодо минулого й сучасного стану ремесла. Також вони цікавилися щоденним життям майстрині, її родоводом, творчим сходженням та виставковою діяльністю. Цими дослідниками були Олена Клименко, Наталя Крутенко, Людмила Лисенко, Ірина Сакович, Леонід Сморж, Олександр Пошивайло, Галина Галян, Леся Данченко та інші. Результат активної громадської позиції Олександри Селюченко – численні публікації про життєвий і творчий шлях майстрині.

Відразу кількох адресатів об’єднувало те, що талановитій майстрині було необхідно знайти матеріали для роботи та ліки. Відображення цих пошуків можна простежити
в листах до Олександри Селюченко від театрального режисера з Москви Петра Васільєва, колекціонера Геннадія Блінова, науковця Леоніда Сморжа, художника Петра Ганжі, мистецтвознавця Олександра Фисуна та інших.

 Про персональну виставку гончарки, що відбулася 1982 року в Російському етнографічному музеї (Санкт-Петербург), можна дізнатися саме з переписки із журналістою Людмилою Настенко.

  З-поміж експонатів Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є муфельна піч. А як, коли й звідки вона потрапила до майстрині можна дізнатися з листів доктора біологічних наук Вадима Кавсана з Києва. Саме він подарував муфель Олександрі Селюченко, хоч це питання також обговорюється і з іншими адресатами.

Колекцію квітників і кухлів з мальовкою мисткині та написом на виробах: «Музей народної архітектури та побуту УРСР», що нині експонується в Музеї-садибі, можна дослідити з листів від Петра Ганжі.

Отже, опрацювання цього розділу архівних документів розкриває перед дослідниками широкий діапазон тем для керамологічних праць. Епістолярій є не лише джерелом подій
і фактів, а й ключем до розуміння історичних постатей, їх життєдіяльності, творчої індивідуальності, духу доби. Безперечно, актуальним є залучення цих матеріалів до наукового обігу. А для цього співробітники установи поповнюють офіційний сайт Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко епістолярними документами, а також працюють над випуском окремого наукового дослідження з цієї теми.

Наталя Ібрагімова,
завідувач Наукового відділу – Меморіального
музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
(на правах відокремленого структурного підрозділу)
Центру збереження гончарної спадщини України