14 березня – незвичайний день: у православ’ї схиляються перед пам’яттю Святої Євдокії, а в народі шанують Явдоху, зустрічають весну, особливими обрядами закликають у дім щастя, благополуччя й здоров’я.

Ім’я Євдокія означає «життєславна» й асоціюється з покровительством природи, пробудженням життєвої сили землі. Саме такою життєрадісною й життєлюбною була Явдоха Пошивайло, видатна українська гончарка-малювальниця, засновниця першого в Україні приватного музею гончарства. 14 березня, на «Явдохи», святкувала вона своє день народження, хоча й народилася 6 березня. За життя її оселя була повна гостей. Діти, внуки, сусіди, колеги вітали Явдоху Данилівну.

13 березня в Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів на традиційну зустріч «На Явдохи»завітала Тетяна Пошивайло з внучкою Жанною (Опішне). Вони не є родичами Гаврила та Явдохи Пошивайлів, проте їх пов’язували добрі сусідські взаємини.

Тетяна Пошивайло народилася в с. Міські Млини 1963 року. Навчалася в місцевій школі, а 9-10 класи закінчувала в Опішному. У старших класах з-поміж інших шкільних предметів викладали й виробниче навчання, на той час – гончарство. Уроки проходили на базі заводу «Художній керамік». Там учні знайомилися з гончарним виробництвом: хлопці вчилися гончарювати, дівчата – малювати. Проте Тетяна мріяла стати бухгалтером. Упродовж 1982–1984 років вона навчалася в Сімферопольському кооперативному технікуму, де здобула спеціальність «Товарознавець продовольчих товарів». Та доля дівчину знову звела з гончарством. 1984 року вона вийшла заміж за опішненця Миколу Володимировича Пошивайла й влаштувалася на роботу в завод «Художній керамік» малювальнецею. Потім змінювалися цехи – № 1 та № 2, і назви професій – малювальниця, нормувальниця, ангобувальниця. І лише 1992 року вона почала працювати відповідно до освіти – бухгалтером у заводі «Керамік». 

Тетяна Пошивайло згадувала: «…жили у чоловікових батьків. Свекор Володимир і свекруха Марія Пошивайли (робили недовго в заводі «Керамік») були сусідами гончарного подружжя Пошивайлів. У нас склалися теплі, дружні відносини. Ми часто бували в них дома, тоді вперше я побачила їх музей. Це було ціле багатство різного посуду, других виробів дуже красиві рушники були. Ще до них часто приїжджали на музей подивитись. Пам’ятаю як були іностранці, і діти здалеку, їм подарують свистуни і вони свистять на всю вулицю. Тьотя Дуня була дуже добра, щира душею і дуже справедлива, малювала гарно. Дядько Гаврило гончарив біля яблуні. Гарні сусіди вони були. Добре, що зберегли цей музей і інші, так обідно, що не зберегли виробництво, я б працювала і зараз. Колектив гарний був, коли зустрічаємось з людьми, які робили, – ми наче рідні…».

Під час святкової зустрічі маленька відвідувачка Жанна не сумувала, а навпаки з цікавістю ознайомлювалася з експозицією Музею-садиби. Виявилося, що майбутня першокласниця знає назви глиняного посуду й вміє дещо ліпити з глини та малювати.

На завершення зустрічі – переглянули фільми «Незабутні» й «Дивотворці». Також гості на згадку про ці відвідини отримали сувеніри.

Бажаєте приємно відпочити, познайомитися з гончарним ремеслом – Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів щиро запрошує Вас на гостину!

Підписи до фото:

1-5. Тетяна Пошивайло й Жанна Короткевич в Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів. Опішне, Полтавщина. 13.03.2021. Фото Марії Яценко

Марія Яценко,
молодший науковий співробітник 
Меморіального музею-садиби 
гончарської родини Пошивайлів