Вишитий рушник в Україні має особливе значення. Рушники є неодмінним атрибутом народного побуту, весільної обрядовості. Їх застосовують як традиційну окрасу житла. Важливі події в житті українського народу ніколи не обходилися без рушників.

Рушник супроводжував українця протягом усього життя – і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, родину та побажання щасливого майбутнього в новому житті. Як один із найважливіших атрибутів особливу роль відігравав рушник у весільній обрядовості. Найкращого рушника стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоб їхнє життя було щасливим, а ще вірили – хто перший стане на весільний рушник, той верховодитиме в сім’ї. Молодих після вінчання зустрічали батьки з короваєм на вишитому рушнику. У світлиці над іконами вивішували рушник, на якому ставали до шлюбу, а в невеликий за розміром – «хлібник» – загортали хліб. Застосовували рушники й під час народження дитини – для загортання немовляти. В останню дорогу теж проводжали з рушниками. Рушник – дорога життя: початок – народження, а кінець – завершення життєвого шляху.

Не було, здається, в Україні жодної оселі, якої не прикрашали б рушниками. Хоч би як жили люди, естетична принада завжди знаходила місце в помешканнях – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. В народі вважали: «Хата без рушників, що родина без дітей». З давніх-давен рушник був своєрідною візитівкою, а точніше – обличчям оселі, а відтак – і господині. За тим, скільки і які були рушники, створювалося враження про жінку та її дочок. Ніщо не характеризувало жіночу вправність, охайність і працьовитість, як ті вимережані витвори. Рушники завжди відзначалися мистецьким багатством, тож завжди мали справжніх пошановувачів. Одним з них був учений-філософ Леонід Сморж, який колекціонував не тільки опішненську кераміку, ікони, сорочки, скатертини, а й рушники.

Нині в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа представлено зразки рушників, які є справжньою окрасою помешкання. Живучи далеко від рідного села, Леонід Сморж дуже сумував за батьківською оселею. Він хотів відтворити у своїй квартирі колорит сільської батьківської хати. Тож рушники прикрашали міське помешкання Леоніда Сморжа. Вони висіли на стінах, на дверях, на стільцях. Особливо Леонід Сморж пишався кімнатними рушниками, які були вишиті тамбурним швом, гладдю та хрестиком. Такі рушники вішали на кілок, через те вони й отримали назву – «кілкові». Вони слугували для прикрашання стін української хати й сягали від 2 до 4 метрів. Нині ці рушники, зібрані колись ученим-філософом у селах поблизу Опішного, створюють неповторну атмосферу й милують очі відвідувачів Музею-садиби.

Леонід Сморж добре знав народні звичаї. Він вірив, що саме вишивка рушників відтворює орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. На рушниках, які прикрашають стіни Музею-садиби, часто простежується мотив «дерева життя», «вазона з квітами». Наші предки дуже цінували свій рід, хотіли, щоб він процвітав. «Дерево життя» не перестає квітнути, тому крону завжди прикрашають пишні барвисті квіти. Кожна з квіток – розмаїття людського життя. Стиглі плоди символізують підсумок людського звершення, бруньки – майбутнє покоління. Верхівку «дерева» зазвичай прикрашає пишна квітка, поруч із нею – птахи, які символізують душі померлих. Родинне дерево відображає походження певного роду, зміну його поколінь. Тож коли дивишся на розмаїті рушники, складається враження, ніби до тебе промовляють предки.

Завітайте до Музею-садиби й пориньте в незбагненний світ народного мистецтва!

Віра Радченко,

молодша наукова співробітниця Наукового відділу

Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко

Центру збереження гончарної спадщини України

Національного музею-заповідника українського гончарства

Підписи до фото:

1. Автор невідомий. Рушник. Котелевський район, Полтавщина. Початок ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
2. Автор невідомий. Рушник. Полтавщина (?). І половина  ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
3. Автор невідомий. Рушник. Лівобережна Україна. І половина ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
4. Автор невідомий. Рушник. Полтавщина. Початок ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
5. Автор невідомий. Рушник. Харківщина. ІІ чверть  ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
6. Автор невідомий. Рушник. Полтавщина. Початок ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
7. Автор невідомий. Рушник. Полтавщина. Початок ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.
8. Автор невідомий. Рушник. Полтавщина. Початок ХХ століття. Фото Тараса Пошивайла.