Опішненські гончарі, малювальниці, майстри глиняної іграшки – ЮВІЛЯРИ 2021 РОКУ
Опішненські гончарі, малювальниці, майстри глиняної іграшки – ЮВІЛЯРИ 2021 РОКУ
1911
БАГРІЙ Іван Юхимович (1911–1941) – гончар, майстер художньої кераміки. Народився й мешкав у Опішному. Син гончаря Юхима Багрія, брат малювальниць Варвари Овчаренко та Марії Омеляненко. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років. Гончарній справі вчився в батька, в Опішнянській керамічній промисловій школі під керівництвом Івана Бойченка (1927–1929), та Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1936–1939). Працював у артілі «Художній керамік» (1929/1930 – 1936); у гончарному цеху будівельного заводу в Єревані (Вірменія, 1938–1941). Під час голодомору 1932–1933 років перебував у місті Тула (Росія), де гончарював і ліпив іграшки-свистунці.
Іван Багрій створював декоративно-ужитковий та декоративний посуд (вази, тарелі, барила, глечики з вухами у вигляді ящірок), а також глиняну іграшку.
ГОРІЛЕЙ Іван Іванович (23.09.1911 – 08.02.1985) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Гончарівка»). Син гончаря Івана Горілея, брат гончарів Кузьми та Семена Горілеїв, чоловік майстрині глиняної іграшки, малювальниці Онисії Горілей, батько гончаря Олексія Горілея.
На початку 1930-х років працював у артілі «Художній керамік», у середині 1930-х – у гончарній артілі міста Троянів (Житомирщина). До початку німецько-радянської війни 1941–1945 років гончарював удома. Робив ужитковий теракотовий і полив’яний посуд, а також іграшковий посуд «монетку». Власні вироби розмальовував сам. Створював зооморфну скульптуру.
ЄМЕЦЬ Іван Тихонович (1911–1943) – гончар. Народився й мешкав у Опішному. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років.
1933 року працював у майстерні при Миргородському керамічному технікумі імені Миколи Гоголя. Створював посуд, який розмальовувала опішненська малювальниця Зінаїда Линник.
КИЗИМЕНКО (у дівоцтві – Чуйко, за першим чоловіком – Гайдара) Анастасія Андріївна (1911 – бл. 1998) – малювальниця. Народилася в селі Міські Млині, мешкала в Опішному. Дружина гончаря Івана Кизименка.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Параски Пошивайло. До 1929 року працювала в приватних майстернях Федора Пошивайла й Дениса Порохівника, де оздоблювала вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЛИННИК (у дівоцтві – Кононенко) Зінаїда Петрівна (21.09.1911 – 26.04.1990) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька художника-кераміста, іконописця, народного маляра Петра Кононенка, дружина гончаря Наума Линника.
Навчалася в Опішнянській керамічній промисловій школі (1927–1929). Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1929–1966). 1933 року впродовж кількох місяців працювала в гончарній майстерні, заснованій при Миргородському керамічному технікумі імені Миколи Гоголя.
Зінаїда Линник – одна з найбільш талановитих опішненських малювальниць ХХ століття. Оздоблювала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, пристосовуючи нові для Опішного мотиви до традиційних форм. Вона була однією з тих майстринь, які формували нову традицію опішненської мальовки, що виникла під впливом земських майстерень і була проекцією українського стилю. Після виходу на пенсію мисткиня створювала ескізи на папері та декоративні композиції з використанням рослинних мотивів.
Твори майстрині неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках. Нині вироби зберігаються в багатьох музейних і приватних збірках.
НАЗАРЧУК (у дівоцтві – Каша) Мотрона Савівна (19.11.1911 – 11.09.2008) – малювальниця. Народилася в селі Малі Будища, мешкала в Опішному, згодом у Запоріжжя, де й похована. Сестра гончаря Артема Каші.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Наталі Оначко й Марії Кришталь в Опішнянській навчально-показовій гончарній майстерні при Опішнянській керамічній промисловій школі (1927–1929). Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1929–1967), керамічному заводі в місті Тбілісі (Грузія, 1933), Васильківському майоліковому й Будянському фаянсовому заводах (1935–1936), у цеху майоліки Запорізького заводу стінових матеріалів (1973–1985).
Мотрона Назарчук – одна з найбільш талановитих опішненських малювальниць ХХ століття. Оздоблювала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, пристосовуючи нові для Опішного мотиви до традиційних форм. Вона була однією з тих майстринь, які формували нову традицію опішненської мальовки, що виникла під впливом земських майстерень і була проекцією українського стилю.
Твори майстрині неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках. Нині вироби зберігаються в багатьох музейних і приватних збірках.
1921
ДЯЧЕНКО (у дівоцтві – Багрій) Ганна Митрофанівна (1921–1995) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Митрофана й майстрині глиняної іграшки Палажки Багріїв, сестра майстринь глиняної іграшки Лідії Багрій та Явдохи Істоміної.
Ліпити іграшку вчилася в матері. У дитинстві й юності ліпила свистунці у вигляді качечок, коників, зайчиків, баринь.
ІВАЩЕНКО (у дівоцтві – Пошивайло) Варвара Савівна (28.12.1921 – 30.05.1998) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Сестра майстрині глиняної іграшки Анастасії Білик-Пошивайло й гончаря Назара Пошивайла.
Ліпити іграшку вчилася в односельців. В юності виготовляла теракотові свистунці у вигляді качечок, коників, баранців, декоровані аніліновою фарбою. Після смерті батьків виховала й навчила ліпити іграшку свою молодшу сестру – провідну майстриню опішненської дрібної пластики другої половини ХХ століття Анастасію Білик-Пошивайло.
ЛЕЩЕНКО Катерина Федорівна (21.11.1921 – ?) – майстриня глиняної іграшки. Народилася в селі Заїченці, мешкала в Опішному.
Ліпити іграшку вчилася в односельців. Упродовж 1950-х років працювала в Опішнянському райпромкомбінаті, у 1960-х – «доглядальницею» біля гончарного горна в заводі «Художній керамік». Ліпила іграшку невеликого розміру у вигляді пташок, рибок, коників тощо.
ОМЕЛЯНЕНКО (у дівоцтві – Багрій, за першим чоловіком – Пукало) Марія Юхимівна (28.12.1921 – 05.01.2004) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Юхима Багрія, сестра гончаря Івана Багрія й майстрині глиняної іграшки Варвари Овчаренко, дружина гончаря, майстра зооморфної скульптури Василя Омеляненка, мати малювальниці Наталі Городніченко.
Ліпити іграшку вчилася в брата, розмальовувати глиняні вироби – у Хоми Сакуна при Опішнянській школі майстрів художньої кераміки, де навчалася упродовж 1937–1939 років. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила іграшку. Упродовж 1939–1941 років працювала викладачем мальовки в гончарному цеху будівельного заводу в місті Єреван (Вірменія), у 1951–1976 – малювальницею в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
СЕЛЮЧЕНКО Олександра Федорівна (06.05.1921 – 23.06.1987) – майстриня дрібної пластики й глиняної іграшки, малювальниця. Членкиня Національної спілки художників України, заслужена майстриня народної творчості України. Народилася й мешкала в Опішному. Донька майстрині глиняної іграшки Явдохи Селюченко.
Ліпити іграшку вчилася в матері, розмальовувати гончарні вироби – в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937–1939). 1939 року працювала в промартілі «Ленінські дні» села Воскресенськ (Запоріжжя), упродовж 1946–1976 років в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік», входила до складу творчої лабораторії. Серед її доробку велика кількість зооморфної й антропоморфної іграшки й скульптури: барині, козаки, баранці, пташки, козлики, півники, леви тощо.
Олександра Селюченко – класик опішненської глиняної іграшки й дрібної пластики, одна з найбільш відомих народних художниць України ХХ століття. Мисткиня активно брала участь в ярмарках, днях ремесел. Твори неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних мистецьких виставках й зберігаються в численних державних і приватних збірках.
У будинку Олександри Селюченко в Опішному 1988 року створений Меморіальний музей-садиба, де й нині зберігаються її твори й предмети повсякденного вжитку.
ТАРАНЕНКО (у дівоцтві – Зубань) Наталя Луківна (1921 – ?) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Луки Зубаня.
Упродовж 1939–1941 років навчалася в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ТОВАРИШ Олександр Панасович (1921–1944) – гончар. Народився й мешкав у Опішному. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років. Похований у Польщі. Син гончаря Панаса й майстрині глиняної іграшки Одарки Товариш, брат майстрині глиняної іграшки Тетяни Шиян.
Гончарній справі вчився в батька. Гончарював удома. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).
1931
БЕРЕЖНИЙ Михайло Петрович (13.06.1931 – 12.12.1982) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Гончарівка»). Син гончаря Петра й малювальниці, майстрині глиняної іграшки Явдохи Бережних, брат гончаря Івана Бережного й майстринь глиняної іграшки, малювальниць Явдохи Бережної та Палажки Філенко.
Гончарній справі вчився в батька. Гончарював із 12 років. Працював у артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1948–1951; 1960–1975). Робив ужитковий і декоративно-ужитковий посуд.
ПІВЕНЬ Іван Григорович (1931 – бл. 1960) – гончар. Народився й мешкав у хуторі Зайці (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області). Син гончаря Григорія Півня.
Гончарній справі вчився в Мефодія Сердюченка. Працював у артілі «Художній керамік», а також гончарював удома. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний: горщики, глечики, макітри тощо.
ПІВЕНЬ Микола Порфирович (1931 – ?) – гончар. Народився й мешкав у хуторі Зайці (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області), наприкінці 1980-х переїхав у Росію. Син гончаря Порфирія Півня.
Гончарній справі вчився в Івана Задорожного. Упродовж 1947–1951 років працював у артілі «Художній керамік».
1941
ГРИНЕНКО ВалентинаІванівна (27.04.1941 – 10.06.2010) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Птухівка»). Донька майстрині глиняної іграшки Анастасії Чуйко.
Ліпити іграшку вчилася в матері. Упродовж 1958–1996 років працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Ліпила іграшку великого розміру у вигляді коників, вершників, баранців, свинок, козликів, оленів, декоровану підполив’яною мальовкою.
ЗОЛОТАРЕНКО (у дівоцтві – Сердюк) Марія Петрівна (02.09.1941 – 2016) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Петра і майстрині глиняної іграшки Христини Сердюків, сестра гончаря Григорія Сердюка.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Галини Китриш. Працювала малювальницею в заводі «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЗУБАНЬ Дмитро Іванович (21.10.1941 – 07.07.2006) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Птухівка»). Чоловік малювальниці Любові Зубань.
Гончарній справі вчився в Йосипа Марехи. Упродовж 1957–1997 років працював у артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Виготовляв ужитковий і декоративний посуд (горщики, глечики, макітри, барила, тикви, вази, квітники тощо). Умів робити макітри великого розміру.
ЗУБАНЬ (у дівоцтві – Різник) Євдокія Олексіївна (25.04.1941 р. н.) – майстриня художньої кераміки й декоративної скульптури. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала в заводі «Художній керамік», входила до складу творчої лабораторії. Формувала глиняну скульптуру у вигляді баранів, коней тощо.
КОЄКА Лідія (1941 – кінець 1990-х) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному, померла й похована в Одесі. Донька малювальниці Поліни Сиси.
Працювала в артілі «Художній керамік» (кінець 1950-х – початок 1960-х).
КОНОНЕНКО (у дівоцтві – Сальник) Ганна Михайлівна (26.02.1941 – ?) – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Їсіпівка»), 1965 року виїхала до Полтави. Дружина гончаря Михайла Кононенка.
Ліпити іграшку вчилася вМарії Пругло, розмальовувати гончарні вироби – у колег під час роботи в гончарних підприємствах. Працювала в артілі «Червоний гончар» (1957–1959), в Опішнянському райпромкомбінаті й у заводі «Художній керамік» (1960–1965). Ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок. Посуд розмальовувала в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
МАЛЬЦЕВА (у дівоцтві – Оначко) Ніна Федорівна (06.06.1941 р. н.) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), нині проживає в місті Українськ (Донеччина).
Ліпити іграшку вчилася в тітки Мотрони Оначко. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила теракотові свистунці у вигляді пташок, зайчиків, півників, білочок.
СЛИЩЕНКО (у дівоцтві – Огар) Людмила Миколаївна (1941 р. н.) – малювальниця. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала в заводі «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЦИГРИК (у дівоцтві – Шиян) Антоніна Федорівна (06.08.1941 – ?) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Федора й майстрині глиняної іграшки Тетяни Шиянів, племінниця майстрині глиняної іграшки Ольги Шиян, сестра майстрині глиняної іграшки Анастасії Мацко та малювальниці, майстрині глиняної іграшки Марії Чабан.
Ліпити іграшку вчилася в матері й сестер. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила теракотові свистунці, які збували скупникам, розвозили по селах для обміну на провізію, здавали в артіль «Червоний гончар» та Опішнянський райпромкомбінат.
ШИРАЙ (у дівоцтві – Шиян) Раїса Степанівна (17.12.1941 р. н.) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкає в Опішному. Донька майстрині глиняної іграшки Устини Боцьви.
Ліпити іграшку вчилася в матері, розмальовувати гончарні вироби – у Параски Біляк. Працювала в Опішнянському райпромкомбінаті й у заводі «Художній керамік» (1960–1996). Ліпила глиняні свистунці, формувала стінні кахлі, відливала вироби у формах. З 1963 року розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ШКРЕБЕЛА (у дівоцтві – Яценко) Варвара Митрофанівна (29.12.1941 р. н.) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкає в Опішному (куток «Гончарівка»). Донька гончаря Митрофана Яценка, сестра майстринь глиняної іграшки Марії Бабич і Ганни Мартиненко та малювальниці, майстрині глиняної іграшки Параски Середи.
Ліпити іграшку вчилася в Ганни Діденко, розмальовувати гончарні вироби – у Марії Бондаренко. Упродовж 1962–1995 років працювала в заводі «Художній керамік». Ліпила свистунці, розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовка з використанням рослинних мотивів, виконувала рельєфний орнамент на глиняних вазах.
1951
ДЕМЧЕНКО (у дівоцтві – Петренко) Ніна Іванівна (15.09.1951 р. н.) – гончарка. Народилася в селі Дем’янівка (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області), мешкала в Опішному.
Гончарній справі вчилася в Михайла Острянина. Упродовж 1980–1999 років працювала в заводі «Художній керамік».
КУЛЬБАКА Петро Михайлович (07.09.1951 – 04.01.1992) – гончар, майстер зооморфної скульптури. Народився й мешкав у Опішному. Чоловік малювальниці Марії Кульбаки.
Гончарній справі вчився в Івана Білика. Упродовж 1968–1991 років працював у заводі «Художній керамік», входив до складу творчої лабораторії, у 1978–1982 – трудився в гончарному цеху при Валківському промкомбінаті (Харківщина).
ПАЦУЛА (у дівоцтві – Костенко) Ганна Григорівна (15.04.1951 – 27.10.2008) – гончарка. Народилася в селі Батьки, мешкала в Опішному.
Гончарній справі вчилася в Олексія Марехи, Михайла Острянина, Дмитра Зубаня. Працювала в заводі «Художній керамік».Робила ужитковий і декоративний посуд: вази, глечики, квітники.
1911
БАГРІЙ Іван Юхимович (1911–1941) – гончар, майстер художньої кераміки. Народився й мешкав у Опішному. Син гончаря Юхима Багрія, брат малювальниць Варвари Овчаренко та Марії Омеляненко. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років. Гончарній справі вчився в батька, в Опішнянській керамічній промисловій школі під керівництвом Івана Бойченка (1927–1929), та Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1936–1939). Працював у артілі «Художній керамік» (1929/1930 – 1936); у гончарному цеху будівельного заводу в Єревані (Вірменія, 1938–1941). Під час голодомору 1932–1933 років перебував у місті Тула (Росія), де гончарював і ліпив іграшки-свистунці.
Іван Багрій створював декоративно-ужитковий та декоративний посуд (вази, тарелі, барила, глечики з вухами у вигляді ящірок), а також глиняну іграшку.
ГОРІЛЕЙ Іван Іванович (23.09.1911 – 08.02.1985) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Гончарівка»). Син гончаря Івана Горілея, брат гончарів Кузьми та Семена Горілеїв, чоловік майстрині глиняної іграшки, малювальниці Онисії Горілей, батько гончаря Олексія Горілея.
На початку 1930-х років працював у артілі «Художній керамік», у середині 1930-х – у гончарній артілі міста Троянів (Житомирщина). До початку німецько-радянської війни 1941–1945 років гончарював удома. Робив ужитковий теракотовий і полив’яний посуд, а також іграшковий посуд «монетку». Власні вироби розмальовував сам. Створював зооморфну скульптуру.
ЄМЕЦЬ Іван Тихонович (1911–1943) – гончар. Народився й мешкав у Опішному. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років.
1933 року працював у майстерні при Миргородському керамічному технікумі імені Миколи Гоголя. Створював посуд, який розмальовувала опішненська малювальниця Зінаїда Линник.
КИЗИМЕНКО (у дівоцтві – Чуйко, за першим чоловіком – Гайдара) Анастасія Андріївна (1911 – бл. 1998) – малювальниця. Народилася в селі Міські Млині, мешкала в Опішному. Дружина гончаря Івана Кизименка.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Параски Пошивайло. До 1929 року працювала в приватних майстернях Федора Пошивайла й Дениса Порохівника, де оздоблювала вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЛИННИК (у дівоцтві – Кононенко) Зінаїда Петрівна (21.09.1911 – 26.04.1990) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька художника-кераміста, іконописця, народного маляра Петра Кононенка, дружина гончаря Наума Линника.
Навчалася в Опішнянській керамічній промисловій школі (1927–1929). Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1929–1966). 1933 року впродовж кількох місяців працювала в гончарній майстерні, заснованій при Миргородському керамічному технікумі імені Миколи Гоголя.
Зінаїда Линник – одна з найбільш талановитих опішненських малювальниць ХХ століття. Оздоблювала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, пристосовуючи нові для Опішного мотиви до традиційних форм. Вона була однією з тих майстринь, які формували нову традицію опішненської мальовки, що виникла під впливом земських майстерень і була проекцією українського стилю. Після виходу на пенсію мисткиня створювала ескізи на папері та декоративні композиції з використанням рослинних мотивів.
Твори майстрині неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках. Нині вироби зберігаються в багатьох музейних і приватних збірках.
НАЗАРЧУК (у дівоцтві – Каша) Мотрона Савівна (19.11.1911 – 11.09.2008) – малювальниця. Народилася в селі Малі Будища, мешкала в Опішному, згодом у Запоріжжя, де й похована. Сестра гончаря Артема Каші.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Наталі Оначко й Марії Кришталь в Опішнянській навчально-показовій гончарній майстерні при Опішнянській керамічній промисловій школі (1927–1929). Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1929–1967), керамічному заводі в місті Тбілісі (Грузія, 1933), Васильківському майоліковому й Будянському фаянсовому заводах (1935–1936), у цеху майоліки Запорізького заводу стінових матеріалів (1973–1985).
Мотрона Назарчук – одна з найбільш талановитих опішненських малювальниць ХХ століття. Оздоблювала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, пристосовуючи нові для Опішного мотиви до традиційних форм. Вона була однією з тих майстринь, які формували нову традицію опішненської мальовки, що виникла під впливом земських майстерень і була проекцією українського стилю.
Твори майстрині неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках. Нині вироби зберігаються в багатьох музейних і приватних збірках.
1921
ДЯЧЕНКО (у дівоцтві – Багрій) Ганна Митрофанівна (1921–1995) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Митрофана й майстрині глиняної іграшки Палажки Багріїв, сестра майстринь глиняної іграшки Лідії Багрій та Явдохи Істоміної.
Ліпити іграшку вчилася в матері. У дитинстві й юності ліпила свистунці у вигляді качечок, коників, зайчиків, баринь.
ІВАЩЕНКО (у дівоцтві – Пошивайло) Варвара Савівна (28.12.1921 – 30.05.1998) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Сестра майстрині глиняної іграшки Анастасії Білик-Пошивайло й гончаря Назара Пошивайла.
Ліпити іграшку вчилася в односельців. В юності виготовляла теракотові свистунці у вигляді качечок, коників, баранців, декоровані аніліновою фарбою. Після смерті батьків виховала й навчила ліпити іграшку свою молодшу сестру – провідну майстриню опішненської дрібної пластики другої половини ХХ століття Анастасію Білик-Пошивайло.
ЛЕЩЕНКО Катерина Федорівна (21.11.1921 – ?) – майстриня глиняної іграшки. Народилася в селі Заїченці, мешкала в Опішному.
Ліпити іграшку вчилася в односельців. Упродовж 1950-х років працювала в Опішнянському райпромкомбінаті, у 1960-х – «доглядальницею» біля гончарного горна в заводі «Художній керамік». Ліпила іграшку невеликого розміру у вигляді пташок, рибок, коників тощо.
ОМЕЛЯНЕНКО (у дівоцтві – Багрій, за першим чоловіком – Пукало) Марія Юхимівна (28.12.1921 – 05.01.2004) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Юхима Багрія, сестра гончаря Івана Багрія й майстрині глиняної іграшки Варвари Овчаренко, дружина гончаря, майстра зооморфної скульптури Василя Омеляненка, мати малювальниці Наталі Городніченко.
Ліпити іграшку вчилася в брата, розмальовувати глиняні вироби – у Хоми Сакуна при Опішнянській школі майстрів художньої кераміки, де навчалася упродовж 1937–1939 років. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила іграшку. Упродовж 1939–1941 років працювала викладачем мальовки в гончарному цеху будівельного заводу в місті Єреван (Вірменія), у 1951–1976 – малювальницею в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
СЕЛЮЧЕНКО Олександра Федорівна (06.05.1921 – 23.06.1987) – майстриня дрібної пластики й глиняної іграшки, малювальниця. Членкиня Національної спілки художників України, заслужена майстриня народної творчості України. Народилася й мешкала в Опішному. Донька майстрині глиняної іграшки Явдохи Селюченко.
Ліпити іграшку вчилася в матері, розмальовувати гончарні вироби – в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (1937–1939). 1939 року працювала в промартілі «Ленінські дні» села Воскресенськ (Запоріжжя), упродовж 1946–1976 років в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік», входила до складу творчої лабораторії. Серед її доробку велика кількість зооморфної й антропоморфної іграшки й скульптури: барині, козаки, баранці, пташки, козлики, півники, леви тощо.
Олександра Селюченко – класик опішненської глиняної іграшки й дрібної пластики, одна з найбільш відомих народних художниць України ХХ століття. Мисткиня активно брала участь в ярмарках, днях ремесел. Твори неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних мистецьких виставках й зберігаються в численних державних і приватних збірках.
У будинку Олександри Селюченко в Опішному 1988 року створений Меморіальний музей-садиба, де й нині зберігаються її твори й предмети повсякденного вжитку.
ТАРАНЕНКО (у дівоцтві – Зубань) Наталя Луківна (1921 – ?) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Луки Зубаня.
Упродовж 1939–1941 років навчалася в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ТОВАРИШ Олександр Панасович (1921–1944) – гончар. Народився й мешкав у Опішному. Загинув під час німецько-радянської війни 1941–1945 років. Похований у Польщі. Син гончаря Панаса й майстрині глиняної іграшки Одарки Товариш, брат майстрині глиняної іграшки Тетяни Шиян.
Гончарній справі вчився в батька. Гончарював удома. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).
1931
БЕРЕЖНИЙ Михайло Петрович (13.06.1931 – 12.12.1982) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Гончарівка»). Син гончаря Петра й малювальниці, майстрині глиняної іграшки Явдохи Бережних, брат гончаря Івана Бережного й майстринь глиняної іграшки, малювальниць Явдохи Бережної та Палажки Філенко.
Гончарній справі вчився в батька. Гончарював із 12 років. Працював у артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1948–1951; 1960–1975). Робив ужитковий і декоративно-ужитковий посуд.
ПІВЕНЬ Іван Григорович (1931 – бл. 1960) – гончар. Народився й мешкав у хуторі Зайці (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області). Син гончаря Григорія Півня.
Гончарній справі вчився в Мефодія Сердюченка. Працював у артілі «Художній керамік», а також гончарював удома. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний: горщики, глечики, макітри тощо.
ПІВЕНЬ Микола Порфирович (1931 – ?) – гончар. Народився й мешкав у хуторі Зайці (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області), наприкінці 1980-х переїхав у Росію. Син гончаря Порфирія Півня.
Гончарній справі вчився в Івана Задорожного. Упродовж 1947–1951 років працював у артілі «Художній керамік».
1941
ГРИНЕНКО ВалентинаІванівна (27.04.1941 – 10.06.2010) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Птухівка»). Донька майстрині глиняної іграшки Анастасії Чуйко.
Ліпити іграшку вчилася в матері. Упродовж 1958–1996 років працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Ліпила іграшку великого розміру у вигляді коників, вершників, баранців, свинок, козликів, оленів, декоровану підполив’яною мальовкою.
ЗОЛОТАРЕНКО (у дівоцтві – Сердюк) Марія Петрівна (02.09.1941 – 2016) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Петра і майстрині глиняної іграшки Христини Сердюків, сестра гончаря Григорія Сердюка.
Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Галини Китриш. Працювала малювальницею в заводі «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЗУБАНЬ Дмитро Іванович (21.10.1941 – 07.07.2006) – гончар. Народився й мешкав у Опішному (куток «Птухівка»). Чоловік малювальниці Любові Зубань.
Гончарній справі вчився в Йосипа Марехи. Упродовж 1957–1997 років працював у артілі (згодом – заводі) «Художній керамік». Виготовляв ужитковий і декоративний посуд (горщики, глечики, макітри, барила, тикви, вази, квітники тощо). Умів робити макітри великого розміру.
ЗУБАНЬ (у дівоцтві – Різник) Євдокія Олексіївна (25.04.1941 р. н.) – майстриня художньої кераміки й декоративної скульптури. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала в заводі «Художній керамік», входила до складу творчої лабораторії. Формувала глиняну скульптуру у вигляді баранів, коней тощо.
КОЄКА Лідія (1941 – кінець 1990-х) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному, померла й похована в Одесі. Донька малювальниці Поліни Сиси.
Працювала в артілі «Художній керамік» (кінець 1950-х – початок 1960-х).
КОНОНЕНКО (у дівоцтві – Сальник) Ганна Михайлівна (26.02.1941 – ?) – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Їсіпівка»), 1965 року виїхала до Полтави. Дружина гончаря Михайла Кононенка.
Ліпити іграшку вчилася вМарії Пругло, розмальовувати гончарні вироби – у колег під час роботи в гончарних підприємствах. Працювала в артілі «Червоний гончар» (1957–1959), в Опішнянському райпромкомбінаті й у заводі «Художній керамік» (1960–1965). Ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок. Посуд розмальовувала в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
МАЛЬЦЕВА (у дівоцтві – Оначко) Ніна Федорівна (06.06.1941 р. н.) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), нині проживає в місті Українськ (Донеччина).
Ліпити іграшку вчилася в тітки Мотрони Оначко. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила теракотові свистунці у вигляді пташок, зайчиків, півників, білочок.
СЛИЩЕНКО (у дівоцтві – Огар) Людмила Миколаївна (1941 р. н.) – малювальниця. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала в заводі «Художній керамік». Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ЦИГРИК (у дівоцтві – Шиян) Антоніна Федорівна (06.08.1941 – ?) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Федора й майстрині глиняної іграшки Тетяни Шиянів, племінниця майстрині глиняної іграшки Ольги Шиян, сестра майстрині глиняної іграшки Анастасії Мацко та малювальниці, майстрині глиняної іграшки Марії Чабан.
Ліпити іграшку вчилася в матері й сестер. У дитинстві та юності, разом з іншими членами родини, ліпила теракотові свистунці, які збували скупникам, розвозили по селах для обміну на провізію, здавали в артіль «Червоний гончар» та Опішнянський райпромкомбінат.
ШИРАЙ (у дівоцтві – Шиян) Раїса Степанівна (17.12.1941 р. н.) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкає в Опішному. Донька майстрині глиняної іграшки Устини Боцьви.
Ліпити іграшку вчилася в матері, розмальовувати гончарні вироби – у Параски Біляк. Працювала в Опішнянському райпромкомбінаті й у заводі «Художній керамік» (1960–1996). Ліпила глиняні свистунці, формувала стінні кахлі, відливала вироби у формах. З 1963 року розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.
ШКРЕБЕЛА (у дівоцтві – Яценко) Варвара Митрофанівна (29.12.1941 р. н.) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкає в Опішному (куток «Гончарівка»). Донька гончаря Митрофана Яценка, сестра майстринь глиняної іграшки Марії Бабич і Ганни Мартиненко та малювальниці, майстрині глиняної іграшки Параски Середи.
Ліпити іграшку вчилася в Ганни Діденко, розмальовувати гончарні вироби – у Марії Бондаренко. Упродовж 1962–1995 років працювала в заводі «Художній керамік». Ліпила свистунці, розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовка з використанням рослинних мотивів, виконувала рельєфний орнамент на глиняних вазах.
1951
ДЕМЧЕНКО (у дівоцтві – Петренко) Ніна Іванівна (15.09.1951 р. н.) – гончарка. Народилася в селі Дем’янівка (нині – село Вільхове Котелевського району Полтавської області), мешкала в Опішному.
Гончарній справі вчилася в Михайла Острянина. Упродовж 1980–1999 років працювала в заводі «Художній керамік».
КУЛЬБАКА Петро Михайлович (07.09.1951 – 04.01.1992) – гончар, майстер зооморфної скульптури. Народився й мешкав у Опішному. Чоловік малювальниці Марії Кульбаки.
Гончарній справі вчився в Івана Білика. Упродовж 1968–1991 років працював у заводі «Художній керамік», входив до складу творчої лабораторії, у 1978–1982 – трудився в гончарному цеху при Валківському промкомбінаті (Харківщина).
ПАЦУЛА (у дівоцтві – Костенко) Ганна Григорівна (15.04.1951 – 27.10.2008) – гончарка. Народилася в селі Батьки, мешкала в Опішному.
Гончарній справі вчилася в Олексія Марехи, Михайла Острянина, Дмитра Зубаня. Працювала в заводі «Художній керамік».Робила ужитковий і декоративний посуд: вази, глечики, квітники.