1870

Ночовник Оврам Остапович (1870 – 1928) – гончар. Народився й мешкав у селі Міські Млини, неподалік Опішного. Син гончаря Остапа Ночовника, чоловік малювальниці Марфи Ночовник. Гончарній справі вчився в батька. Виготовляв посуд – глечики, тикви, чайники, кухлі, тарілки тощо, декоровані підполив’яною мальовкою. Ліпив глиняні іграшки-свистунці, які також прикрашав мальовкою. З ним працювали наймані гончарі та прийомний син Григорій Мацко. Вироби допомагала розмальовувати перша  дружина Марфа Ночовник. Твори експонувалися на кустарних виставках, зокрема на Київській кустарній виставці 1906 року, де майстер отримав бронзову нагороду. Зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та Російському етнографічному музеї (Санкт-Петербург).

Шкребела Іван Устинович (1870 – 1950-ті) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Гончарював удома, а також наймався гончарювати до людей, зокрема до Єфросинії Яківни Яценко, коли її чоловік Митрофан Яценко загинув на фронті під час німецько-радянської війни 1941–1945 років.

1890

Задорожний Іван Андрійович (26.11.1890 – 29.06.1967) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Андрія Задорожного, батько малювальниці Лідії Дудник. Гончарній справі вчився в односельців. Працював в артілях «Червоний гончар» (1930-ті роки) і «Художній керамік» (1950-ті роки) та гончарював удома. Вироби продавав на базарах і ярмарках. Дружина майстра, Мотрона, допомагала в збуті: продавала вироби на базарі в Полтаві й розносила по селах, обмінюючи на провіант.  Іван Задорожний – один із найталановитіших гончарів Опішного середини ХХ століття. Він віртуозно володів гончарним кругом, створюючи посуд великого розміру з тонким черепком. Виготовляв увесь традиційний асортимент простого посуду: горщики, макітри, глечики, тиквасті глечики, тикви, банки, ринки, друшляки, пасківники тощо. Брав участь у Республіканській виставці творів народного мистецтва і художньої промисловості УРСР (1949). Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва й  Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Онищенко Семен Юхимович (2.02.1890 – 21.04.1980 – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Гончарював удома. Робив ужитковий посуд. Певний час працював в артілі «Художній керамік». Серед учнів майстра – Іван Сердюченко.

Фесик Федір Сергійович (1900–1944) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Батько гончаря Івана Фесика. Гончарював удома і в колгоспній гончарній майстерні. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).

Шиян Микита Якович (1900–1950) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Чоловік майстрині глиняної іграшки Василини Шиян, батько малювальниці, майстрині глиняної іграшки Уляни Куценко й гончаря Івана Шияна. Упродовж кількох років працював в артілі «Художній керамік». Удома гончарював до останніх днів життя. Робив ужитковий посуд великого розміру – теракотовий, декорований мальовкою в техніці описки й полив’яний, вкритий кольоровими й безколірною поливами (горщики, глечики, макітри, тикви, друшляки, ринки, пасківники тощо). Вироби продавав на базарі в Полтаві, а також розвозив по селах, містечках і хуторах Полтавщини й інших областей.

1900

Багрій (у дівоцтві Чабан) Явдоха Лаврентіївна (1900–1995) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Дружина гончаря Олександра Багрія, мати гончаря Дмитра Багрія.  Розмальовувати гончарні вироби й ліпити іграшку вчилася в родині чоловіка. Промислом займалася до початку 1930-х років. Розмальовувала вироби свекра Семена Багрія та свого чоловіка в техніці підполив’яної контурної мальовки.

Маслак Ганна Семенівна (1900 – 05.06.1977) – майстриня глиняної іграшки. Мати малювальниці Ольги Звагольської й майстринь глиняної іграшки Лідії Клименко та Любові Маслак. Народилася й мешкала в Опішному. Ліпила свистунці невеликого розміру у вигляді пташечок, зайчиків, півників, білочок, рибок тощо. Іграшку здавала в артіль «Червоний гончар» і продавала на базарах та ярмарках.

Порохівник Палажка Андріївна (09.05.1900 – 22.04.1974) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Дружина гончаря Дениса Порохівника, мати гончаря Івана Порохівника. Розмальовувала ужитковий посуд, який виготовляв її чоловік. 

М’якоступ Макар Корнійович (1900–1939) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Корнія М’якоступа, брат гончарів Петра і Феодосія М’якоступів, майстринь глиняної іграшки Марії та Явдохи М’якоступ, Уляни Козак і Анастасії Півень, чоловік майстрині глиняної іграшки Марії М’якоступ, батько майстрині глиняної іграшки, малювальниці Параски Марехи та гончаря Дмитра М’якоступа. До середини 1920-х років гончарював удома. Робив ужитковий мальований посуд. Наймав для роботи гончарів, малювальниць і майстринь іграшки. У 1930-х роках працював завідувачем виробництва в опішнянській артілі «Червоний гончар».

Оначко Наталя Іванівна (01.09.1900 – бл. 1990) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному, а з 1987 – у Москві. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Опішнянському гончарному показовому пункті Полтавського губернського земства. Працювала в  майстерні гончаря Омеляна Ковпака (перша половина 1920-х років), у гончарній майстерні при Опішнянській керамічній кустарно-промисловій школі (друга половина 1920-х років), в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1929–1956). Викладала мальовку в Опішнянській керамічній професійно-технічній промисловій школі (1927–1931). Наталя Оначко – одна із найталановитіших малювальниць Опішного ХХ століття. Вона була однією з тих майстринь, які формували нову традицію опішненської мальовки, що виникла під впливом земських майстерень і була проекцією українського стилю. Декорувала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів. Твори з мальовкою Наталі Оначко експонувалися на багатьох вітчизняних (з 1948) та міжнародних (з 1953) виставках. Нині твори майстрині зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Різник Демид Антонович (1900 – 13.08.1989) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Антона Різника, брат гончарів Демида, Федора і Федота Різників і майстрині глиняної іграшки Василини Шиян. Гончарній справі вчився у батька. Гончарював з 12 років. Працював гончарем (1933–1941), майстром-пальщиком гончарних виробів (1950–1960), в артілі «Художній керамік», гончарем у промартілі «Вогнетривал» у місті Красноград Харківської області (1947–1950). Вдома гончарював до кінця 1950-х років. Виготовляв ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри, ринки, друшляки тощо).

Різник (у дівоцтві – Шкурпела) Параска Федорівна (14.10.1900 – 23.09.1979) – майстриня іграшки, малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Мати малювальниці, майстрині глиняної іграшки Явдохи Варвинської, майстрині глиняної іграшки Галини Поколодної, гончаря Андрія Різника. У дитинстві та юності ліпила глиняні іграшки-свистунці, а також, коли мешкала в діда гончаря Степана Денисенка де, ймовірно, навчалася мальовці. Після заміжжя промислом не займалася. Працювала в колгоспі.

Різник Феодосій Михайлович (1900–1941/1945) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син Михайла Різника, чоловік Параски Різник, батько малювальниці,  майстрині глиняної іграшки Явдохи Варвинської, майстрині глиняної іграшки Галини Поколодної, гончаря Андрія Різника. З 1929 року працював в артілі «Художній керамік», а також гончарював удома. Робив ужитковий посуд великого розміру – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).

Сиваш Іван Денисович (1900 – бл.1923) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Дениса Сиваша, брат малювальниць, майстринь глиняної іграшки Устини Дубовик і Василини Острянин, гончарів Гаврила, Олексія й Пилипа Сивашів. Гончарній справі вчився в батька, а також в Опішнянському гончарному показовому пункті Полтавського губернського земства, де працював упродовж кількох років. Робив ужитковий посуд.

Шиян Микита Якович (1900–1950) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Чоловік майстрині глиняної іграшки Василини Шиян, батько малювальниці, майстрині глиняної іграшки Уляни Куценко та гончаря Івана Шияна. Упродовж кількох років працював в артілі «Художній керамік». Удома гончарював до останніх днів життя. Робив ужитковий посуд великого розміру – теракотовий, декорований мальовкою в техніці описки, і полив’яний, вкритий кольоровими й безколірною поливами (горщики, глечики, макітри, тикви, друшляки, ринки, тазки для пасок тощо). Вироби продавав на базарі в Полтаві, а також розвозив по селах, містечках і хуторах Полтавщини й інших областей.

1910

Білик Іван Архипович (13/26/27?/.11.1910 – 28.12.1999) – гончар, майстер зооморфної скульптури, член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського, лауреат державної премії України імені Тараса Шевченка. Народився й мешкав в Опішному. Батько гончарів Валентина, В’ячеслава й Павла Біликів. Гончарній справі вчився в опішненській гончарній майстерні, що входила до товариства «Кустар-кредит» (початок 1920-х років), у свого дядька Якова Пічки (Хижняківка, середина 1920-х років), в Опішненській керамічній кустарно-промисловій школі (кінець 1920-х років). Працював в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1929–1984). Після заснування творчої лабораторії при заводі входив до її складу. У 1933 році, разом з гончарем Іваном Ємцем і малювальницею Зінаїдою Линник, працював у Миргородському керамічному технікумі. Іван Білик – один з найталановитіших майстрів зооморфної скульптури середини – другої половини ХХ століття, який творчо осмислював місцеву традицію, створюючи зооморфну скульптуру у вигляді левів, баранів, биків, коней. Він також є автором ваз, декоративних тарелів з рельєфним орнаментом. Вироби майстра експонувалися на багатьох вітчизняних і міжнародних виставках. Нині твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та приватних колекціях  в Україні й за кордоном.

Гадяцька (у дівоцтві – Пошивайло, за першим чоловіком – Дугельна) Онисія Якимівна (1910 – 01.04.1992) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному, з 1940-х років – в місті Охтирка Сумської області. Донька гончаря Якима й майстрині глиняної іграшки Марії Пошивайлів, сестра майстринь глиняної іграшки Наталки Каленич, Єфросинії Марехи та гончаря Семена Пошивайла, дружина гончаря Івана Дугельного. Ліпити іграшку вчилася в родині. У дитинстві та юності ліпила іграшки-свистунці невеликого розміру.

Зубань Іван Андрійович (1900–1972) – гончар. . Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Андрія Зубаня, брат гончарів Петра та Степана Зубанів. Гончарній справі, вірогідно, учився в батька. Гончарював удома. Виготовляв ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).

Михайленко (у дівоцтві – Денисенко) Уляна Артемівна (1910 – 1970-ті) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Сестра гончарів Віктора, Кирила, Романа й Семена Денисенків. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в брата, Кирила Денисенка, у майстерні якого працювала. Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної  контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.

Москаленко Яків Антонович (1910–1943) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Антона й малювальниці Наталки Москаленків, брат малювальниць Віри Москаленко та Олександри Бабанської. Гончарній справі вчився у батька. Працював у артілях «Червоний гончар» і «Художній керамік», а також удома. Робив миски. Брав участь в організації артілі «Червоний гончар».  

Мареха Іван Іванович (17.04.1920 – 11.10.1995) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Закінчив Опішнянську школу майстрів художньої кераміки (1940). Після німецько-радянської війни 1941–1945 років працював в артілі «Червоний гончар». Робив теракотовий і полив’яний ужитковий посуд, декорований мальовкою. Вироби розмальовував сам. Згодом працював у лісництві.

Пошивайло (у дівоцтві – Бородавка) Явдоха Данилівна (01.03.1910 – 27.04.1994) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному.  Сестра гончаря Луки й малювальниці Наталки Бородавок, дружина гончаря Гаврила Пошивайла, мати гончаря Миколи Пошивайла. Розмальовувати гончарні вироби вчилася з 10 років у майстернях гончарів Сергія Горілея та Макара Пругла. Вчителі-малювальниці Марія Кришталь, Варвара Матвієнко, Марія Городнича та Марія Пругло. У 1920-х роках займалася декоруванням виробів Сергія Горілея, Макара Пругла, Омеляна Ковпака та інших заможних гончарів. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік», заводі «Керамік». Після виходу на пенсію продовжувала працювати вдома разом з чоловіком: розмальовувала його вироби й ліпила теракотові свистунці невеликого розміру у вигляді пташечок, півників, зайчиків, білочок. Розмальовувала гончарні вироби в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів. Явдоха  Пошивайло одна із найталановитіших малювальниць Опішного середини – другої половини ХХ століття. Гончарні вироби, розмальовані майстринею, експонувалися на багатьох вітчизняних і міжнародних виставках. Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів та в інших музеях в Україні й за кордоном, а також у приватних колекціях.

Радченко Григорій Матвійович (1910–1943) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря  Матвія Радченка. Гончарній справі вчився в батька. Працював у гончарній майстерні місцевого колгоспу «Шлях до комунізму», а також гончарював удома. Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).

Федоша Пантелеймон Іванович (1910 – бл. 1987) – гончар.  Народився й мешкав в Опішному. Чоловік майстрині глиняної іграшки Параски Федоші. Гончарював удома до 1960-х років. Робив теракотовий і полив’яний ужитковий посуд (горщики, глечики, макітри тощо).

Яценко (у дівоцтві – Кононенко) Єфросинія Іванівна (03.08.1910 – 10.08.1996) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася в селі Міські Млини, мешкала в Опішному. Дружина гончаря Андрія Яценка, мати гончаря Анатолія Яценка. В юності розмальовувала вироби гончаря Пилипа Біляка, в якого вчилася. Упродовж 1930 – 1950-х років працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік», у 1953–1954 роках – у селі Терпіння Запорізької області. Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, ліпила свистунці. З-поміж її учениць – малювальниця Валентина Канівець.

1920

Лісяна (у дівоцтві – Сердюченко) Онисія Данилівна (27.12.1920 – 06.11.1995) – малювальниця. Народилася в Опішному, з 1948 року мешкала на Черкащині. Донька гончаря Данила Сердюченка, сестра майстрині глиняної іграшки Ганни Міщенко, гончарів Дмитра та Івана Сердюченків. Навчалася в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки (друга половина 1930-х). Працювала в артілі «Червоний гончар» (кінець 1930-х –  перша половина 1940-х).

Тараненко (у дівоцтві – Голобородько, за першим чоловіком – Сундукова) Марія Олексіївна (13.09.1920 – ?) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Під час Другої світової війни перебувала на примусових роботах у Німеччині (1942–1945). Закінчила Опішнянську школу майстрів художньої кераміки (1941). Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (кінець 1940-х років – 1975). Розмальовувала посуд у техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів.

Чабан Іван Кирилович (1920–1993) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Гончарній справі вчився в гончаря Йосипа Чабана. Наприкінці 1930-х років навчався в Опішнянській школі майстрів художньої кераміки. Упродовж кількох років працював в артілі «Художній керамік». Гончарював удома до кінця 1950-х років Робив ужитковий посуд – теракотовий і полив’яний (горщики, глечики, макітри тощо).

Яценко (у дівоцтві – Прокопенко) Параска Яківна (1920–2008) – майстриня глиняної іграшки. Народилася в селі Міські Млини, мешкала в Опішному Донька гончаря Якова Прокопенка, дружина гончаря Григорія Яценка-старшого. У 1950-х роках, разом з чоловіком, ліпила глиняні свистунці у вигляді пташечок («курочки»), які здавала в артіль «Червоний гончар».

Остапенко Іван Герасимович (27.03.1920 – 20.07.2004) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Герасима й майстрині глиняної іграшки Харитини Остапенків, брат майстрині глиняної іграшки Ганни Остапенко. Гончарній справі вчився з 14 років у Захара Коломійця. Працював гончарем і майстром цеху в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1935-1969, 1970–1981). Робив ужитковий посуд великого розміру (горщики, макітри, глечики, банки тощо). Упродовж 1969–1970 років очолював опішнянський завод «Керамік», був майстром цеху (1981–1987).

1930

Бабич (у дівоцтві Яценко) Анастасія Миколаївна (06.11.1930 – 18.01.2013) – майстриня іграшки. Народилася в Опішному, з 1950-х років мешкала в місті Харків, після заміжжя – в місті Рогань, де й похована. Донька гончаря Митрофана Яценка, онука гончаря Артема Яценка, сестра майстрині глиняної іграшки Ганни Мартиненко, майстринь глиняної іграшки, малювальниць Параски Середи й Варвари Шкребели. У дитинстві та юності разом із сестрами вдома ліпила свистунці. У другій половині 1940-х років працювала в артілі «Червоний гончар» «на доглядці» глиняних виробів. Упродовж 1948 – 1950 років трудилася в місцевих колгоспі й радгоспі. На початку 1950-х років на запрошення Андрія Єлисейовича Сидоренка переїхала до Харкова працювати в організованому ним керамічному цеху при Харківському заводі метлахської плитки, де разом із сестрою Ганною Мартиненко ліпила іграшку й робила керамічну облицювальну плитку.

Білик-Пошивайло Анастасія Савівна (22.06.1930 – 30.10.2009) – майстриня глиняної іграшки й дрібної пластики. Член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України. Народилася й мешкала в Опішному. Сестра малювальниці Варвари Іващенко та гончаря Назара Пошивайла. Ліпити іграшку вчилася в сестри, а також у Трохима Демченка. Анастасія Білик-Пошивайло – одна із найталановитіших майстринь глиняної іграшки Опішного середини – другої половини ХХ століття. Працювала в артілі (згодом –заводі) «Художній керамік» (1954–1990). Після створення заводської творчої лабораторії входила до її складу. Упродовж 1950-х – 1960-х років на запрошення Ніни Федорової приїжджала до Києва працювати в очолюваній нею майстерні архітектурно-художньої кераміки при Українському зональному науково-дослідному й проектному інституті з цивільного будівництва. Твори експонувалися на багатьох вітчизняних та міжнародних виставках, зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», а також у приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Бондаренко (у дівоцтві – Шулик) Марія Федорівна (08.03.1930 – 16.12.2014) – малювальниця.  Народилася в селі Малі Будища, мешкала в Опішному. Донька гончаря Федора й малювальниці Олени Шуликів, онука гончаря Никифора Півня. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Мотрони Назарчук. Працювала в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1948–1985) та в Опішнянському райпромкомбінаті (1961–1962). Марія Бондаренко – одна із найталановитіших малювальниць Опішного середини – другої половини ХХ століття.  Посуд роботи гончарів Трохима Демченка, Миколи Пошивайла, Олександра Цюрюпи розмальовувала в техніці підполивної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, нерідко доповнених зображенням птаха або риби. Вироби неодноразово експонувалися на вітчизняних і міжнародних виставках. Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва,  Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, а також у приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Важнича (у дівоцтві – Довга) Віра Павлівна (22.І.1930 – 22.03.2018) – майстриня глиняної іграшки. Народилася в селі Міські Млини, згодом мешкала в Опішному. Донька горшковоза Павла Довгого, дружина майстра глиняної іграшки Данила Важничого. Ліпити іграшку вчилася в чоловіка. У 1950-х роках,  разом із чоловіком, ліпила свистунці вдома і здавала в артілі «Червоний гончар» і «Художній керамік». Згодолм працювала в заводі «Художній керамік»: відливала вироби у формах і ліпила кашпо. Після виходу на пенсію продовжувала працювати вдома: ліпила іграшки-свистунці у вигляді пташечок, білочок, рибок, котиків тощо з варіантами декору аніліновими фарбами.

Визір Микола Олексійович (1930 – 26.09.1994) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Олексія Візира. Гончарній справі вчився в батька. Гончарював у юності, виготовляв ужитковий посуд.

Галаган Іван Харлампійович (1930–1997) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Харлампія Галагана, брат гончаря Дмитра Галагана. Гончарній справі вчився у батька. Працював в артілі «Червоний гончар», в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1944–1990), а також до кінця 1950-х років гончарював удома. Робив теракотовий і полив’яний ужитковий посуд (горщики, глечики, макітри тощо).

Жижура (у дівоцтві – Рокита) Ольга Никонівна (1930 – ?) – майстриня іграшки. Народилася й мешкає в Опішному. Дружина гончаря Степана Жижури. Мистецтву ліплення іграшки вчилася в родині чоловіка. У 1960-х роках працювала в заводі «Художній керамік»,  ліпила іграшки-свистунці у вигляді пташечок, коників, баранців тощо.

Козак Григорій Федорович (18.06.1930 – ?) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Чоловік майстрині глиняної іграшки Марії Козак. Працював в артілі (згодом –  заводі) «Художній керамік» (1946–1992). Учився в Івана Білика. Виготовляв ужитковий посуд невеликого розміру (глечики, квітники тощо).

Мареха Олексій Тихонович (30.03.1930 – 21.01.1997) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Чоловік малювальниці, майстрині глиняної іграшки Параски Марехи. Гончарній справі вчився в Григорія Тягуна. Працював в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1945–1997). Олексій Маореха – один із найталановитіших гончарів Опішного другої половини ХХ ст. Виготовляв усі різновиди посуду (глечики, тиквасті глечики, макітри, барила, супники тощо), декоративні тарелі й вази, мініатюрний іграшковий посуду «монетку». Водночас до середини 1950-х років гончарював удома. З 1957 року твори майстра експонувалися на мистецьких виставках у Полтаві, Києві, Москві, Брюсселі (Бельгія), Марселі (Франція), Велико-Тирново (Болгарія). Вироби зберігаються в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Лубенському краєзнавчому музеї, Полтавському художньому музей (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

Омеляненко Петро Онуфрійович (21.06.1930 – 19.01.2010) гончар, майстер зооморфної скульптури й глиняної іграшки. Народився й мешкав в Опішному. Брат гончаря, майстра зооморфної скульптури й глиняної іграшки Василя Омеляненка, перший чоловік майстрині глиняної іграшки Софії Кушнір. Ліпити іграшку й гончарювати навчився в дитинстві самотужки, разом з братом. Працював гончарем, майстром зооморфної скульптури в заводах «Художній керамік» і «Керамік» (1954–1992). Водночас гончарював і ліпив іграшку вдома. Займався живописом. Твори неодноразово експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках. Нині вироби зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному та в інших музеях в Україні й за кордоном, а також приватних колекціях.

Порохівник Іван Денисович (27.09.1930 р. н.) – гончар. Народився й мешкав в Опішному, нині проживає в Харкові. Син гончаря Дениса й малювальниці Палажки Порохівників, чоловік майстрині глиняної іграшки Олександри Порохівник. Гончарній справі вчився в гончарів Івана Задорожного та Федора Пошивайла. Працював в артілі «Червоний гончар» й артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (до 1990). Виготовляв теракотовий і полив’яний ужитковий посуд – (горщики, глечики, макітри, друшляки тощо). Після виходу на пенсію продовжував працювати вдома: робив іграшковий посуд «монетку» і, разом з дружиною, ліпив глиняні іграшки-свистунці.

Підгребельний Гаврило Корнійович (2.04.1930 – 10.12.1999) – гончар, майстер глиняної іграшки. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Корнія й майстрині глиняної іграшки Уляни Підгребельних, брат гончарів Івана й Миколи Підгребельних. Ліпити свистунці вчився в батька, гончарювати – у брата Івана Підгребельного. З дитячих років разом з батьком і братами ліпив іграшки-свистунці у вигляді пташечок. Працював в Опішнянському райпромкомбінаті та в заводі «Художній керамік» (1957–1990). Робив ужитковий посуд (горщики, глечики, макітри, квітники тощо).

Пошивайло Микола Гаврилович (27.05.1930 – 25.10.2017) – гончар. Заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького. Народився й мешкав в Опішному. Син гончаря Гаврила й малювальниці, майстрині глиняної іграшки Явдохи Пошивайлів.  Гончарній справі вчився в родині. Працював в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1947–1990), учителем гончарства Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату Колегіуму мистецтв в Опішному (1990–1994), художником наукового відділу виставок Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (2004–2017). Створював сюжетні скульптурні композиції, антропоморфну й зооморфну скульптуру, декоративний та декоративно-ужитковий посуд, свічники, іграшку, іграшковий посуд-«монетку». Вироби декорував ритуванням, мальовкою. Учасник вітчизняних і міжнародних виставок, гончарних симпозіумів, днів ремесел, ярмарків, свят народної творчості. Лауреат мистецьких конкурсів. Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Меморіальному музеї-садибі гончарської родини Пошивайлів та в інших музеях в Україні й за кордоном, приватних колекціях.

Слободська (у дівоцтві – Ширай) Віра Пилипівна (21.04.1930 – 09.03.2012) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Дружина гончаря Василя Слободського. Ліпити іграшку вчилася в чоловіка й у Ганни Підгребельної. Ліпила невеликі глиняні свистунці у вигляді пташечок, коників, зайчиків, а також допомагала чоловікові в гончарному виробництві.

Шиян (у дівоцтві – Начальна) – Явдоха Андріївна (19.08.1930 – ?) – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Андрія й майстрині глиняної іграшки Марії Начальної. Ліпити іграшку вчилася у матері. Виготовляла невеликі глиняні свистунці у вигляді пташечок, декоровані плямами аніліну. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» малювальницею, відливщицею в гіпсових формах (1958–1962). Розмальовувала іграшковий посуд-«монетку в техніці фляндрування.

Окара (у дівоцтві – Жилавець) Федора Сергіївна (27.06.1930 – 07.06.2013) – малювальниця, гончарка. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Сергія Жилавця, сестра гончарів Миколи й Олексія Жилавців. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в Анастасії Канівець, гончарювати – у брата Олексія Жилавця. Упродовж 1951–1986 років працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік».

Оначко  (у дівоцтві – Денисенко) Надія Семенівна (14.05.1930 – 2011) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Донька гончаря Семена й майстрині глиняної іграшки Мотрони Денисенків, сестра гончарів Григорія й Івана Денисенків, майстринь глиняної іграшки Любові Клюшниченко та Лідії Різник. Ліпити іграшку вчилася в родині. Промислом займалася вдома впродовж усього життя. Ліпила глиняні свистунці невеликого розміру у вигляді півників і качечок, декоровані плямами аніліну, а також пташечок із хвостами з фарбованого курячого пір’я.

1940

Білик Валентин Іванович (05.02.1940 – 30.05.2014) – гончар. Народився й мешкав у Опішному. Син гончаря, майстра зооморфної скульптури Івана Білика, брат гончарів В’ячеслава та Павла Біликів. Гончарній справі вчився в батька та в Мефодія Сердюченка. Працював в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1955–1960, 1967–1968). Виготовляв ужитковий посуд невеликого розміру (макітри, глечики, кухлі, ковбасниці, квітники тощо). З 1968 року почав працювати водієм авто й розвозив заводську продукцію в різні міста України та республіки колишнього Радянського Союзу.

Білик В’ячеслав Іванович (05.02.1940 р. н.) – гончар, майстер зооморфної скульптури. Член Національної спілки художників України. Народився й мешкає в Опішному. Син гончаря, майстра зооморфної скульптури Івана Білика, брат гончарів Валентина та Павла Біликів. Гончарній справі вчився в батька. Закінчив Миргородський керамічний технікум (1967). Працював гончарем, творчим майстром, завідувачем  творчої лабораторії в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1958–2000). Автор зооморфної скульптури (баранів, биків, левів, цапів тощо), а також сюжетних композицій за мотивами творів української літератури. З 1966 року експонував власні  вироби на вітчизняних і зарубіжних виставках. Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва,  Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського та Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Каленич Василь Павлович (24.06.1940 р. н.) – майстер глиняної іграшки. Народився й мешкав в Опішному. Син майстрині глиняної іграшки Наталі Каленич, брат майстрині глиняної іграшки Ганни Діденко. Ліпити іграшку вчився в матері. У дитинстві та юності ліпив іграшки-свистунці невеликого розміру у вигляді пташечок, качечок, зайчиків, декоровані плямами аніліну.

Кононенко Василь Петрович (09.08.1940 – 04.01.2009) – гончар. Народився й мешкав в Опішному. Син Петра Кононенка. Гончарював удома. Робив ужитковий посуд невеликого розміру. 

Мацко (у дівоцтві – Жувага) Лідія Сергіївна (17.02.1940 – ?) – майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному, а з 1963 року – у місті Донецьк. Донька майстрині глиняної іграшки Анастасії Жуваги, сестра Валентини Мотренко. Ліпити іграшку вчилася в Мотрони Оначко. У дитинстві та юності, разом із родичами, ліпила глиняні свистунці невеликого розміру у вигляді пташечок, зайчиків, півників, білочок, рибок. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1959–1962).

Перепелиця (у дівоцтві – Сакун) Ганна Хомівна (05.12.1940 р. н.) – малювальниця, майстриня дрібної пластики. Народилася й мешкала в Опішному, а з 1966 – в селі Малі Будища. Донька гончаря Хоми Сакуна. Ліпити іграшку й розмальовувати гончарні вироби вчилася в Марії Мороховець. Працювала в артілі (згодом – заводі) «Художній керамік» (1958–1995), з кінця 1970-х років входила до складу творчої лабораторії заводу. Ліпила глиняну іграшку й сюжетні композиції, виготовляла скульптуру й декоративно-ужитковий посуд невеликих розмірів.

Хлонь (у дівоцтві – Пошивайло) Зінаїда Іванівна (17.09.1940 р. н.) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкає в Опішному. Донька гончаря Івана й майстрині глиняної іграшки Ірини Пошивайлів, дружина гончаря Василя Хлоня. Ліпити іграшку вчилася в бабусі Ганни Пошивайло, розмальовувати гончарні вироби – у Марії Бондаренко. Працювала в артілі «Червоний гончар», після об’єднання артілей – на заводі «Художній керамік» (1956–1991). Розмальовувала посуд в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів. Після виходу на пенсію ліпить невеликі глиняні свистунці у вигляді пташечок.

Чабан (у дівоцтві – Каленич) Валентина Іванівна (12.12.1940 – 18.07.1997) – малювальниця, майстриня глиняної іграшки. Народилася й мешкала в Опішному. Сестра гончарів Володимира і Дмитра Каленичів, тайстринь глиняної іграшки Віри Нагірної та Любові Реви. Ліпити іграшку й розмальовувати гончарні вироби вчилася в Трохима Демченка. Працювала в заводі «Художній керамік» (1962–1993). Розмальовувала посуд у техніках фляндрування й підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів, а також ліпила маленькі глиняні свистунці.

1950

Мацко (у дівоцтві Заєць) Лідія Миколаївна (23.10.1950 р. н.) – гончар. Народилася у селі Вільхове, мешкає в Опішному. Донька гончаря Миколи Зайця. Працювала гончарем, ангобувальницею, відливщицею у гіпсових формах у заводі «Художній керамік (1972–2001).

Хмелик Михайло Семенович (15.08.1950 р. н.) – гончар. Народився й мешкає в Опішному. Чоловік малювальниці Таїсії Хмелик. Гончарній справі вчився в Івана Даціньки та Миколи Пошивайла. Працював у заводі «Керамік» (1971–1993). Робив посуд великого й середнього розміру  (горщики, глечики, тикви, макітерки-заминачки, вази, квітники тощо).

1960

Воробйова (у дівоцтві – Пічка) Людмила Миколаївна (28.07.1960 р. н.) – малювальниця. Народилася й мешкає в Опішному. Працювала в заводі «Художній керамік» (1977–1995). Розмальовувати гончарні вироби навчалася в Анастасії Канівець. Закінчила Миргородський керамічний технікум зі спеціальності технік-технолог (1985).

Людмила Метка,
керамолг,
провідний науковий співробітник