ОПІШЯНСЬКІ ГОНЧАРІ, МАЛЮВАЛЬНИЦІ, МАЙСТРИ ГЛИНЯНОЇ ІГРАШКИ – ЮВІЛЯРИ 2024 РОКУ
ОПІШЯНСЬКІ ГОНЧАРІ, МАЛЮВАЛЬНИЦІ, МАЙСТРИ ГЛИНЯНОЇ ІГРАШКИ – ЮВІЛЯРИ 2024 РОКУ
Людмила Метка,
завідувачка науково-дослідного сектору
етнографічної керамології, кандидат історичних наук,
ШИЯН Ольга Галактіонівна (15.09.1914 – 27.06.2000) – майстриня глиняної скульптури, малювальниця. Член Національної спілки художників України (1962). Донька гончаря Галактіона Шияна, сестра гончаря Федора Шияна, майстринь глиняної іграшки Марії Харіної та Анастасії Остромецької. Народилася і мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), після 1940 року – в Одесі, де й похована. Ліпити іграшку вчилася у батька. Працювала майстринею глиняної іграшки у Промартілі с. Цвітна Кіровоградської області (1935 – 1940), де навчала майстерності ліплення іграшки місцевих жителів. Трудилася малювальницею в цеху майоліки при Одеському художньому училищі (1940-і роки). Наприкінці 1940-х років перейшла на роботу в місцевий Промкомбінат, але виконувала роботу не пов’язану з гончарством. Почала ліпити скульптуру вдома. Згодом працювала індивідуально як член Спілки художників. Створювала глиняну антропоморфну, зооморфну та зооантропоморфну скульптуру та іграшку, сюжетні композиції із зображенням тварин, які відтворювали характери та дії людей (музичні оркестри, побутові сцени тощо).
На вітчизняних та міжнародних виставках твори Ольги Шиян експонувалися з 1960 року і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, Одеському національному художньому музеї (Одеса), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ), Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (Львів), Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), приватних колекціях (Опішне).
Ольга Шиян (місце зйомки невідоме, середина 1970-х) та її іграшки (Одеса, кінець 1980-х). Національний музей-заповідник українського гончарства.
БІЛЯК Василь Андрійович (02.09.1924 – 19.04.1995) – гончар, майстер художньої кераміки. Член національної спілки художників України (1970). Народився і мешкав в Опішному. Гончарну справу освоїв в Опішненському керамічному заводі (1941 – 1942). 1943 року, під час німецько-радянської війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини, перебував у концтаборі Заксенхаузен. 1945 року, після звільнення був висланий на Урал у м. Копєйськ Челябінської обл. Працював у системі тресту «Челябшахтстрой» різноробочим, у Копєйському будрайуправлінні робітником на шлакоблочному заводі (1948 – 1950). Після повернення в Опішне працював в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1951 – 1984). Після створення творчої лабораторії (1970) входив до її складу й працював творчим майстром. Наставником вважав опішненського гончаря, майстра художньої кераміки Трохима Демченка, який з початку 1960-х років працював головним інженером заводу.
Василь Біляк – один із найобдарованіших опішненських гончарів другої половини ХХ ст. Він створював зооморфну скульптуру у вигляді коней, баранів, биків, козлів), а також декоративно-ужитковий посуд (куманці, вази, тарелі тощо). З першої половини 1960-х років твори Василя Біляка експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, в Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського (Полтава), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ) та інших музеях в Україні й за кордоном.
Василь Біляк. Опішне, 1970. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
Василь Біляк. Плесканець (початок 1970-х), кінь (середина 1980-х). Опішне. Національний музей-заповідник українського гончарства.
ГРИБ Тетяна Митрофанівна (1924 – 1959) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Працювала в опішнянській артілі «Художній керамік» (1940-і – 1950-і). Розмальовувала гончарні вироби в техніці фляндрування з використанням давніх місцевих орнаментальних мотивів. Вироби оздоблені Тетяною Гриб експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках з 1949 року і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, в Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського (Полтава), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ).
Тетяна Гриб за роботою у цеху №1 артілі «Художній керамік». Опішне, середина 1950-х. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
МАСЛАК Любов Андріївна (14.04.1924 – 11.09.1995) – майстриня глиняної іграшки. Донька майстрині глиняної іграшки Ганни Маслак, сестра майстрині глиняної іграшки, малювальниці Ольги Звагольської та майстринь глиняної іграшки Лідії Клименко і Поспєлової Надії. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Ліпити іграшку вчилася у матері. Промислом займалась удома в дитинстві та юності разом з матір’ю і сестрами. Ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок, зайчиків, півників, білочок, рибок, яку сім’я здавала 1930-х роках в артіль «Червоний гончар». Упродовж 1943 – 1945 років перебувала на примусових роботах у Німеччині. Після повернення на батьківщину певний час працювала в Опішнянській заготівельній конторі, а згодом аж до виходу на пенсію (кінець 1970-х) у заводі «Художній керамік» ангобувальницею.
Любов Маслак (фрагмент сімейного фото). Опішне, 1969. Приватний архів Лідії Рашевської, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ОВЧАРЕНКО (у дівоцтві – Багрій) Варвара Юхимівна (1924 – 2003) – майстриня глиняної іграшки. Донька гончаря Юхима Багрія, сестра гончаря Івана Багрія та малювальниці Марії Омеляненко. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Ліпити іграшку вчилася в родині. Розпочала працювати удома, згодом трудилася майстринею іграшки в артілі «Червоний гончар» та на заводі «Художній керамік».
Варвара Овчаренко (фрагмент колективного фото працівниць заводу «Художній керамік»). Опішне, 1969. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ФЕСИК Іван Федорович (29.07.1924 – 29.07.1983) – гончар. Син гончаря Федора Фесика. Народився і мешкав в Опішному (куток «Прогоня»). Гончарній справі вчився в батька. Гончарював вдома у юності, та після повернення з німецько-радянської війни. Кілька років, трудився у місцевому колгоспі шофером. Згодом працював гончарем в артілі «Художній керамік» (1964 – 1983).
Іван Фесик під час роботи в заводі «Художній керамік». Опішне. Перша половина 1970-х. Приватний архів Григорія Фесика, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ЗІНЧЕНКО (у дівоцтві – Діденко) Варвара Федорівна (1924 – бл. 2007) – малювальниця. Народилася і мешкала в Опішному, наприкінці 1970-х переїхала до Полтави. Онука гончаря Федора Чирвенка, донька малювальниці Онисії Діденко. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в матері. Працювала малювальницею на заводі «Художній керамік» (1940-і – 1960-і). Розмальовувала посуд в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів. Учасниця вітчизняних мистецьких виставок з 1960.
Варвара Зінченко (фрагмент колективного фото працівників цеху №2 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ІСТОМІНА (у дівоцтві – Багрій) Євдокія Митрофанівна (1924 – 2005) – майстриня глиняної іграшки. Донька гончаря Митрофана та майстрині глиняної іграшки Палажки Багріїв, сестра майстринь глиняної іграшки Лідії Багрій та Ганни Дяченко. Народилася і мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), згодом переїхала до Києва. Мистецтву ліплення іграшки вчилась у матері. Разом з нею та сестрами в дитинстві і юності ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок, качечок, зайчиків тощо, які сім’я збувала скупникам і здавала в артіль «Червоний гончар».
Євдокія Багрій (у заміжжі Істоміна) (фрагмент сімейного фото). Опішне, кінець 1930-их. Приватний архів Олени Клименко, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
КОТЛІК Олексій Андріанович (30.03.1924 – 25.08.1992) – гончар, майстер зооморфної скульптури. Чоловік малювальниці Ганни Котлік. Народився і мешкав в Опішному (куток «Прогоня»). Працював в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (середина 1950-х – середина 1980-х). Гончарював і виготовляв зооморфний посуд.
Олексій Котлік (фрагмент колективного фото працівників цеху №2 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
КЛИМЕНКО (у дівоцтві Маслак) Лідія Андріївна (1934 – 2014) – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Донька майстрині глиняної іграшки Ганни Маслак, сестра майстрині глиняної іграшки, малювальниці Ольги Звагольської та майстринь глиняної іграшки Любові Маслак і Надії Поспєлової. Народилася в Опішному (куток «Гончарівка»), згодом мешкала в Запоріжжі.
Ліпити іграшку вчилась у матері, розмальовувати гончарні вироби – в артілі «Червоний гончар», де працювала у 1950-их роках. Ліпленням іграшки займалася в дитинстві і юності вдома, разом з матір’ю і сестрами. На початку 1960-их років переїхала до м.Запоріжжя, де працювала малювальницею у гончарний цеху місцевого гончарного підприємства.
ЛЕЩЕНКО (у дівоцтві – Гурин) Євдокія Олексіївна (20.12.1934 – 12.08.2010) – майстриня глиняної іграшки. Племінниця гончаря Олексія Сичука. Народилася й мешкала в Опішному. Працювала в артілі «Червоний гончар» і на заводі «Художній керамік» (1950-1989). Ліпила іграшку, відливала вироби у формах, працювала біля горна.
Євдокія Лещенко (фрагмент колективного фото працівників цеху артілі «Червоний гончар»). Опішне, 1957. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ГРИНЬ (у дівоцтві – Булавенко) Тамара Кирилівна (01.10.1944 р.н.) – майстриня глиняної іграшки. Дружина опішненського майстра вишивки Григорія Гриня. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала на заводі «Художній керамік» (1961 – 1973). Виготовляла глиняну іграшку великого розміру (баранці, олені, півники, коники, свинки). Ліпити вчилася у Марфи Діденко.
Тамара Гринь (фрагмент колективного фото працівників цеху №1 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ГАВРИЛІНА (у дівоцтві – Грипич) Марія Іванівна (13.02.1944 – 24.04.2016) – майстриня глиняної іграшки. Донька майстрині глиняної іграшки, малювальниці Софії Грипич, сестра гончаря Івана Грипича і майстрині глиняної іграшки Ганни Грипич. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»).
Ліпила іграшку в дитинстві та юності разом з родиною, вчилася у матері. Виготовляла теракотові свистунці невеликого розміру (до 300 штук на день) у вигляді пташечок, рибок, білочок, зайчиків, декоровані плямами анілінової фарби, які в другій половині 1950-х років сім’я здавала в артіль «Червоний гончар».
Марія Грипич (у заміжжі Гавриліна) (фрагмент сімейного фото). Опішне, 1961. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ДУДНИК (у дівоцтві – Ющенко) Олександра Петрівна (1944 р.н.) – гончарівна. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала у заводі «Художній керамік» (1960-ті – 1980-ті), де й навчилася гончарній справі. Робила ужитковий посуд невеликого розміру (глечики, вазони для квітів, горщички, вази тощо).
Олександра Дудник. Опішне,1983. Автор фото невідомий. Приватний архів Олени Клименко, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
Людмила Метка,
завідувачка науково-дослідного сектору
етнографічної керамології, кандидат історичних наук,
ШИЯН Ольга Галактіонівна (15.09.1914 – 27.06.2000) – майстриня глиняної скульптури, малювальниця. Член Національної спілки художників України (1962). Донька гончаря Галактіона Шияна, сестра гончаря Федора Шияна, майстринь глиняної іграшки Марії Харіної та Анастасії Остромецької. Народилася і мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), після 1940 року – в Одесі, де й похована. Ліпити іграшку вчилася у батька. Працювала майстринею глиняної іграшки у Промартілі с. Цвітна Кіровоградської області (1935 – 1940), де навчала майстерності ліплення іграшки місцевих жителів. Трудилася малювальницею в цеху майоліки при Одеському художньому училищі (1940-і роки). Наприкінці 1940-х років перейшла на роботу в місцевий Промкомбінат, але виконувала роботу не пов’язану з гончарством. Почала ліпити скульптуру вдома. Згодом працювала індивідуально як член Спілки художників. Створювала глиняну антропоморфну, зооморфну та зооантропоморфну скульптуру та іграшку, сюжетні композиції із зображенням тварин, які відтворювали характери та дії людей (музичні оркестри, побутові сцени тощо).
На вітчизняних та міжнародних виставках твори Ольги Шиян експонувалися з 1960 року і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, Одеському національному художньому музеї (Одеса), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ), Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (Львів), Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), приватних колекціях (Опішне).
Ольга Шиян (місце зйомки невідоме, середина 1970-х) та її іграшки (Одеса, кінець 1980-х). Національний музей-заповідник українського гончарства.
БІЛЯК Василь Андрійович (02.09.1924 – 19.04.1995) – гончар, майстер художньої кераміки. Член національної спілки художників України (1970). Народився і мешкав в Опішному. Гончарну справу освоїв в Опішненському керамічному заводі (1941 – 1942). 1943 року, під час німецько-радянської війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини, перебував у концтаборі Заксенхаузен. 1945 року, після звільнення був висланий на Урал у м. Копєйськ Челябінської обл. Працював у системі тресту «Челябшахтстрой» різноробочим, у Копєйському будрайуправлінні робітником на шлакоблочному заводі (1948 – 1950). Після повернення в Опішне працював в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (1951 – 1984). Після створення творчої лабораторії (1970) входив до її складу й працював творчим майстром. Наставником вважав опішненського гончаря, майстра художньої кераміки Трохима Демченка, який з початку 1960-х років працював головним інженером заводу.
Василь Біляк – один із найобдарованіших опішненських гончарів другої половини ХХ ст. Він створював зооморфну скульптуру у вигляді коней, баранів, биків, козлів), а також декоративно-ужитковий посуд (куманці, вази, тарелі тощо). З першої половини 1960-х років твори Василя Біляка експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, в Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського (Полтава), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ) та інших музеях в Україні й за кордоном.
Василь Біляк. Опішне, 1970. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
Василь Біляк. Плесканець (початок 1970-х), кінь (середина 1980-х). Опішне. Національний музей-заповідник українського гончарства.
ГРИБ Тетяна Митрофанівна (1924 – 1959) – малювальниця. Народилася й мешкала в Опішному. Працювала в опішнянській артілі «Художній керамік» (1940-і – 1950-і). Розмальовувала гончарні вироби в техніці фляндрування з використанням давніх місцевих орнаментальних мотивів. Вироби оздоблені Тетяною Гриб експонувалися на вітчизняних та міжнародних виставках з 1949 року і зберігаються в декількох музеях України, зокрема, в Національному музеї-заповіднику українського гончарства (Опішне), Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського (Полтава), Національному музеї декоративного мистецтва України (Київ).
Тетяна Гриб за роботою у цеху №1 артілі «Художній керамік». Опішне, середина 1950-х. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
МАСЛАК Любов Андріївна (14.04.1924 – 11.09.1995) – майстриня глиняної іграшки. Донька майстрині глиняної іграшки Ганни Маслак, сестра майстрині глиняної іграшки, малювальниці Ольги Звагольської та майстринь глиняної іграшки Лідії Клименко і Поспєлової Надії. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Ліпити іграшку вчилася у матері. Промислом займалась удома в дитинстві та юності разом з матір’ю і сестрами. Ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок, зайчиків, півників, білочок, рибок, яку сім’я здавала 1930-х роках в артіль «Червоний гончар». Упродовж 1943 – 1945 років перебувала на примусових роботах у Німеччині. Після повернення на батьківщину певний час працювала в Опішнянській заготівельній конторі, а згодом аж до виходу на пенсію (кінець 1970-х) у заводі «Художній керамік» ангобувальницею.
Любов Маслак (фрагмент сімейного фото). Опішне, 1969. Приватний архів Лідії Рашевської, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ОВЧАРЕНКО (у дівоцтві – Багрій) Варвара Юхимівна (1924 – 2003) – майстриня глиняної іграшки. Донька гончаря Юхима Багрія, сестра гончаря Івана Багрія та малювальниці Марії Омеляненко. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»). Ліпити іграшку вчилася в родині. Розпочала працювати удома, згодом трудилася майстринею іграшки в артілі «Червоний гончар» та на заводі «Художній керамік».
Варвара Овчаренко (фрагмент колективного фото працівниць заводу «Художній керамік»). Опішне, 1969. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ФЕСИК Іван Федорович (29.07.1924 – 29.07.1983) – гончар. Син гончаря Федора Фесика. Народився і мешкав в Опішному (куток «Прогоня»). Гончарній справі вчився в батька. Гончарював вдома у юності, та після повернення з німецько-радянської війни. Кілька років, трудився у місцевому колгоспі шофером. Згодом працював гончарем в артілі «Художній керамік» (1964 – 1983).
Іван Фесик під час роботи в заводі «Художній керамік». Опішне. Перша половина 1970-х. Приватний архів Григорія Фесика, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ЗІНЧЕНКО (у дівоцтві – Діденко) Варвара Федорівна (1924 – бл. 2007) – малювальниця. Народилася і мешкала в Опішному, наприкінці 1970-х переїхала до Полтави. Онука гончаря Федора Чирвенка, донька малювальниці Онисії Діденко. Розмальовувати гончарні вироби вчилася в матері. Працювала малювальницею на заводі «Художній керамік» (1940-і – 1960-і). Розмальовувала посуд в техніці підполив’яної контурної мальовки з використанням рослинних мотивів. Учасниця вітчизняних мистецьких виставок з 1960.
Варвара Зінченко (фрагмент колективного фото працівників цеху №2 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ІСТОМІНА (у дівоцтві – Багрій) Євдокія Митрофанівна (1924 – 2005) – майстриня глиняної іграшки. Донька гончаря Митрофана та майстрині глиняної іграшки Палажки Багріїв, сестра майстринь глиняної іграшки Лідії Багрій та Ганни Дяченко. Народилася і мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»), згодом переїхала до Києва. Мистецтву ліплення іграшки вчилась у матері. Разом з нею та сестрами в дитинстві і юності ліпила невеликі теракотові свистунці у вигляді пташок, качечок, зайчиків тощо, які сім’я збувала скупникам і здавала в артіль «Червоний гончар».
Євдокія Багрій (у заміжжі Істоміна) (фрагмент сімейного фото). Опішне, кінець 1930-их. Приватний архів Олени Клименко, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.
КОТЛІК Олексій Андріанович (30.03.1924 – 25.08.1992) – гончар, майстер зооморфної скульптури. Чоловік малювальниці Ганни Котлік. Народився і мешкав в Опішному (куток «Прогоня»). Працював в артілі (згодом заводі) «Художній керамік» (середина 1950-х – середина 1980-х). Гончарював і виготовляв зооморфний посуд.
Олексій Котлік (фрагмент колективного фото працівників цеху №2 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
КЛИМЕНКО (у дівоцтві Маслак) Лідія Андріївна (1934 – 2014) – майстриня глиняної іграшки, малювальниця. Донька майстрині глиняної іграшки Ганни Маслак, сестра майстрині глиняної іграшки, малювальниці Ольги Звагольської та майстринь глиняної іграшки Любові Маслак і Надії Поспєлової. Народилася в Опішному (куток «Гончарівка»), згодом мешкала в Запоріжжі.
Ліпити іграшку вчилась у матері, розмальовувати гончарні вироби – в артілі «Червоний гончар», де працювала у 1950-их роках. Ліпленням іграшки займалася в дитинстві і юності вдома, разом з матір’ю і сестрами. На початку 1960-их років переїхала до м.Запоріжжя, де працювала малювальницею у гончарний цеху місцевого гончарного підприємства.
ЛЕЩЕНКО (у дівоцтві – Гурин) Євдокія Олексіївна (20.12.1934 – 12.08.2010) – майстриня глиняної іграшки. Племінниця гончаря Олексія Сичука. Народилася й мешкала в Опішному. Працювала в артілі «Червоний гончар» і на заводі «Художній керамік» (1950-1989). Ліпила іграшку, відливала вироби у формах, працювала біля горна.
Євдокія Лещенко (фрагмент колективного фото працівників цеху артілі «Червоний гончар»). Опішне, 1957. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ГРИНЬ (у дівоцтві – Булавенко) Тамара Кирилівна (01.10.1944 р.н.) – майстриня глиняної іграшки. Дружина опішненського майстра вишивки Григорія Гриня. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала на заводі «Художній керамік» (1961 – 1973). Виготовляла глиняну іграшку великого розміру (баранці, олені, півники, коники, свинки). Ліпити вчилася у Марфи Діденко.
Тамара Гринь (фрагмент колективного фото працівників цеху №1 заводу «Художній керамік»). Опішне, 1964. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ГАВРИЛІНА (у дівоцтві – Грипич) Марія Іванівна (13.02.1944 – 24.04.2016) – майстриня глиняної іграшки. Донька майстрині глиняної іграшки, малювальниці Софії Грипич, сестра гончаря Івана Грипича і майстрині глиняної іграшки Ганни Грипич. Народилася й мешкала в Опішному (куток «Гончарівка»).
Ліпила іграшку в дитинстві та юності разом з родиною, вчилася у матері. Виготовляла теракотові свистунці невеликого розміру (до 300 штук на день) у вигляді пташечок, рибок, білочок, зайчиків, декоровані плямами анілінової фарби, які в другій половині 1950-х років сім’я здавала в артіль «Червоний гончар».
Марія Грипич (у заміжжі Гавриліна) (фрагмент сімейного фото). Опішне, 1961. Авто фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства.
ДУДНИК (у дівоцтві – Ющенко) Олександра Петрівна (1944 р.н.) – гончарівна. Народилася й мешкає в Опішному.
Працювала у заводі «Художній керамік» (1960-ті – 1980-ті), де й навчилася гончарній справі. Робила ужитковий посуд невеликого розміру (глечики, вазони для квітів, горщички, вази тощо).
Олександра Дудник. Опішне,1983. Автор фото невідомий. Приватний архів Олени Клименко, копія – Національний музей-заповідник українського гончарства. Національний архів українського гончарства.