Пам’ятаємо
Пам’ятаємо
«Творчість – це непроста праця, це створення краси, яка облагороджує людину прилучити її до народної культури».
Олександра Селюченко
Щороку 23 червня традиційно вшановуємо пам’ять видатної опішненської гончарки, легенди українського гончаротворення, заслуженої майстрині глиняної іграшки Олександри Федорівни Селюченко. Скрізь, де б вона не була, несла із собою найвищі людські чесноти: вихованість, порядність, інтелігентність, щирість і готовність допомогти всім, з ким зустрічалася на своїй життєвій стежині. Прожила мисткиня важке, але насичене творчістю життя, залишивши після себе вагому кількість унікальних глиняних творів, які й нині надихають палких шанувальників творчості майстрині. Ліпила Олександра Селюченко і півників, що зорю провіщають, малювала на них квіти, що символізують усю землю в цвіту, і рибок ліпила – володарок бистрих вод, і пташок співучих – посередників між землею та безмежним небом, красивих українок та мужніх вершників. Кожний витвір художниці – справжній шедевр, який вражає пластикою форм і досконалістю виконання.
Ми пам’ятаємо, не забудемо. Світла пам’ять мисткині.
Підписи до фото:
1-2. Гончарка, заслужений майстер народної творчості України Олександра Селюченко в Музеї народної архітектури і побуту України. Пирогово, Київщина. Початок 1980-х. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.
3. Селюченко Олександра. Скульптура «Дівка з цеберками». Глина, ангоби, полива, ліплення, проколювання, вдавлювання, мальовка, 22,5х12,6х10 см. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.
«Творчість – це непроста праця, це створення краси, яка облагороджує людину прилучити її до народної культури».
Олександра Селюченко
Щороку 23 червня традиційно вшановуємо пам’ять видатної опішненської гончарки, легенди українського гончаротворення, заслуженої майстрині глиняної іграшки Олександри Федорівни Селюченко. Скрізь, де б вона не була, несла із собою найвищі людські чесноти: вихованість, порядність, інтелігентність, щирість і готовність допомогти всім, з ким зустрічалася на своїй життєвій стежині. Прожила мисткиня важке, але насичене творчістю життя, залишивши після себе вагому кількість унікальних глиняних творів, які й нині надихають палких шанувальників творчості майстрині. Ліпила Олександра Селюченко і півників, що зорю провіщають, малювала на них квіти, що символізують усю землю в цвіту, і рибок ліпила – володарок бистрих вод, і пташок співучих – посередників між землею та безмежним небом, красивих українок та мужніх вершників. Кожний витвір художниці – справжній шедевр, який вражає пластикою форм і досконалістю виконання.
Ми пам’ятаємо, не забудемо. Світла пам’ять мисткині.
Підписи до фото:
1-2. Гончарка, заслужений майстер народної творчості України Олександра Селюченко в Музеї народної архітектури і побуту України. Пирогово, Київщина. Початок 1980-х. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства.
3. Селюченко Олександра. Скульптура «Дівка з цеберками». Глина, ангоби, полива, ліплення, проколювання, вдавлювання, мальовка, 22,5х12,6х10 см. Опішне, Полтавщина. 1970-ті. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.