Добрий день, МУЗЕЮ! 

Запрошую на чай і печений хліб!

Минулої ночі виросла природна заквавска. 

Сьогодні готова замішати тісто на хліб. 

Тісто місила, розтягала, завертала, 

Завивала, і відставляла підрости. 

На вечір в посудині тісто розмістила, 

До духовки випікати вклала, 

Перший запах хліба 

По кухні вже розпустився! 

Розумію, що доходить до завершення процес випікання!

Усе за своїм часом росте! 

У найбільш холодну пору року запікання й запах свіжого хліба викликає енергію й позитивний настрій. 

Місяць тому, 22-го січня, українці відзначили велике українське свято Незалежності й Обʼєднання цілої Україну в одну Соборну Державу! 

Я згадала роки молодості в Ню Йорку й урочисті січневі роковини, коли ми співали патріотичні пісні. 

Одна з таких зі словами:

«Від синього Дону до сивих Карпат – одна нероздільна родина! 

Без рабства, без панства, насильства і ґрат, 

Одна Незалежна Вкраїна!» 

Навчали нас ті, хто виїхав, і в піснях заносив свою памʼять, щоб передавати наступному поколінню батьківську історію. 

А ПРИ ЧОМУ ТУТ ПЕЧЕНИЙ ХЛІБ? 

Немає кращого традиційного символа, аніж пригощати своїх гостей хлібом і сіллю! 

Яка дорогоцінна наша українська традиція! 

Нікому Україна хліба не відбирала та не забороняла! 

Скільки можна виписати українських звичаїв з усіх куточків України в народі, які дійшли до нас з глибокого минулого до сьогодні й пов’язані із зерном та хлібом! 

Самі слова «жити» і «жито» – споріднені! 

ХЛІБ Є ВЕЛИКИМ СИМВОЛОМ 

ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДИНИ 

НА УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ 

Пишу і вдихаю запах хліба! 

Не знаю кращого способу довести вагомість цих записів! 

Закликаю прилучитися кожного замішати природню закваску, дати вирости й на природній заквасці заготовити й спекти хліб для себе, для родини і для сусіда. 

Запах, який розійдеться по хаті, донесе все розуміння, викличе глибоку пошану й особисту вдячність! 

УКЛАДАЄТЬСЯ МОЛИТВА, 

ЩОБ У КОЖНОГО В УКРАЇНІ 

СЬОГОДНІ БУВ СВІЖИЙ ХЛІБ! 

За останні 30 років відкритої Української Держави запах і смак українського хліба розносився по цілому світу! 

З моменту загрози доступу до хліба на Чорному морі 2023 року році пробудилася світова метушня. Усі держави світу, які так покладалися на український хліб, зрозуміли, хто це Україна! Сьогодні вже знають, хто Українці! 

Дехто знав історію 1930-тих років і признавав цю правду, інші вдавали, що не знали, а ще інші – працювали для приховування й коїли злочини. 

ЗАПАХ ХЛІБА ТАКОЖ НАГАДУЄ:

«НІКОЛИ НЕ ЗАБУДЕМО!»

Моїй матері було 10 років! Народилася 1923 року, а на 10-му році життя була на межі смерти. Одна серед мільйонів! 

Ніхто не скаже, скільки дітей в 1932 і 1933 померло! 

Дідо Тарас Салюк, у роки голодівки, учив дівчат одного мешканця в Липовці математики. За навчання одержував одну кромку хліба на день. Врятувалися від голодної смерті 1932-го і 1933-го прабабуся Ксеня, бабуня Мотруня, тітка Наталя, котрій ще не було й року, і мати, Марія Тарасівна! 

Діда Тараса в зиму 33-го оберігала мала собачка «Муха». 

Муха виходила дідові назустріч, коли вечорами вертав з Липовця до свого села Гайсина пішком додому. 

Муха бігла наперед і взнавала, чи немає на діда засідки. Верталася до діда й лягала йому на ноги, щоб стояв, поки не мине небезпека. 

Коли ми з братом виростали у Франції, на хліб усе говорили: «Святий хліб!». З хлібом треба було обережно поводитися. Не дозволено, щоб хліб упав на землю. На випадок, що впав, треба було одразу піднести, обчистити й перехреститися. Скільки хліба не бралось їсти, треба було обовʼязково цілий закінчити. 

У Франції був звичай їсти підвечірок. Побільше часу підвечірки складалися з кромки хліба з маслом і варенням! 

Особисті спомини й навички пекти хліб зливаються з важкими історичними подіями, святами й культурними відзначеннями. 

Мені не дивно, що у власних творчих роботах закрадаються мальовки про зерно, насіння, поля, і виготовляються практичні посудини, в яких можна запікати, зберігати й споживати хліб. 

1990–1991 роки були часом скульптурних проявів у глині, які знаходили свою основу на окремих емоціях. Однією із загадкових емоцій було питання: скільки рук упродовж української історії сягали до української землі? Скільки бід і глупоти переживав господар своєї землі, не одержуючи належного? Скільки підступно й фальшиво досягали, щоб виманити в господаря хліб і його землю?! Прадід роду Рудиків мав на цілу посілість власну молотильницю. Позичав своїм сусідам, коли наставав час молотити зібране збіжжя! 

Записалася мала скульптура – рельєфне панно «Господар Землі» (17х10х6 см), на якому відображено сидячого зажуреного й задуманого селянина, господаря свого поля. До нього досягають з усіх боків панно довгі руки, як символ тих (без обличчя), котрі домагаються того, що їм не належить,і що не обробляють. 

У ФАЛЬШИВИХ НЕМАЄ ОБЛИЧЧЯ! 

Господар, підпираючи голову руками, не знає, як передати свої думки! «Невже ви не розумієте?», – можна прочитати на його обличчі. 

P. S.:

Хотіла поєднати конкретне з абстрактним –

парування виготовлення хліба з відзначенням Соборності України 22 січня. 

Як в одному, так і в другому випадках, є сполучення основних складників, 

терпеливі процеси, очікування й сподівання, праця і захист. 

Усе оформлене в одну життєдайну цілість із бажанням, 

щоб випікся вдалий і смачний хліб / будова держави. 

Запах і смак пробуджують і підказують не зупинятися! 

Господар землі чекає! 

Голос «господаря землі» прозвучав! 

Такий день сьогодні! 

Хліб готовий! Пригощайтеся! 

Приємного Вам дня! 

Нехай Живе Жито! 

© Наталя Кормелюк, Роквіль, США