Кожний день ми робимо свій вибір, визначаючи напрям, в якому рухатися далі. Будь-який крок може змінити все життя. 

Отак одна поїздка змінила життя Павла Константинова. Народився Павло в Горлівці (Донеччина). Нині вже понад десять років проживає в Малих Будищах (Полтавщина) і займається гончарством. Виготовляє димлений ужитковий посуд: миски, горщики, глечики, кухлі, тикви, турки, сільнички, заварники, чайники. Допомагає йому в цьому дружина, яка доглядає за виробами, миє їх і натирає. Якось я з колегою Наталею Ібрагімовою мала нагоду побувати в майстерні майстра. Це невеличка кімната, де стоїть гончарний круг, зроблений з дерева, навпроти якого – полиці для посуду. Вироби майстер випалює у власноруч побудованому горні. Після випалювання всі вироби миє, коли просохнуть – натирає лляною тканиною, на якій нема ворсу, бджолиним воском, змішаним із соняшниковою олією. Чайники не один тиждень випробовує: заварює, зливає, повторюючи цей процес декілька разів. 

А почалося все так: «Мне друг как–то позвонил и сказал: «Давай куда–нибудь поедем». Говорит: «Поехали в Опошню». Я думал просто как на экскурсию, просто посмотреть что, как. Мы зашли на керамический рынок, я взял Юркину (опішненський гончар Юрій Мирко. – Н. Г.) чашку в руки и что-то щелкнуло у меня, неужели можно самому это сделать. Позвонил Юре и говорю: «Хочу к  вам устроиться на работу». Он говорит: «Приходи хотя бы посмотришь, что к чему». Я пришел, посмотрел. А ему как раз нужен был человек, чтобы лощить, глину делать. Спросил у него: «Кто, кому будет деньги платить? Я тебе – за то, что ты меня обучаешь, или ты мне – за работу?» Он сказал: «Я тебе». У него рабочий день начинался з 10-ти и до 8-ми вечера. Я приходил на 8 часов утра, до 10-ти гончаровал, а потом работал. И так потихоньку начал гончаровать. Года два я у него проработал, научился, пока работал, маленькое горно слепил, станок сколотил, и так получилось, что я начал этим заниматься…».

PS.: Димлена кераміка не характерна для Опішного, але вона завжди привертає увагу. Посуд від Павла Константинова можна придбати в Національному музеї-заповіднику українського гончарства та структурних підрозділах Музею-заповідника.

Наталя Гринь,
завідувачка Наукового відділу – 
Меморіальний музей-садиба 
гончарської родини Пошивайлів 
Національного музею-заповідника 
українського гончарства в Опішному

Підписи до фото:

1. Гончар Павло Константинов у власній майстерні. Малі Будища, Полтавщина. Грудень 2021. Фото Ольги Кульбаки 
2. Майстерня Павла Константинова. Малі Будища, Полтавщина. Грудень 2021. Фото Ольги Кульбаки 
3. Завідувачка Наукового відділу – Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів Наталя Гринь, завідувачка Наукового відділу – Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко Наталя Ібрагімова, гончар Павло Константинов. Малі Будища, Полтавщина. Грудень 2021. Фото Ольги Кульбаки 
4. Гончар Павло Константинов біля власноруч побудованого горна. Малі Будища, Полтавщина. Грудень 2021. Фото Ольги Кульбаки 
5. Горно Павла Константинова. Малі Будища, Полтавщина. Грудень 2021. Фото Ольги Кульбаки