ПРЕМУДРІСТЬ НАТАЛІ КОРМЕЛЮК. ПРЕМУДРІСТЬ 2. ГОРА ТАЙШАНЬ
ПРЕМУДРІСТЬ НАТАЛІ КОРМЕЛЮК. ПРЕМУДРІСТЬ 2. ГОРА ТАЙШАНЬ
Національний музей-заповідник українського гончарства
продовжує публікувати серії есейних самодосліджень
відомої американської художниці-керамістки,
кураторки Міжнародної Е-літньої академії гончарства,
українки НАТАЛІ КОРМЕЛЮК
про гончарство, кераміку, і, звичайно ж,
про культурну спадщину й історичну місію України.
ПРЕМУДРІСТЬ 2
ГОРА ТАЙШАНЬ
Події останніх двох тижнів в Україні нагадали мені про подорож до Китаю наприкінці липня – на початку серпня 2010 року на три тижні. Любомир (чоловік Наталі Кормелюк. – О. П.) тоді одержав запрошення грати з американською відбиванковою (волейбольною) командою сеньйорів у турі по кількох містах Китаю. В групі могли взяти участь члени родини і мені пощастило з ним поїхати.
Після ігор в містах екскурсоводи возили нас автобусами до культурних пам’яток.
Таким одним із найважливіших культурно-релігійним місцем є гора Тайшань на околиці міста Тайань. Південний підйом на гору має 6666 кам′яних сходів, по яких йдуть люди на прощу, подібно до того, як з усіх сторін України греко-католики йдуть раз на рік до Зарваниці (Марійський духовний центр УГКЦ в Тернопільні. – О. П.). Гора − одна з 9 священних, а тому найважливішихдля китайців.
Ми з Любомиром вирішили піднятися на гору сходами. Йшли повільним темпом, щоб не втомитися і зберігати сили на цілу подорож угору.
Сходи з каменю були поділені малими платформами − також із каменю. Кількість сходинок різнилася. Було багато сходів, щоб дійти до платформи, а інколи було мало. На кожній платформі можна було відпочити.
Кожна платформа представляла досягнення певного етапу (можливо, і символічно − якийсь етап життя для людини, або точніше, етап розуміння чи свідомости).
На кожній платформі, перед наступними сходами, був вибудуваний вхід, як портал, із дахом і написом по китайськи, а внизу − високий поріг, через який треба було уважно переступити, щоби йти далі вгору. Збоку кожного порталу був великий камінь, на якому вирізано якусь повчальну науку (напевно, передано вчення Конфуція), і я зрозуміла, що людина на прощі мала прочитати цю науку й роздумувати про неї під час простування по наступній серії сходів.
Стало нам важко йти вгору в другій половині, і ми довше затримувалися на платформах. Ми розглядали і зрозуміли, що були місця, де люди затрималися, а дехто там і мешкав. по боках.
На якомусь етапі ми, коли глянули вниз, звідки прийшли, нічого не бачили, окрім попередніх сходів, тому що вже було так високо, що хмари прикривали низ, звідки прийшли. Коли дивитися вгору, як далеко нам ще йти, і там не видно було кінця, тому що там також хмари прикривали гору.
Було видно лише малу частину цілості на тій платформі, де зупинялися.
Не маючи можливості бачити, звідки прийшлося, пам’ять служила як вказівка.
Не бачачи, куди піднімаємося, віра проводила вгору. Свідомість платформи, на якій зупинялись, огортала всю нашу увагу.
На одній, досить високій платформі, я пішла трохи вбік і мене зустрів китайський монах. Він мене побачив і дуже втішився, і почав мене підбадьорювати, що я вже стільки вийшла вгору.
Такою підтримкою я набралася більше сил продовжувати рух.
Ми пройшли 6600 сходів!
Останніх 66 не вийшли, бо треба було нам вчасно повернутися до автобуса.
Був ліфт, як це буває, на лещатах і ми спустилися вниз.
Ми дійшли до однієї з головних святинь, яка міститься на горі. Друга була за 60 кроків вище. Перед святинями запалювали великі свічки і промовляли молитви. Свічки ставили у великі металеві казани.
Я зрозуміла, що дійти до самої гори − це як дійти до неба!
Потрібно йти сходами − і сходи вимагають зусилля і праці. При фізичних зусиллях заодно необхідні розумові й почуттєві потуги! Усе складається разом!
По якомусь часі вже не знали, звідки ми прийшли, але ясно було, що ми є, і все перед нами нові записи, нові завдання, нові вимоги, і нові піднесення. Одночасно є те, що на виду навколо нас, яке не можемо не побачити чи не реагувати.
Так і в житті кожної людини постають обставини, подібні до сходження на гору Тайшань. Тобто, коли змогли дійти тільки до певної платформи. Далі буде відпочинок, нове пізнання, і нові сходи, і наступні платформи. Скільки сходів і скільки платформ – невідомо, бо хмари знизу і вгорі. Тільки знаємо те, що довкола на цей час у поході. Простуючи в майбуття, ми немовби в черговій подорожі обережно переступаємо пороги і йдемо сходами далі!
ПО СПРАВЖНЬОМУ − У КОЖНОГО СВОЯ ГОРА!
СКІЛЬКИ НЕ БУЛО Б ПІДТРИМКИ, ПОТРІБНО САМОМУ ЙТИ
СХОДАМИ
І ПЕРЕПРАВЛЯТИСЯ З ОДНОГО ЕТАПУ В НАСТУПНИЙ!
БАЖАЮ ВСІМ СИЛ І ЛЕГКОГО ПІДНЕСЕННЯ!
Роквіль, США
23 липня 2022
Підписи до фото:
1. Наталя Кормелюк
2. Дорога попереду. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
3. Записи для роздумів. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
4. Пауза (Наталя та Любомир Кормелюки). 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
5. Портал. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
6. Похід. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
7. Те, що вже пройшли. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
8. У хмарах. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
Національний музей-заповідник українського гончарства
продовжує публікувати серії есейних самодосліджень
відомої американської художниці-керамістки,
кураторки Міжнародної Е-літньої академії гончарства,
українки НАТАЛІ КОРМЕЛЮК
про гончарство, кераміку, і, звичайно ж,
про культурну спадщину й історичну місію України.
ПРЕМУДРІСТЬ 2
ГОРА ТАЙШАНЬ
Події останніх двох тижнів в Україні нагадали мені про подорож до Китаю наприкінці липня – на початку серпня 2010 року на три тижні. Любомир (чоловік Наталі Кормелюк. – О. П.) тоді одержав запрошення грати з американською відбиванковою (волейбольною) командою сеньйорів у турі по кількох містах Китаю. В групі могли взяти участь члени родини і мені пощастило з ним поїхати.
Після ігор в містах екскурсоводи возили нас автобусами до культурних пам’яток.
Таким одним із найважливіших культурно-релігійним місцем є гора Тайшань на околиці міста Тайань. Південний підйом на гору має 6666 кам′яних сходів, по яких йдуть люди на прощу, подібно до того, як з усіх сторін України греко-католики йдуть раз на рік до Зарваниці (Марійський духовний центр УГКЦ в Тернопільні. – О. П.). Гора − одна з 9 священних, а тому найважливішихдля китайців.
Ми з Любомиром вирішили піднятися на гору сходами. Йшли повільним темпом, щоб не втомитися і зберігати сили на цілу подорож угору.
Сходи з каменю були поділені малими платформами − також із каменю. Кількість сходинок різнилася. Було багато сходів, щоб дійти до платформи, а інколи було мало. На кожній платформі можна було відпочити.
Кожна платформа представляла досягнення певного етапу (можливо, і символічно − якийсь етап життя для людини, або точніше, етап розуміння чи свідомости).
На кожній платформі, перед наступними сходами, був вибудуваний вхід, як портал, із дахом і написом по китайськи, а внизу − високий поріг, через який треба було уважно переступити, щоби йти далі вгору. Збоку кожного порталу був великий камінь, на якому вирізано якусь повчальну науку (напевно, передано вчення Конфуція), і я зрозуміла, що людина на прощі мала прочитати цю науку й роздумувати про неї під час простування по наступній серії сходів.
Стало нам важко йти вгору в другій половині, і ми довше затримувалися на платформах. Ми розглядали і зрозуміли, що були місця, де люди затрималися, а дехто там і мешкав. по боках.
На якомусь етапі ми, коли глянули вниз, звідки прийшли, нічого не бачили, окрім попередніх сходів, тому що вже було так високо, що хмари прикривали низ, звідки прийшли. Коли дивитися вгору, як далеко нам ще йти, і там не видно було кінця, тому що там також хмари прикривали гору.
Було видно лише малу частину цілості на тій платформі, де зупинялися.
Не маючи можливості бачити, звідки прийшлося, пам’ять служила як вказівка.
Не бачачи, куди піднімаємося, віра проводила вгору. Свідомість платформи, на якій зупинялись, огортала всю нашу увагу.
На одній, досить високій платформі, я пішла трохи вбік і мене зустрів китайський монах. Він мене побачив і дуже втішився, і почав мене підбадьорювати, що я вже стільки вийшла вгору.
Такою підтримкою я набралася більше сил продовжувати рух.
Ми пройшли 6600 сходів!
Останніх 66 не вийшли, бо треба було нам вчасно повернутися до автобуса.
Був ліфт, як це буває, на лещатах і ми спустилися вниз.
Ми дійшли до однієї з головних святинь, яка міститься на горі. Друга була за 60 кроків вище. Перед святинями запалювали великі свічки і промовляли молитви. Свічки ставили у великі металеві казани.
Я зрозуміла, що дійти до самої гори − це як дійти до неба!
Потрібно йти сходами − і сходи вимагають зусилля і праці. При фізичних зусиллях заодно необхідні розумові й почуттєві потуги! Усе складається разом!
По якомусь часі вже не знали, звідки ми прийшли, але ясно було, що ми є, і все перед нами нові записи, нові завдання, нові вимоги, і нові піднесення. Одночасно є те, що на виду навколо нас, яке не можемо не побачити чи не реагувати.
Так і в житті кожної людини постають обставини, подібні до сходження на гору Тайшань. Тобто, коли змогли дійти тільки до певної платформи. Далі буде відпочинок, нове пізнання, і нові сходи, і наступні платформи. Скільки сходів і скільки платформ – невідомо, бо хмари знизу і вгорі. Тільки знаємо те, що довкола на цей час у поході. Простуючи в майбуття, ми немовби в черговій подорожі обережно переступаємо пороги і йдемо сходами далі!
ПО СПРАВЖНЬОМУ − У КОЖНОГО СВОЯ ГОРА!
СКІЛЬКИ НЕ БУЛО Б ПІДТРИМКИ, ПОТРІБНО САМОМУ ЙТИ
СХОДАМИ
І ПЕРЕПРАВЛЯТИСЯ З ОДНОГО ЕТАПУ В НАСТУПНИЙ!
БАЖАЮ ВСІМ СИЛ І ЛЕГКОГО ПІДНЕСЕННЯ!
Роквіль, США
23 липня 2022
Підписи до фото:
1. Наталя Кормелюк
2. Дорога попереду. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
3. Записи для роздумів. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
4. Пауза (Наталя та Любомир Кормелюки). 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
5. Портал. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
6. Похід. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
7. Те, що вже пройшли. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк
8. У хмарах. 03.08.2010. Фото Наталі Кормелюк