Коли щодня виконуєш свою копітку, рутинну, а подеколи й зовсім непомітну роботу, найбільше задоволення приносить зворотний зв’язок. І в мене таких фідбеків уже ціла колекція! Сьогодні хочу поділитися одним із них. На сторінці Музею-садиби у Facebook я опублікувала  унікальні ескізи декоративного розпису на папері, автором яких є гончарка Олександра Селюченко. Через деякий час під цим дописом з’явився коментар пані Оксани: “Дякую за збереження спадщини! Рік тому надихнулася на створення вишиванки за її роботами.” До коментаря вона додала фото своєї роботи. Я була приємно вражена і вирішила більше дізнатися про шанувальницю творчості нашої Гончарівни. Ось дещо з нашого особистого листування: «У Опішні були з родиною у серпні 2019 року.  На той момент в мене було замовлення вишиванки для дуже цікавої панночки, й взагалі без якихось обмежень моєї фантазії. Й саме складне, що я десь півроку міркувала, що для неї вишити, бо ніяка рахункова техніка не пасувала її темпераменту. А у садибі Олександри Селюченко, мене аж торкнуло. Які кольори! Яка композиція! Так і прийшла така ідея. Й вишилася ця сорочка саме полтавською лиштвою. Хоча цією технікою я шила вперше. Взагалі вишивати почала у 2014 році. Це єдине, що я у нашому ватному Харкові могла тоді зробити. Й продемонструвати свою позицію. Зараз із родиною у Кременчуці. Виїхали у шістьох: я, син, тато, чоловік, сестра з сином і кіт. Бо живемо у самому близькому до кордону районі, з якого все й почалося. До кордону 25 км. Градами до нас діставали навіть без перетину кордону. Якось так. Вірю у нашу перемогу! Сподіваюся на швидке повернення додому.“

Ну що? Не знаю  як вас, але мене ця історія глибоко «торкнула».

Можливо, у вас також є цікаві спогади про відвідини Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко чи загалом комплексу об’єктів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному? Пишіть нам – і ми розповімо вашу історію!

Наталя Ібрагімова, завідувачка

Наукового відділу –  Меморіальний

музей-садиба гончарки Олександри Селюченко