«Сонячний круг» живе в пам’яті гуртківців
«Сонячний круг» живе в пам’яті гуртківців
Зустрівшись нещодавно з колишнім керівником клубу «Сонячний круг» Галиною Редчук, яка виховала не одне покоління дітей, я була приємно вражена. Вона не просто навчала учнів певному виду мистецтва, а й намагалася допомогти виявити в кожній дитячій душі талант.
А тепер дещо про історію створення клубу «Сонячний круг». Раніше при кожному навчальному закладі функціонував клуб за інтересами дітей. В Опішнянській восьмирічній школі (нині – Державний художній ліцей імені Василя Кричевського) був клуб «Веселка» з гуртками: ліплення, лозоплетіння, витинання, малювання, сценічного мистецтва, в’язання, танців і т. д. Під час занять діти займалися улюбленою справою та розвивали свої творчі здібності.
На той час в Опішні працював завод «Художній керамік», вироби якого експортували в різні країни. Вишивальниці і кравчині фабрики «Полтавчанка» теж славилися своїм талантом. Одяг, рушники, постільна білизна, серветки, оздоблені ручною вишивкою, користувалися чималим попитом. У мальовничих селах Міські Млини, Вільхове, Васьки, Яблучне, що поблизу Опішні, майстри виготовляли неперевершені вироби з лози. По хуторах жили різьбярі по дереву, бондарі.
Гурткова робота сільської школи була тісно пов’язана з краєзнавчою роботою, зокрема народними промислами рідного краю. У вихідний день діти подорожували територією рідного краю, маючи можливість ближче познайомитися з діяльністю місцевих майстрів. У їхніх помешканнях можна було побачити картини місцевих пейзажів, розмальовані скрині, печі, віконниці, а скільки було глиняних виробів, вишитих рушників, сорочок, скатертин, серветок. Від побаченого в гуртківців перехоплювало подих. Додому діти поверталися під враженнями та неймовірним бажанням навчитися нового ремесла.
У жовтні 1981 року з Києва до Опішні приїхала група кінематографістів для зйомок хроніко-документальних фільмів про славнозвісний завод Художній керамік і гончарну родину Пошивайлів. Ідея створення клубу Сонячний круг виникла в розмові між Григорієм Мєстєчкіним – членом Спілки кінематографістів, Тимофієм Левчуком – головою правління Спілки, Миколою Пошивайлом – потомственим гончарем, Олесем Пошивайлом – науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту (Пирогово, Київ), і Галиною Редчук – учителькою образотворчого мистецтва Опішнянської восьмирічної школи. У назву клубу було вкладено поняття гончарного круга як круга дружби і творчості, на якому з‘являються чудові, як сонячне проміння, вироби. Погожого осіннього дня, прогулюючись вулицею від школи до заводу «Художній керамік» (нині – Музей родини Кричевських), милуючись навколишніми краєвидами, між ними зайшла розмова про необхідність передачі традицій опішнянського гончарства, залучаючи до цього досвідчених гончарів з багаторічним досвідом роботи. Починаючи з кінця ХІХ століття задля збереження гончарного ремесла в Опішному функціонували гончарні школи, що діяли до 1941 року, згодом передавати досвід гончаротворення було започатковано при артілях і заводі Художній керамік, у формі виробничого навчання – при Опішнянській школі.
Створений 5 жовтня 1981 року в Опішнянській восьмирічній школі клуб «Сонячний круг» став новим способом передачі гончарних знань. Його керівницею та ідейною натхненницею впродовж багатьох років була вчителька мистецьких дисциплін Галина Редчук. Основною метою діяльності клубу був розвиток мистецьких здібностей у дітей та опановування основ гончарної справи. Порушувалися питання щодо організації занять, матеріальної бази (глина, інструменти), приміщення для роботи та зберігання гончарних виробів.
Бажаючих вивчати гончарне мистецтво в клубі виявилося дуже багато. Наставниками для дітей були творчі майстри, члени Спілки художників України Микола Пошивайло, Олександра Селюченко, Трохим Демченко. Назавжди запам’яталися гуртківцям практичні уроки Миколи Пошивайла. Цікавими і незабутніми були майстер-класи з ліплення, освоєння роботи настільного ручного гончарного круга. Він, ніби чародійник, ліпив, а діти мріяли хоча б трішки бути схожими на нього. У себе вдома на гончарному крузі майстер робив заготовки для ляльок, козлів, баранів. Ці вироби дітлахи виготовляли під його чітким наглядом. Різних за розмірами робіт було дуже багато, і гончар запропонував роботи юних умільців випалювати в його горні вдома, оскільки в шкільну муфельну піч вміщувалися тільки невеликі вироби. Як же світилися очі дітей, коли Микола Пошивайло приносив на заняття вже випалені глиняні вироби дітей, а вони впізнавали свої і пишалися своєю роботою. Тепло пригадують гуртківці і відвідини домашнього музею родини Пошивайлів, який на той час тільки створювався. Багато уваги діяльності гуртка приділяла заслужена майстриня народної творчості України, краща гончарка дитячої іграшки, майстриня мальовки Олександра Селюченко. Діти приходили до неї як у завод «Художній керамік», так і додому, щоб перейняти досвід, а щосереди мисткиня поспішала до дітей на заняття в школу. Гарні і приємні спогади залишилися в гуртківців і про головного інженера заводу «Художній керамік» Трохима Демченка, який запрошував дітей у домашній музей, де можна було сфотографуватися з його скульптурами, які він власноруч ліпив за мотивами Миколи Гоголя.
Упродовж 1981–1982 років на гуртку кераміки було виготовлено понад 200 глиняних виробів, які експонувалися на різноманітних виставки, за які діти отримали високі нагороди.
У школі було відкрито галерею прикладного мистецтва, де експонувалися кращі роботи учнів клубу. На відкриття були запрошені почесні гості: Микола Пошивайла, Олександра Селюченко, Трохим Демченко, Василь Омеляненко. Майстри привітали членів клубу, побажали подальших успіхів і подарували власні вироби.
Вихованці пам’ятають Галину Редчук як творчу особистість, яка з неабияким ентузіазмом ставилася до своєї роботи. Саме вона відкрила своїм вихованцям прекрасний світ народного мистецтва. Багато з них і нині щиро вдячні їй за участь не лише у творчій, а й життєвій долі.
Працюючи молодшим науковим співробітником Наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко, я неодноразово зустрічалася з Галиною Редчук, фіксувала її безцінні спогади. Вона передала чимало фото, свої збірки віршів і папку з ескізами декоративної мальовки опішненської гончарки Олександри Селюченко в архівний фонд Музею-садиби.
Гуртківці, які свого часу відвідували клуб «Сонячний круг», виросли людьми, навіки залюбленими в гончарство, завдячуючи колишньому керівнику клубу «Сонячний круг» Галині Редчук і своїм наставникам, які вчили, допомагали, підтримували, надихали…
Віра Радченко –
молодша наукова співробітниця Наукового відділу
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
Підписи до фото:
- Відкриття музею в Опішнянській восьмирічній школі. Зліва направо: (?), Микола Прокопович, Олександра Селюченко, Василь Омеляненко, Трохим Демченко (з вазою). Опішня, Полтавщина. 1983 (?). Приватний архів Галини Редчук.
- На занятті клубу «Сонячний круг». Позаду: Галина Редчук (ліворуч), Олександра Селюченко (праворуч). Опішня, Полтавщина. 1983 (?). Приватний архів Галини Редчук.
- На занятті клубу «Сонячний круг». Зліва направо: Микола Пошивайло, Галина Редчук,. Григорій Мєстєчкін. Опішня, Полтавщина. 1982 (?). Приватний архів Галини Редчук.
Зустрівшись нещодавно з колишнім керівником клубу «Сонячний круг» Галиною Редчук, яка виховала не одне покоління дітей, я була приємно вражена. Вона не просто навчала учнів певному виду мистецтва, а й намагалася допомогти виявити в кожній дитячій душі талант.
А тепер дещо про історію створення клубу «Сонячний круг». Раніше при кожному навчальному закладі функціонував клуб за інтересами дітей. В Опішнянській восьмирічній школі (нині – Державний художній ліцей імені Василя Кричевського) був клуб «Веселка» з гуртками: ліплення, лозоплетіння, витинання, малювання, сценічного мистецтва, в’язання, танців і т. д. Під час занять діти займалися улюбленою справою та розвивали свої творчі здібності.
На той час в Опішні працював завод «Художній керамік», вироби якого експортували в різні країни. Вишивальниці і кравчині фабрики «Полтавчанка» теж славилися своїм талантом. Одяг, рушники, постільна білизна, серветки, оздоблені ручною вишивкою, користувалися чималим попитом. У мальовничих селах Міські Млини, Вільхове, Васьки, Яблучне, що поблизу Опішні, майстри виготовляли неперевершені вироби з лози. По хуторах жили різьбярі по дереву, бондарі.
Гурткова робота сільської школи була тісно пов’язана з краєзнавчою роботою, зокрема народними промислами рідного краю. У вихідний день діти подорожували територією рідного краю, маючи можливість ближче познайомитися з діяльністю місцевих майстрів. У їхніх помешканнях можна було побачити картини місцевих пейзажів, розмальовані скрині, печі, віконниці, а скільки було глиняних виробів, вишитих рушників, сорочок, скатертин, серветок. Від побаченого в гуртківців перехоплювало подих. Додому діти поверталися під враженнями та неймовірним бажанням навчитися нового ремесла.
У жовтні 1981 року з Києва до Опішні приїхала група кінематографістів для зйомок хроніко-документальних фільмів про славнозвісний завод Художній керамік і гончарну родину Пошивайлів. Ідея створення клубу Сонячний круг виникла в розмові між Григорієм Мєстєчкіним – членом Спілки кінематографістів, Тимофієм Левчуком – головою правління Спілки, Миколою Пошивайлом – потомственим гончарем, Олесем Пошивайлом – науковим співробітником Музею народної архітектури та побуту (Пирогово, Київ), і Галиною Редчук – учителькою образотворчого мистецтва Опішнянської восьмирічної школи. У назву клубу було вкладено поняття гончарного круга як круга дружби і творчості, на якому з‘являються чудові, як сонячне проміння, вироби. Погожого осіннього дня, прогулюючись вулицею від школи до заводу «Художній керамік» (нині – Музей родини Кричевських), милуючись навколишніми краєвидами, між ними зайшла розмова про необхідність передачі традицій опішнянського гончарства, залучаючи до цього досвідчених гончарів з багаторічним досвідом роботи. Починаючи з кінця ХІХ століття задля збереження гончарного ремесла в Опішному функціонували гончарні школи, що діяли до 1941 року, згодом передавати досвід гончаротворення було започатковано при артілях і заводі Художній керамік, у формі виробничого навчання – при Опішнянській школі.
Створений 5 жовтня 1981 року в Опішнянській восьмирічній школі клуб «Сонячний круг» став новим способом передачі гончарних знань. Його керівницею та ідейною натхненницею впродовж багатьох років була вчителька мистецьких дисциплін Галина Редчук. Основною метою діяльності клубу був розвиток мистецьких здібностей у дітей та опановування основ гончарної справи. Порушувалися питання щодо організації занять, матеріальної бази (глина, інструменти), приміщення для роботи та зберігання гончарних виробів.
Бажаючих вивчати гончарне мистецтво в клубі виявилося дуже багато. Наставниками для дітей були творчі майстри, члени Спілки художників України Микола Пошивайло, Олександра Селюченко, Трохим Демченко. Назавжди запам’яталися гуртківцям практичні уроки Миколи Пошивайла. Цікавими і незабутніми були майстер-класи з ліплення, освоєння роботи настільного ручного гончарного круга. Він, ніби чародійник, ліпив, а діти мріяли хоча б трішки бути схожими на нього. У себе вдома на гончарному крузі майстер робив заготовки для ляльок, козлів, баранів. Ці вироби дітлахи виготовляли під його чітким наглядом. Різних за розмірами робіт було дуже багато, і гончар запропонував роботи юних умільців випалювати в його горні вдома, оскільки в шкільну муфельну піч вміщувалися тільки невеликі вироби. Як же світилися очі дітей, коли Микола Пошивайло приносив на заняття вже випалені глиняні вироби дітей, а вони впізнавали свої і пишалися своєю роботою. Тепло пригадують гуртківці і відвідини домашнього музею родини Пошивайлів, який на той час тільки створювався. Багато уваги діяльності гуртка приділяла заслужена майстриня народної творчості України, краща гончарка дитячої іграшки, майстриня мальовки Олександра Селюченко. Діти приходили до неї як у завод «Художній керамік», так і додому, щоб перейняти досвід, а щосереди мисткиня поспішала до дітей на заняття в школу. Гарні і приємні спогади залишилися в гуртківців і про головного інженера заводу «Художній керамік» Трохима Демченка, який запрошував дітей у домашній музей, де можна було сфотографуватися з його скульптурами, які він власноруч ліпив за мотивами Миколи Гоголя.
Упродовж 1981–1982 років на гуртку кераміки було виготовлено понад 200 глиняних виробів, які експонувалися на різноманітних виставки, за які діти отримали високі нагороди.
У школі було відкрито галерею прикладного мистецтва, де експонувалися кращі роботи учнів клубу. На відкриття були запрошені почесні гості: Микола Пошивайла, Олександра Селюченко, Трохим Демченко, Василь Омеляненко. Майстри привітали членів клубу, побажали подальших успіхів і подарували власні вироби.
Вихованці пам’ятають Галину Редчук як творчу особистість, яка з неабияким ентузіазмом ставилася до своєї роботи. Саме вона відкрила своїм вихованцям прекрасний світ народного мистецтва. Багато з них і нині щиро вдячні їй за участь не лише у творчій, а й життєвій долі.
Працюючи молодшим науковим співробітником Наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко, я неодноразово зустрічалася з Галиною Редчук, фіксувала її безцінні спогади. Вона передала чимало фото, свої збірки віршів і папку з ескізами декоративної мальовки опішненської гончарки Олександри Селюченко в архівний фонд Музею-садиби.
Гуртківці, які свого часу відвідували клуб «Сонячний круг», виросли людьми, навіки залюбленими в гончарство, завдячуючи колишньому керівнику клубу «Сонячний круг» Галині Редчук і своїм наставникам, які вчили, допомагали, підтримували, надихали…
Віра Радченко –
молодша наукова співробітниця Наукового відділу
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
Підписи до фото:
- Відкриття музею в Опішнянській восьмирічній школі. Зліва направо: (?), Микола Прокопович, Олександра Селюченко, Василь Омеляненко, Трохим Демченко (з вазою). Опішня, Полтавщина. 1983 (?). Приватний архів Галини Редчук.
- На занятті клубу «Сонячний круг». Позаду: Галина Редчук (ліворуч), Олександра Селюченко (праворуч). Опішня, Полтавщина. 1983 (?). Приватний архів Галини Редчук.
- На занятті клубу «Сонячний круг». Зліва направо: Микола Пошивайло, Галина Редчук,. Григорій Мєстєчкін. Опішня, Полтавщина. 1982 (?). Приватний архів Галини Редчук.