Версія сайту для планшетів в процесі розробки. Ви можете переглянути наш сайт на телефоні або комп’ютері

Спогади про минуле.

29 Березня 2023
Музей О.Селюченко

Спогади про минуле.

29 Березня 2023
Музей О.Селюченко

«Творчість – це не проста праця, це створення краси, яка облагороджує людину, прилучаючи її до народної культури»  – Леонід Сморж.

Цими весняними днями Музей-садибу опішнянської Гончарівни Олександри Селюченко відвідала її учениця, вчитель мистецьких дисциплін Островська Любов Олексіївна зі своєю донькою Юлею. Вона поділилася спогадами про Гончарівну, про перше знайомство з майстринею та згадала її цікаві уроки ліплення і малювання. 

«Жили ми по сусідству з Олександрою Селюченко. З раннього дитинства я дуже любила малювати. – згадує Любов Островська. – У вихідний день пішли ми з подружкою погуляти в ярок і потрапили до майстрині, яка в дворі під грушею ліпила глиняні іграшки. Дивилися на неї немов на чарівницю, з-під рук якої народжувалися півники-свистунці, веселі коники, хитрі лисиці, добрі левики, круторогі козлики, витончені барині, дівчата у віночках… Я була у захваті від побаченого. Мені теж дуже хотілося майстерно навчитися ліпити і розмальовувати гончарні вироби. В неділю Олександра Федорівна запросила мене прийти до неї, щоб продовжити наше знайомство. Пам’ятаю, як під керівництвом майстрині ліпила свою першу глиняну іграшку, як не слухалися і тремтіли мої пальці. Гончарівна, лагідно посміхаючись, терпляче показувала і пояснювала технологію процесу. Це була складна, клопітка і забарна робота. В дитинстві я була наполеглива, адже мріяла стати художником. Протягом декількох років ходила до Олександри Селюченко додому, вчилася в неї ліпити і малювати. На той час я навіть не уявляла, що Олександра Федорівна вплине на вибір моєї майбутньої професії. Після закінчення Полтавського педагогічного інституту імені В.Короленка в 1990 році мене направили на роботу в Малобудищанську школу. До речі, на одному місці 33 роки я працюю вчителем мистецьких дисциплін по сьогоднішній день. В своїй роботі мені пригодилися безцінні поради Олександри Селюченко. Багато цікавого дізналась про орнамент. Якщо в західній Україні малювальниці використовували геометричні фігури, то в центральній Україні – природній орнамент, у якому малювали декоративні квіти, такі як мальви і тюльпани.  Часто використовую на уроках її папку з декоративною мальовкою, яку мені подарувала майстриня. Розписи в ній унікальні і незвичні. Я вчилась у Гончарівни розуміти живопис і графіку. Майстер глиняної іграшки прищепила мені любов до народного мистецтва.»

У садибі Олександри Селюченко часто лунав дитячий сміх. На подвір’ї, особливо влітку, було повно дітвори, яка приходила до неї не тільки, щоб навчитися ліпити та малювати, а й побавитися. 

Гончарка писала: «Дітей я завжди любила, з самого малечку, бо це прекрасний народ. Коли ліплю дома чи в музеї, вони завжди біля мене вертяться. Майже всі діти, що живуть поблизу, влітку у моєму дворі.»

В Опішнянській школі,  в гуртку «Сонячний круг» Олександра Селюченко вела заняття з ліплення. Виступала ентузіастом привчання молоді до гончарства.

«Запам’яталася Олександра Федорівна мені своєю добротою, –  ділиться спогадами Любов Олексіївна. – Коли ми приходили до неї дітьми, вона обов’язково дарувала нам свою глиняну іграшку. Пам’ятаю, як взимку ми приходили щедрувати до Селюченко і вона радо нас зустрічала. Гостинно пригощала солодощами і тішилася нашій щедрівці. А потім на її обличчі з’являлася посмішка, а на очах – сльози радості. Від майстрині ми повертались додому з півником-свистунцем, цукерками, горіхами та святковим настроєм.. 

Я щиро вдячна долі, що на життєвому шляху мала радість спілкуватися і вчитися в Олександри Федорівни. Пам’ятаю її уроки, які були цікавими і змістовними. Селюченко була багатогранною людиною. Вона завжди розвивалася, вивчала і цікавилася новим, а потім ділилася своїм досвідом з нами – учнями.»

Яке щастя, що українська земля подарувала нам таку талановиту людину як Олександра Селюченко, завдяки якій ми маємо змогу милуватись справжнім народним мистецтвом!

Віра Радченко 
молодша наукова співробітниця Наукового відділу
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
Центру збереження гончарної спадщини України 
Національного музею-заповідника українського гончарства

«Творчість – це не проста праця, це створення краси, яка облагороджує людину, прилучаючи її до народної культури»  – Леонід Сморж.

Цими весняними днями Музей-садибу опішнянської Гончарівни Олександри Селюченко відвідала її учениця, вчитель мистецьких дисциплін Островська Любов Олексіївна зі своєю донькою Юлею. Вона поділилася спогадами про Гончарівну, про перше знайомство з майстринею та згадала її цікаві уроки ліплення і малювання. 

«Жили ми по сусідству з Олександрою Селюченко. З раннього дитинства я дуже любила малювати. – згадує Любов Островська. – У вихідний день пішли ми з подружкою погуляти в ярок і потрапили до майстрині, яка в дворі під грушею ліпила глиняні іграшки. Дивилися на неї немов на чарівницю, з-під рук якої народжувалися півники-свистунці, веселі коники, хитрі лисиці, добрі левики, круторогі козлики, витончені барині, дівчата у віночках… Я була у захваті від побаченого. Мені теж дуже хотілося майстерно навчитися ліпити і розмальовувати гончарні вироби. В неділю Олександра Федорівна запросила мене прийти до неї, щоб продовжити наше знайомство. Пам’ятаю, як під керівництвом майстрині ліпила свою першу глиняну іграшку, як не слухалися і тремтіли мої пальці. Гончарівна, лагідно посміхаючись, терпляче показувала і пояснювала технологію процесу. Це була складна, клопітка і забарна робота. В дитинстві я була наполеглива, адже мріяла стати художником. Протягом декількох років ходила до Олександри Селюченко додому, вчилася в неї ліпити і малювати. На той час я навіть не уявляла, що Олександра Федорівна вплине на вибір моєї майбутньої професії. Після закінчення Полтавського педагогічного інституту імені В.Короленка в 1990 році мене направили на роботу в Малобудищанську школу. До речі, на одному місці 33 роки я працюю вчителем мистецьких дисциплін по сьогоднішній день. В своїй роботі мені пригодилися безцінні поради Олександри Селюченко. Багато цікавого дізналась про орнамент. Якщо в західній Україні малювальниці використовували геометричні фігури, то в центральній Україні – природній орнамент, у якому малювали декоративні квіти, такі як мальви і тюльпани.  Часто використовую на уроках її папку з декоративною мальовкою, яку мені подарувала майстриня. Розписи в ній унікальні і незвичні. Я вчилась у Гончарівни розуміти живопис і графіку. Майстер глиняної іграшки прищепила мені любов до народного мистецтва.»

У садибі Олександри Селюченко часто лунав дитячий сміх. На подвір’ї, особливо влітку, було повно дітвори, яка приходила до неї не тільки, щоб навчитися ліпити та малювати, а й побавитися. 

Гончарка писала: «Дітей я завжди любила, з самого малечку, бо це прекрасний народ. Коли ліплю дома чи в музеї, вони завжди біля мене вертяться. Майже всі діти, що живуть поблизу, влітку у моєму дворі.»

В Опішнянській школі,  в гуртку «Сонячний круг» Олександра Селюченко вела заняття з ліплення. Виступала ентузіастом привчання молоді до гончарства.

«Запам’яталася Олександра Федорівна мені своєю добротою, –  ділиться спогадами Любов Олексіївна. – Коли ми приходили до неї дітьми, вона обов’язково дарувала нам свою глиняну іграшку. Пам’ятаю, як взимку ми приходили щедрувати до Селюченко і вона радо нас зустрічала. Гостинно пригощала солодощами і тішилася нашій щедрівці. А потім на її обличчі з’являлася посмішка, а на очах – сльози радості. Від майстрині ми повертались додому з півником-свистунцем, цукерками, горіхами та святковим настроєм.. 

Я щиро вдячна долі, що на життєвому шляху мала радість спілкуватися і вчитися в Олександри Федорівни. Пам’ятаю її уроки, які були цікавими і змістовними. Селюченко була багатогранною людиною. Вона завжди розвивалася, вивчала і цікавилася новим, а потім ділилася своїм досвідом з нами – учнями.»

Яке щастя, що українська земля подарувала нам таку талановиту людину як Олександра Селюченко, завдяки якій ми маємо змогу милуватись справжнім народним мистецтвом!

Віра Радченко 
молодша наукова співробітниця Наукового відділу
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко
Центру збереження гончарної спадщини України 
Національного музею-заповідника українського гончарства