Спогади, що живуть у моєму серці
Спогади, що живуть у моєму серці
«Свою долю й конем не об’їдеш».
Народна мудрість
Гортаючи сторінки шкільного альбому, я згадувала щасливе дитинство.
Зі світлин 40-річної давнини посміхалися шкільні друзі та мудрі вчителі-наставники.
І ось, наприкінці альбому, я побачила фото, з якого на мене дивилося веселе дівча з косичками, яке невміло тоненькими пальчиками ліпило іграшку. Вона намагалася сформувати із сірої опішненської глини красиву ляльку, проте цей процес видався не такий уже й простий, як їй здавалося на перший погляд. Пальці не завжди слухалися, та й виріб виходив якийсь кострубатий і кособокий. Та школярку заспокоїла талановита майстриня, яка показала як ліпити глиняну скульптуру.
Дівчина дивилася на неї широко розплющеними очима й дивувалася, як вправно Олександра Федорівна ліпить іграшці-ляльці капелюх, як прикріплює до її рук кошик із весняними квітами. У вмілих руках гончарки оживала глина. Це творче спілкування приносило як для вчительки, так і для учениці хвилини радості. Школярка прислухалася до настанов, які давала їй майстриня. Саме Олександра Селюченко прищепила дівчинці любов до народного мистецтва, допомогла сформувати почуття прекрасного, яке їй знадобилося в майбутньому… Учениця не стала ні художницею, ні ліпницею. Вступила до педагогічного училища, згодом – до інституту, однак мудрі поради й життєві уроки опішненської іграшкарки неодноразово допомагали їй у житті.
Пройшло багато часу й так сталося, що я – ця дівчинка в минулому, а сьогодні, через 40 років, волею долі працюю в Національному музеї-заповіднику українського гончарства молодшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Вивчаю й досліджую творчу спадщину заслуженої майстрині народної творчості України, щодня з радістю проводжу екскурсії для відвідувачів, ділюся з ними спогадами місцевих гончарів про талановиту іграшкарку та не приховую той факт, що в дитинстві була особисто з нею знайома.
Пишаюся тим, що моє селище багате на талановитих людей. Олександра Селюченко – неперевершена майстриня глиняної іграшки, геній творчої думки та самобутній гончарський мудрець. Щоб побачити унікальні твори славетної майстрині й почути історію її неймовірного життя запрошую Вас відвідати Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко.
Віра Радченко,
молодший науковий співробітник
наукового відділу Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко
Підписи до фото:
1-2. Олександра Селюченко з Вірою Шулик під час ліплення іграшки на гуртку «Соняшний круг» в Опішнянській восьмирічній школі. Опішне, Полтавщина. 1982. Приватний архів Віри Радченко.
3. (Зліва направо) Тетяна Звагольська, Віра Шулик, Світлана Шкурат та Тетяна Золотаренко на гуртку «Соняшний круг» в Опішнянській восьмирічній школі. Опішне, Полтавщина. 1982. Приватний архів Віри Радченко.
4-7. Віра Радченко, молодший науковий співробітник наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час проведення екскурсії. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Тараса Пошивайла.
«Свою долю й конем не об’їдеш».
Народна мудрість
Гортаючи сторінки шкільного альбому, я згадувала щасливе дитинство.
Зі світлин 40-річної давнини посміхалися шкільні друзі та мудрі вчителі-наставники.
І ось, наприкінці альбому, я побачила фото, з якого на мене дивилося веселе дівча з косичками, яке невміло тоненькими пальчиками ліпило іграшку. Вона намагалася сформувати із сірої опішненської глини красиву ляльку, проте цей процес видався не такий уже й простий, як їй здавалося на перший погляд. Пальці не завжди слухалися, та й виріб виходив якийсь кострубатий і кособокий. Та школярку заспокоїла талановита майстриня, яка показала як ліпити глиняну скульптуру.
Дівчина дивилася на неї широко розплющеними очима й дивувалася, як вправно Олександра Федорівна ліпить іграшці-ляльці капелюх, як прикріплює до її рук кошик із весняними квітами. У вмілих руках гончарки оживала глина. Це творче спілкування приносило як для вчительки, так і для учениці хвилини радості. Школярка прислухалася до настанов, які давала їй майстриня. Саме Олександра Селюченко прищепила дівчинці любов до народного мистецтва, допомогла сформувати почуття прекрасного, яке їй знадобилося в майбутньому… Учениця не стала ні художницею, ні ліпницею. Вступила до педагогічного училища, згодом – до інституту, однак мудрі поради й життєві уроки опішненської іграшкарки неодноразово допомагали їй у житті.
Пройшло багато часу й так сталося, що я – ця дівчинка в минулому, а сьогодні, через 40 років, волею долі працюю в Національному музеї-заповіднику українського гончарства молодшим науковим співробітником Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Вивчаю й досліджую творчу спадщину заслуженої майстрині народної творчості України, щодня з радістю проводжу екскурсії для відвідувачів, ділюся з ними спогадами місцевих гончарів про талановиту іграшкарку та не приховую той факт, що в дитинстві була особисто з нею знайома.
Пишаюся тим, що моє селище багате на талановитих людей. Олександра Селюченко – неперевершена майстриня глиняної іграшки, геній творчої думки та самобутній гончарський мудрець. Щоб побачити унікальні твори славетної майстрині й почути історію її неймовірного життя запрошую Вас відвідати Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко.
Віра Радченко,
молодший науковий співробітник
наукового відділу Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко
Підписи до фото:
1-2. Олександра Селюченко з Вірою Шулик під час ліплення іграшки на гуртку «Соняшний круг» в Опішнянській восьмирічній школі. Опішне, Полтавщина. 1982. Приватний архів Віри Радченко.
3. (Зліва направо) Тетяна Звагольська, Віра Шулик, Світлана Шкурат та Тетяна Золотаренко на гуртку «Соняшний круг» в Опішнянській восьмирічній школі. Опішне, Полтавщина. 1982. Приватний архів Віри Радченко.
4-7. Віра Радченко, молодший науковий співробітник наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко під час проведення екскурсії. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Тараса Пошивайла.