У ЗНАК ПАМ’ЯТІ ТА НА ВШАНУВАННЯ
У ЗНАК ПАМ’ЯТІ ТА НА ВШАНУВАННЯ
У знак пам’яті та на вшанування на СТІНІ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року було встановлено ще дві меморіальні дошки видатним українським постатям, які поклали частину свого життя на вівтар збереження й розвитку опішненського гончарства – філософу Леоніду Сморжу та етнографу Віктору Василенку.
Леонід Сморж (07.11.1927 – 21.07.2009) – видатний український учений-філософ, керамолог, колекціонер старожитностей, доктор філософських наук, професор. Зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки, був одним з ініціаторів створення Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Народився в селі Орданівка Диканського району, що в Полтавщині. Виростав у багатодітній сім’ї. 1934 року родина поселилася в селі Міські Млини, що неподалік Опішного. Тут напередодні Великої Вітчизняної війни Леонід Сморж закінчив семирічку. Був учасником бойових дій на фронтах Другої світової війни (1943–1945); за героїзм та відвагу нагороджений багатьма бойовими медалями, орденом «Слави» ІІІ ступеня, орденом «Вітчизняної війни» І ступеня, орденом «За мужність»; служив у Чорноморському й Балтійському флотах (1945–1950). Чемпіон України з гирьового спорту (1951). Закінчив з відзнакою Школу тренерів Київського інституту фізкультури і спорту (1952); факультет філософії Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1958); аспірантуру цього ж вузу (Кафедра естетики, етики і логіки) (1964). Захистив кандидатську дисертацію «Естетичний ідеал в кіномистецтві» за спеціальністю «Естетика» (1965), докторську дисертацію «Искусство в свете ленинской теории отражения» за спеціальністю «Етика і естетика» (1986).
Працював на Кафедрі психології Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1958–1962); викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором Київського державного педагогічного інституту імені Олексія Горького (нині – Київський національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова) (1964–2003); професором Київського Міжнародного університету лінгвістики і права (1997–2008); завідувачем (2004–2006), провідним науковим співробітником (2007–2009) Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. За викладацьку роботу нагороджений орденом «Знак пошани» (1981).
Леонід Сморж – автор монографій «Світ десяти муз: Мистецтво і дійсність» (1973), «Орфей в эпоху звездолетов (Искусство в духовной жизни современного человека)» (1989); «Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект)» (2001), «Гончарівна (одержима керамікою)» (2004); навчальних посібників «Філософія» (2004), «Естетика» (2005); брошури «Естетична цінність мистецтва» (1972); близько двохсот керамологічних публікацій у періодичних виданнях і збірниках.
З 1 липня 2010 року Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа діє як один із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Віктор Василенко (1839–1914) – видатний етнограф, дослідник кустарних промислів Полтавщини, автор першої монографії про містечко Опішне. Деякий час жив, а згодом – часто бував тут і сприяв розвитку опішненського гончарства.
Походив із старовинного козацького роду. Народився в селі Панське Золотоніського повіту (нині ця територія затоплена водами Кременчуцького водосховища). Рано осиротівши, заробляв канцелярською службою в різних установах. Упродовж 1882–1892 років жив і працював у Полтаві в губернському земстві, селянському банку на ниві земської статистики.
Як етнограф вніс до праць земського дослідження чимало цінних визначень і побутових економічних термінів («богатирі», «держави» та інші). Йому належать численні роботи з вивчення народних художніх промислів, зокрема ткацтва, Полтавської губернії.
Співпрацюючи з прогресивними періодичними виданнями Києва й Полтави, завжди відстоював інтереси селянства та козацтва. Автор 25 книг, понад 100 статей у газетах, журналах і енциклопедіях.
У творчості Віктора Василенка особливе місце посідає фундаментальна праця «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» (1902), де зафіксовані професії минулого з їх стислими означеннями. При підготовці Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона працював у відділі російської географії – підготував до видання 25 статей, присвячені населеним пунктам Полтавської губернії.
Брав активну участь у діяльності Полтавського губернського земства, Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського сільськогосподарського товариства. Реалізація розробленої вченим програми піднесення народних промислів вивела Полтавське губернське земство в число найкращих у цьому напрямку в Російській імперії.
Меморіальні дошки виготовили видатні українські скульптори Василь Ярич та Володимир Цiсарик.
У знак пам’яті та на вшанування на СТІНІ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року було встановлено ще дві меморіальні дошки видатним українським постатям, які поклали частину свого життя на вівтар збереження й розвитку опішненського гончарства – філософу Леоніду Сморжу та етнографу Віктору Василенку.
Леонід Сморж (07.11.1927 – 21.07.2009) – видатний український учений-філософ, керамолог, колекціонер старожитностей, доктор філософських наук, професор. Зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки, був одним з ініціаторів створення Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Народився в селі Орданівка Диканського району, що в Полтавщині. Виростав у багатодітній сім’ї. 1934 року родина поселилася в селі Міські Млини, що неподалік Опішного. Тут напередодні Великої Вітчизняної війни Леонід Сморж закінчив семирічку. Був учасником бойових дій на фронтах Другої світової війни (1943–1945); за героїзм та відвагу нагороджений багатьма бойовими медалями, орденом «Слави» ІІІ ступеня, орденом «Вітчизняної війни» І ступеня, орденом «За мужність»; служив у Чорноморському й Балтійському флотах (1945–1950). Чемпіон України з гирьового спорту (1951). Закінчив з відзнакою Школу тренерів Київського інституту фізкультури і спорту (1952); факультет філософії Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1958); аспірантуру цього ж вузу (Кафедра естетики, етики і логіки) (1964). Захистив кандидатську дисертацію «Естетичний ідеал в кіномистецтві» за спеціальністю «Естетика» (1965), докторську дисертацію «Искусство в свете ленинской теории отражения» за спеціальністю «Етика і естетика» (1986).
Працював на Кафедрі психології Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1958–1962); викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором Київського державного педагогічного інституту імені Олексія Горького (нині – Київський національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова) (1964–2003); професором Київського Міжнародного університету лінгвістики і права (1997–2008); завідувачем (2004–2006), провідним науковим співробітником (2007–2009) Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. За викладацьку роботу нагороджений орденом «Знак пошани» (1981).
Леонід Сморж – автор монографій «Світ десяти муз: Мистецтво і дійсність» (1973), «Орфей в эпоху звездолетов (Искусство в духовной жизни современного человека)» (1989); «Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект)» (2001), «Гончарівна (одержима керамікою)» (2004); навчальних посібників «Філософія» (2004), «Естетика» (2005); брошури «Естетична цінність мистецтва» (1972); близько двохсот керамологічних публікацій у періодичних виданнях і збірниках.
З 1 липня 2010 року Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа діє як один із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
Віктор Василенко (1839–1914) – видатний етнограф, дослідник кустарних промислів Полтавщини, автор першої монографії про містечко Опішне. Деякий час жив, а згодом – часто бував тут і сприяв розвитку опішненського гончарства.
Походив із старовинного козацького роду. Народився в селі Панське Золотоніського повіту (нині ця територія затоплена водами Кременчуцького водосховища). Рано осиротівши, заробляв канцелярською службою в різних установах. Упродовж 1882–1892 років жив і працював у Полтаві в губернському земстві, селянському банку на ниві земської статистики.
Як етнограф вніс до праць земського дослідження чимало цінних визначень і побутових економічних термінів («богатирі», «держави» та інші). Йому належать численні роботи з вивчення народних художніх промислів, зокрема ткацтва, Полтавської губернії.
Співпрацюючи з прогресивними періодичними виданнями Києва й Полтави, завжди відстоював інтереси селянства та козацтва. Автор 25 книг, понад 100 статей у газетах, журналах і енциклопедіях.
У творчості Віктора Василенка особливе місце посідає фундаментальна праця «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» (1902), де зафіксовані професії минулого з їх стислими означеннями. При підготовці Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона працював у відділі російської географії – підготував до видання 25 статей, присвячені населеним пунктам Полтавської губернії.
Брав активну участь у діяльності Полтавського губернського земства, Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського сільськогосподарського товариства. Реалізація розробленої вченим програми піднесення народних промислів вивела Полтавське губернське земство в число найкращих у цьому напрямку в Російській імперії.
Меморіальні дошки виготовили видатні українські скульптори Василь Ярич та Володимир Цiсарик.