Василь Кричевський: сучасник усіх майбутніх поколінь
Василь Кричевський: сучасник усіх майбутніх поколінь
У важкі, буремні часи української історії виростали постаті особливої криці: силою свого таланту й нерідко життям вони утверджували право на самостійне й соборне існування нашої держави, продовження її багатовікової історії. Доля цих діячів науки, літератури, мистецтва, культури – складна й трагічна, але сяйво їхньої справи життя видніється на покоління – адже вони творили про Україну й задля України майбутнього.
ХХ століття постало найбільш фатальними жорнами примусового нищення, у яких несправедливо загубилося ім’я Кричевських. Цій потужній мистецькій династії, значною мірою, сучасники завдячують багатогранністю набутку національної культури першої половини ХХ століття, якою її знаємо нині.
Старійшина роду – Василь Григорович Кричевський (1873–1952), самобутній живописець, графік-новатор, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Геніальність його творчої думки настільки потужна й плідна, що виходить за рамки однієї сфери діяльності й не обмежується лише переліком творчих досягнень.
1917 року Василь Кричевський брав участь у державотворчих процесах Української Народної Республіки, ставши автором національного герба України «Тризуб», який розробив на основі емблемного знаку княжої влади Володимира Великого. Він став автором ескізів печаток та віньєток офіційних документів новоутвореної держави, а також одним із творців національної банкноти – гривні. Саме Василя Кричевського було одноголосно обрано Ректором Української академії мистецтв, де він поступився посадою рідному молодшому брату Федору.
1925 року, зважаючи на досконалу обізнаність у національному побуті, Всеукраїнське фотокіноуправління запросило Василя Кричевського стати консультантом та оформлювачем перших стрічок вітчизняного кіно, відзнятих у Одеській кіностудії.
Надзвичайно працьовитий художник у стилі українського імпресіонізму, блискучий знавець орнаменту в ужитковому мистецтві, досконалий книжковий графік, мистецтвознавець, колекціонер і педагог – Василь Кричевський став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва свого часу.
Найголовніше, що Кричевський зумів осягнути, шедеврально переосмислити й зберегти самобутній дух українського народного мистецтва й у своїй творчості започаткувати оригінальний напрямок українського архітектурного модерну. Його найяскравішим зразком є проєкт будівлі Полтавського губернського земства, де нині знаходиться Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Авторству мистця також належать проєкти будівель Харкова, Києва, Канева.
Знаково, що захоплення народним мистецтвом привело художника до гончарного містечка Опішного в Полтавщині. Упродовж 1902–1919 років він неодноразово бував і жив тут, залучав майстрів до оздоблення проєктованих ним будинків. 1914 року, мешкаючи у містечку тривалий час, вчився гончарювати. Востаннє був у Опішному 1938 року. За проєктом і стилем Василя Кричевського, під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914–1916 років в Опішному було зведено «Будинок Кричевського-Лебіщака». Діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом – артілі, заводу «Художній керамік» означила її як осердя розвитку українського гончарного шкільництва.
З початку 1920-х років і до початку Другої світової війни Василь Кричевський жив у Києві, маючи визнання й авторитет. Під час німецької окупації міста художник залишився в столиці через хворобу дружини, а з поверненням більшовицької влади, рятуючись від утисків і переслідування тоталітарним режимом, Василь Григорович виїхав разом із родиною спершу до Львова, звідки згодом вирушив до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції – і за океан, до Венесуели. На жаль, там і завершився земний шлях великого мистця. У різні роки емігрувати були змушені й інші члени родини, вже знані на той час мистці – сини Василь і Микола та їхні родини. Проте навіть далеко від рідної землі Кричевські продовжили творити на українську тематику за спогадами про рідні й дорогі серцю місця, краєвиди, сюжети.
На Батьківщині імена вимушеного емігранта Кричевського та його нащадків були примусово викреслені тоталітарною владою, довгий час залишалися під забороною для дослідників і поціновувачів. З проголошенням незалежності України музеї золотими зернами збирають до своїх колекцій розкидані світом художні твори родини, повертаючи їй пам’ять і визнання.
Відновлювати й утверджувати вагомість спадщини Кричевських зважився й Національний музей-заповідник українського гончарства. 2013 року в будівлі, спроєктованій Кричевським, досі занедбаній з кінця 1990-х років і відреставрованій зусиллями музейного колективу, було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Нині це – єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку династії. Він володіє унікальною колекцією графічних і живописних робіт Василя Кричевського, презентує архівні документи, а також художні твори, рукописи та фотографії членів родини, які передали до фондів нащадки видатного мистця – онуки та правнуки. Вагомим доповненням до творчого портрета художника є виставка перших українських грошових знаків доби визвольних змагань (1917–1919), серед яких представлена банкнота номіналом дві гривні, що ввійшла в обіг за ескізом Василя Кричевського. Окрему залу присвячено його головному захопленню – народному мистецтву. Тут можна побачити зразки опішненської кераміки, якою так захоплювався і надихався Кричевський, а також збірку елементів українського одягу та рушників, ужиткові предмети минувшини тощо. Ця експозиція щемливо нагадує ту унікальну колекцію мистця у будинку Михайла Грушевського, де квартирував далекого 1918 року, яка згоріла під наступом більшовиків на Київ…
12 січня 2023 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Кричевського. З цієї нагоди Національний музей-заповідник українського гончарства здобув грант від Стабілізаційного фонду культури, Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut Ukraine на реконструкцію мансарди Музею мистецької родини Кричевських з метою створення нового виставкового простору. Супутніми етапами здійснено утеплення й гідроізоляцію даху, монтування електрики та електричного опалення, внутрішню обробку стін, відновлення оригінальної цегляної кладки та підлоги. Коштами гранту мансарду обладнано системою сучасного виставкового освітлення, а також вітринами для експонування.
Така партнерська допомога є надзвичайно цінною. Вона сприяє втіленню нових мистецьких ідей, які продовжать сучасний розвиток національної культури. Виставковий простір мансарди Музею мистецької родини Кричевських постане середовищем для майбутніх проєктів співпраці з мистцями, музеями, колекціонерами й науковцями. Це буде простір споглядання, філософських міркувань і пошуку натхнення, простір відкриттів, місце знайомств, зустрічей і дискусій, портал до віх часу, національної й світової культури.
Адже Василь Кричевський – це не лише про минуле. Це – сучасник усіх майбутніх поколінь! Його творчість про найголовніше для кожного з нас – про любов до Батьківщини, нашу національну ідентичність, свідомість і непохитність стояти за рідну мову, мистецтво, традиції – за право жити на своїй землі, творити задля неї й гідно нести у світ багатовікову історію мужнього українського народу. Маємо сповнитися духом Кричевського, щоб і нині, у надскладний час, стійко тримати Україну задля її перемоги, соборності й вільного розквіту.
Жанна Невкрита,
інформаційна служба
Національного музею-заповідника українського гончарства
1. Фото Василя Кричевського для дозволу на еміграцію до Венесуели (Париж, Франція. 24.06.1947). Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина.
2. Олександр Тарасенко. Портрет Василя Кричевського (Полтава, 2016). Музей мистецької родини Кричевських, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішня, Полтавщина. 01.03.2021. Фото Тараса Пошивайла
3. Юрко Пошивайло. Бюст Василю Кричевському (Опішне, 2015). Музей мистецької родини Кричевських, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 24.11.2015. Фото Тараса Пошивайла
4. “Будинок Кричевського-Лебіщака”, у якому діє Музей мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 18.09.2019. Фото Тараса Пошивайла
5. Стіна гончарної слави України на фасаді “Будинку Кричевського-Лебіщака” – Музею мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 13.11.2018. Фото Тараса Пошивайла
6. Фрагмент подвір’я Музею мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 18.09.2019. Фото Тараса Пошивайла
7. Фрагмент експозиції зали народного мистецтва у Музеї мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 22.09.2015. Фото Тараса Пошивайла
У важкі, буремні часи української історії виростали постаті особливої криці: силою свого таланту й нерідко життям вони утверджували право на самостійне й соборне існування нашої держави, продовження її багатовікової історії. Доля цих діячів науки, літератури, мистецтва, культури – складна й трагічна, але сяйво їхньої справи життя видніється на покоління – адже вони творили про Україну й задля України майбутнього.
ХХ століття постало найбільш фатальними жорнами примусового нищення, у яких несправедливо загубилося ім’я Кричевських. Цій потужній мистецькій династії, значною мірою, сучасники завдячують багатогранністю набутку національної культури першої половини ХХ століття, якою її знаємо нині.
Старійшина роду – Василь Григорович Кричевський (1873–1952), самобутній живописець, графік-новатор, майстер декоративно-ужиткового мистецтва. Геніальність його творчої думки настільки потужна й плідна, що виходить за рамки однієї сфери діяльності й не обмежується лише переліком творчих досягнень.
1917 року Василь Кричевський брав участь у державотворчих процесах Української Народної Республіки, ставши автором національного герба України «Тризуб», який розробив на основі емблемного знаку княжої влади Володимира Великого. Він став автором ескізів печаток та віньєток офіційних документів новоутвореної держави, а також одним із творців національної банкноти – гривні. Саме Василя Кричевського було одноголосно обрано Ректором Української академії мистецтв, де він поступився посадою рідному молодшому брату Федору.
1925 року, зважаючи на досконалу обізнаність у національному побуті, Всеукраїнське фотокіноуправління запросило Василя Кричевського стати консультантом та оформлювачем перших стрічок вітчизняного кіно, відзнятих у Одеській кіностудії.
Надзвичайно працьовитий художник у стилі українського імпресіонізму, блискучий знавець орнаменту в ужитковому мистецтві, досконалий книжковий графік, мистецтвознавець, колекціонер і педагог – Василь Кричевський став найхаризматичнішою постаттю українського мистецтва свого часу.
Найголовніше, що Кричевський зумів осягнути, шедеврально переосмислити й зберегти самобутній дух українського народного мистецтва й у своїй творчості започаткувати оригінальний напрямок українського архітектурного модерну. Його найяскравішим зразком є проєкт будівлі Полтавського губернського земства, де нині знаходиться Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського. Авторству мистця також належать проєкти будівель Харкова, Києва, Канева.
Знаково, що захоплення народним мистецтвом привело художника до гончарного містечка Опішного в Полтавщині. Упродовж 1902–1919 років він неодноразово бував і жив тут, залучав майстрів до оздоблення проєктованих ним будинків. 1914 року, мешкаючи у містечку тривалий час, вчився гончарювати. Востаннє був у Опішному 1938 року. За проєктом і стилем Василя Кричевського, під керівництвом будівничого Юрія Лебіщака впродовж 1914–1916 років в Опішному було зведено «Будинок Кричевського-Лебіщака». Діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом – артілі, заводу «Художній керамік» означила її як осердя розвитку українського гончарного шкільництва.
З початку 1920-х років і до початку Другої світової війни Василь Кричевський жив у Києві, маючи визнання й авторитет. Під час німецької окупації міста художник залишився в столиці через хворобу дружини, а з поверненням більшовицької влади, рятуючись від утисків і переслідування тоталітарним режимом, Василь Григорович виїхав разом із родиною спершу до Львова, звідки згодом вирушив до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції – і за океан, до Венесуели. На жаль, там і завершився земний шлях великого мистця. У різні роки емігрувати були змушені й інші члени родини, вже знані на той час мистці – сини Василь і Микола та їхні родини. Проте навіть далеко від рідної землі Кричевські продовжили творити на українську тематику за спогадами про рідні й дорогі серцю місця, краєвиди, сюжети.
На Батьківщині імена вимушеного емігранта Кричевського та його нащадків були примусово викреслені тоталітарною владою, довгий час залишалися під забороною для дослідників і поціновувачів. З проголошенням незалежності України музеї золотими зернами збирають до своїх колекцій розкидані світом художні твори родини, повертаючи їй пам’ять і визнання.
Відновлювати й утверджувати вагомість спадщини Кричевських зважився й Національний музей-заповідник українського гончарства. 2013 року в будівлі, спроєктованій Кричевським, досі занедбаній з кінця 1990-х років і відреставрованій зусиллями музейного колективу, було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Нині це – єдиний в Україні музей, присвячений творчому доробку династії. Він володіє унікальною колекцією графічних і живописних робіт Василя Кричевського, презентує архівні документи, а також художні твори, рукописи та фотографії членів родини, які передали до фондів нащадки видатного мистця – онуки та правнуки. Вагомим доповненням до творчого портрета художника є виставка перших українських грошових знаків доби визвольних змагань (1917–1919), серед яких представлена банкнота номіналом дві гривні, що ввійшла в обіг за ескізом Василя Кричевського. Окрему залу присвячено його головному захопленню – народному мистецтву. Тут можна побачити зразки опішненської кераміки, якою так захоплювався і надихався Кричевський, а також збірку елементів українського одягу та рушників, ужиткові предмети минувшини тощо. Ця експозиція щемливо нагадує ту унікальну колекцію мистця у будинку Михайла Грушевського, де квартирував далекого 1918 року, яка згоріла під наступом більшовиків на Київ…
12 січня 2023 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Кричевського. З цієї нагоди Національний музей-заповідник українського гончарства здобув грант від Стабілізаційного фонду культури, Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut Ukraine на реконструкцію мансарди Музею мистецької родини Кричевських з метою створення нового виставкового простору. Супутніми етапами здійснено утеплення й гідроізоляцію даху, монтування електрики та електричного опалення, внутрішню обробку стін, відновлення оригінальної цегляної кладки та підлоги. Коштами гранту мансарду обладнано системою сучасного виставкового освітлення, а також вітринами для експонування.
Така партнерська допомога є надзвичайно цінною. Вона сприяє втіленню нових мистецьких ідей, які продовжать сучасний розвиток національної культури. Виставковий простір мансарди Музею мистецької родини Кричевських постане середовищем для майбутніх проєктів співпраці з мистцями, музеями, колекціонерами й науковцями. Це буде простір споглядання, філософських міркувань і пошуку натхнення, простір відкриттів, місце знайомств, зустрічей і дискусій, портал до віх часу, національної й світової культури.
Адже Василь Кричевський – це не лише про минуле. Це – сучасник усіх майбутніх поколінь! Його творчість про найголовніше для кожного з нас – про любов до Батьківщини, нашу національну ідентичність, свідомість і непохитність стояти за рідну мову, мистецтво, традиції – за право жити на своїй землі, творити задля неї й гідно нести у світ багатовікову історію мужнього українського народу. Маємо сповнитися духом Кричевського, щоб і нині, у надскладний час, стійко тримати Україну задля її перемоги, соборності й вільного розквіту.
Жанна Невкрита,
інформаційна служба
Національного музею-заповідника українського гончарства
1. Фото Василя Кричевського для дозволу на еміграцію до Венесуели (Париж, Франція. 24.06.1947). Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина.
2. Олександр Тарасенко. Портрет Василя Кричевського (Полтава, 2016). Музей мистецької родини Кричевських, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішня, Полтавщина. 01.03.2021. Фото Тараса Пошивайла
3. Юрко Пошивайло. Бюст Василю Кричевському (Опішне, 2015). Музей мистецької родини Кричевських, Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 24.11.2015. Фото Тараса Пошивайла
4. “Будинок Кричевського-Лебіщака”, у якому діє Музей мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 18.09.2019. Фото Тараса Пошивайла
5. Стіна гончарної слави України на фасаді “Будинку Кричевського-Лебіщака” – Музею мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 13.11.2018. Фото Тараса Пошивайла
6. Фрагмент подвір’я Музею мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 18.09.2019. Фото Тараса Пошивайла
7. Фрагмент експозиції зали народного мистецтва у Музеї мистецької родини Кричевських. Національний музей-заповідник українського гончарства. Опішне, Полтавщина. 22.09.2015. Фото Тараса Пошивайла