Відтепер творитиме красу разом із Всевишнім
Відтепер творитиме красу разом із Всевишнім
Присвячується талановитому мистцю вишивки,
заслуженому майстру народної творчості України,
члену Національної спілки майстрів народного мистецтва України – ГРИГОРІЮ ПЕТРОВИЧУ ГРИНЮ
(10.02.1939 – 18.03.2024)
Вишивка – витончене й нереально красиве ремесло. Воно ввібрало в себе багато народних казок, легенд, переказів, історичних подій, людських доль. З давніх-давен наша Україна славилася мистецтвом вишивки. Воно вдосконалювалося впродовж багатьох століть і дійшло до нас у вигляді прекрасних орнаментів. Українські вишивки вражають своєю оригінальністю, лаконічністю та розмаїттям і є невичерпним джерелом розвитку декоративно-ужиткового мистецтва.
Цьому непростому, захоплюючому заняттю присвятив своє життя Григорій Петрович Гринь – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова Опішненського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Народився Григорій Петрович у невеличкому селі Бухалівка Зіньківського району Полтавської області. Батько Петро Власович та мати Галина Василівна були простими людьми, чиє життя, як і майже всіх сільських людей, було пов’язане з тяжкою працею на землі. Крім Григорія, в них було ще четверо дітей. І хоча через важку працю вони не мали змоги віддати всю батьківську турботу дітям, Григорій Петрович переконаний – саме з батьківського благословення Господь подарував йому таку долю.
Любов до малювання маленький Григорій перейняв від дядька Дмитра – материного брата. Дядько дуже гарно малював, а Григорій із захопленням спостерігав, як на чистому аркуші паперу з’являється малюнок. Згодом він і сам почав малювати. Дядько був у ролі вчителя і навіть виставляв племіннику оцінки.
У вісім років батьки віддали Грицька навчатися в Бухалівську початкову школу, а 1957 року він закінчив 8 класів Опішнянської середньої школи. Після навчання на курсах водіїв працював водієм у колгоспі імені Панаса Мирного. Але вдома продовжував постійно малювати, відчував неабиякий потяг до мистецтва. Здавалося б, зовсім випадково він натрапив на оголошення в газеті про набір учнів до Решетилівського художнього училища. Одне тільки слово «художнє» викликало нестримне бажання навчатися саме там, бо мріяв стати художником. 1958 року він вступив до училища на відділ килимарства. Серед студентів вирізнявся надзвичайним умінням малювати. Викладачем малюнка в училищі був Іван Павлович Тригуб, композиції – його дружина Тамара Петрівна, фарбування прядива та композиції викладала Надія Несторівна Бабенко – професійна художниця-килимарниця, членкиня спілки художників України, згодом лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка. Григорій Петрович щиро дякував долі, що вона дала йому можливість навчатися в таких славетних мистців.
Після закінчення Решетилівського художньо-промислового училища взяв направлення до Опішного. В серпні 1960 року Григорій Петрович Гринь вийшов на роботу в Художньо-промислову артіль імені Надії Крупської, згодом переіменовану у Виробничо-художнє об’єднання «Полтавчанка». Тут не лише вишивали, а й шили жіночі сукні, блузи, чоловічі сорочки, ткали килими, доріжки. Спершу юнак був приголомшений: у колективі 500 жінок і лише 3 чоловіки. Всі молоді дівчата бігали дивитися на дивину – чорнявого красеня за килимарським станком. На той час майстром працювала Марія Степанівна Гаврась, яка підтримала й надавала всіляку допомогу початківцю. Працював він поруч із такими талановитими майстринями, як Катерина Стасюк, Софія Перепелиця, Віра Галаган, Галина Каніболоцька, Любов Мелешко.
Після року праці на підприємстві Григорія призначили головним художником. Саме тоді він почав створювати малюнки для килимів та композиції традиційних вишивок, аби урізноманітнити асортимент виробів. І коли став возити свої ескізи на затвердження у Київ, зрозумів, як непросто створити щось оригінальне і красиве, адже роботи спершу бракували – постійно говорили, що не вистачає колориту, притаманного Полтавщині. Згодом самобутній художник відчув, що потрібно робити. Григорій Гринь став їздити по селах, де бабусі охоче витягували зі скринь своє придане й демонстрували істинно народні вишивки й мережки. Вивчаючи їх, Григорій пізнав душу свого народу і почав формувати близький до традицій, але власний стиль. І невдовзі на художній раді його зразки ставили вже в приклад іншим. У свої роботи Григорій Гринь вклав багато тепла, любові, терпіння, смаку. Його неймовірні орнаменти розлетілися світом і стали оздобою багатьох сорочок, рушників, килимів. За успіхи, досягнуті в розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, Григорій Гринь був нагороджений грамотами й пам’ятними медалями.
Майстер плідно працював у Виробничо-художньому об’єднанні «Полтавчанка» до 1994 року, де розробляв ескізи художніх виробів.
Григорій Петрович дбайливо зберігав кожен ескіз давніх орнаментів і візерунків, збираючи їх у безцінну, прекрасну колекцію, яка лише 1994 року налічувала 10000 фрагментів орнаменту, 500 власних тем і понад 100 ескізів обрядових рушників. Окрім вишивки мав колекцію кераміки: орнаменти посуду та кахлів.
Донька Григорія Петровича – Людмила – згадує: «Батько – не просто був художником, який малював ескіз народної вишивки. Він дійсно створював ескізи традиційної Полтавської вишивки. Він клопітливо збирав зразки орнаментів. Їздив по селах, все знайдене бережно складав. Це могли бути якісь клаптики одежини, рушники тощо. Із цих орнаментів він відтворював ескізи, які потім удосконалював. І це був не кітч, який нав’язувався в радянські часи: різні трояндочки, лебедики. А це була дійсно традиційна українська народна вишивка з оберегами, талісманами нашого народу, нашої нації».
Для Національного музею гончарства Григорій Петрович був добрим другом, колегою і порадником. Від самого початку становлення музею він завжди був поруч. Жоден мистецький форум у Опішному не проходив без його особистої участі. Завжди привітний, усміхнений і щиро радий зустрічі. Кілька років він працював квітникарем у нашому музеї. Пам’ятаємо яскраві ошатні клумби у його виконанні. Він створював красу не лише на полотні, а й на землі.
Лише місяць тому мали за честь вітати мистця з 85- річним ювілеєм. Не віриться, що то була остання наша зустріч. Вона залишила по собі багато тепла в серці, яке відтепер тільки нагадуватиме про нашого друга.
Нехай добрий, світлий спомин про Григорія Петровича назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. У нашій пам’яті Григорій Петрович назавжди залишиться добрим другом, доброзичливим колегою, надійним порадником, професіоналом своєї справи.
«Для мене найбільшою радістю є те, що за моїми ескізами вишито багато рушників, блуз, чоловічих сорочок тощо. Я радію з того, що мої малюнки подобаються людям і є й донині модними», – посміхаючись говорив талановитий мистець Григорій Гринь за життя.
Світлана Пругло,
завідувачка інформаційної служби
Національного музею гончарства
Присвячується талановитому мистцю вишивки,
заслуженому майстру народної творчості України,
члену Національної спілки майстрів народного мистецтва України – ГРИГОРІЮ ПЕТРОВИЧУ ГРИНЮ
(10.02.1939 – 18.03.2024)
Вишивка – витончене й нереально красиве ремесло. Воно ввібрало в себе багато народних казок, легенд, переказів, історичних подій, людських доль. З давніх-давен наша Україна славилася мистецтвом вишивки. Воно вдосконалювалося впродовж багатьох століть і дійшло до нас у вигляді прекрасних орнаментів. Українські вишивки вражають своєю оригінальністю, лаконічністю та розмаїттям і є невичерпним джерелом розвитку декоративно-ужиткового мистецтва.
Цьому непростому, захоплюючому заняттю присвятив своє життя Григорій Петрович Гринь – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, голова Опішненського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України.
Народився Григорій Петрович у невеличкому селі Бухалівка Зіньківського району Полтавської області. Батько Петро Власович та мати Галина Василівна були простими людьми, чиє життя, як і майже всіх сільських людей, було пов’язане з тяжкою працею на землі. Крім Григорія, в них було ще четверо дітей. І хоча через важку працю вони не мали змоги віддати всю батьківську турботу дітям, Григорій Петрович переконаний – саме з батьківського благословення Господь подарував йому таку долю.
Любов до малювання маленький Григорій перейняв від дядька Дмитра – материного брата. Дядько дуже гарно малював, а Григорій із захопленням спостерігав, як на чистому аркуші паперу з’являється малюнок. Згодом він і сам почав малювати. Дядько був у ролі вчителя і навіть виставляв племіннику оцінки.
У вісім років батьки віддали Грицька навчатися в Бухалівську початкову школу, а 1957 року він закінчив 8 класів Опішнянської середньої школи. Після навчання на курсах водіїв працював водієм у колгоспі імені Панаса Мирного. Але вдома продовжував постійно малювати, відчував неабиякий потяг до мистецтва. Здавалося б, зовсім випадково він натрапив на оголошення в газеті про набір учнів до Решетилівського художнього училища. Одне тільки слово «художнє» викликало нестримне бажання навчатися саме там, бо мріяв стати художником. 1958 року він вступив до училища на відділ килимарства. Серед студентів вирізнявся надзвичайним умінням малювати. Викладачем малюнка в училищі був Іван Павлович Тригуб, композиції – його дружина Тамара Петрівна, фарбування прядива та композиції викладала Надія Несторівна Бабенко – професійна художниця-килимарниця, членкиня спілки художників України, згодом лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка. Григорій Петрович щиро дякував долі, що вона дала йому можливість навчатися в таких славетних мистців.
Після закінчення Решетилівського художньо-промислового училища взяв направлення до Опішного. В серпні 1960 року Григорій Петрович Гринь вийшов на роботу в Художньо-промислову артіль імені Надії Крупської, згодом переіменовану у Виробничо-художнє об’єднання «Полтавчанка». Тут не лише вишивали, а й шили жіночі сукні, блузи, чоловічі сорочки, ткали килими, доріжки. Спершу юнак був приголомшений: у колективі 500 жінок і лише 3 чоловіки. Всі молоді дівчата бігали дивитися на дивину – чорнявого красеня за килимарським станком. На той час майстром працювала Марія Степанівна Гаврась, яка підтримала й надавала всіляку допомогу початківцю. Працював він поруч із такими талановитими майстринями, як Катерина Стасюк, Софія Перепелиця, Віра Галаган, Галина Каніболоцька, Любов Мелешко.
Після року праці на підприємстві Григорія призначили головним художником. Саме тоді він почав створювати малюнки для килимів та композиції традиційних вишивок, аби урізноманітнити асортимент виробів. І коли став возити свої ескізи на затвердження у Київ, зрозумів, як непросто створити щось оригінальне і красиве, адже роботи спершу бракували – постійно говорили, що не вистачає колориту, притаманного Полтавщині. Згодом самобутній художник відчув, що потрібно робити. Григорій Гринь став їздити по селах, де бабусі охоче витягували зі скринь своє придане й демонстрували істинно народні вишивки й мережки. Вивчаючи їх, Григорій пізнав душу свого народу і почав формувати близький до традицій, але власний стиль. І невдовзі на художній раді його зразки ставили вже в приклад іншим. У свої роботи Григорій Гринь вклав багато тепла, любові, терпіння, смаку. Його неймовірні орнаменти розлетілися світом і стали оздобою багатьох сорочок, рушників, килимів. За успіхи, досягнуті в розвитку декоративно-ужиткового мистецтва, Григорій Гринь був нагороджений грамотами й пам’ятними медалями.
Майстер плідно працював у Виробничо-художньому об’єднанні «Полтавчанка» до 1994 року, де розробляв ескізи художніх виробів.
Григорій Петрович дбайливо зберігав кожен ескіз давніх орнаментів і візерунків, збираючи їх у безцінну, прекрасну колекцію, яка лише 1994 року налічувала 10000 фрагментів орнаменту, 500 власних тем і понад 100 ескізів обрядових рушників. Окрім вишивки мав колекцію кераміки: орнаменти посуду та кахлів.
Донька Григорія Петровича – Людмила – згадує: «Батько – не просто був художником, який малював ескіз народної вишивки. Він дійсно створював ескізи традиційної Полтавської вишивки. Він клопітливо збирав зразки орнаментів. Їздив по селах, все знайдене бережно складав. Це могли бути якісь клаптики одежини, рушники тощо. Із цих орнаментів він відтворював ескізи, які потім удосконалював. І це був не кітч, який нав’язувався в радянські часи: різні трояндочки, лебедики. А це була дійсно традиційна українська народна вишивка з оберегами, талісманами нашого народу, нашої нації».
Для Національного музею гончарства Григорій Петрович був добрим другом, колегою і порадником. Від самого початку становлення музею він завжди був поруч. Жоден мистецький форум у Опішному не проходив без його особистої участі. Завжди привітний, усміхнений і щиро радий зустрічі. Кілька років він працював квітникарем у нашому музеї. Пам’ятаємо яскраві ошатні клумби у його виконанні. Він створював красу не лише на полотні, а й на землі.
Лише місяць тому мали за честь вітати мистця з 85- річним ювілеєм. Не віриться, що то була остання наша зустріч. Вона залишила по собі багато тепла в серці, яке відтепер тільки нагадуватиме про нашого друга.
Нехай добрий, світлий спомин про Григорія Петровича назавжди залишиться у серцях рідних, колег, усіх, хто його знав, любив та шанував. У нашій пам’яті Григорій Петрович назавжди залишиться добрим другом, доброзичливим колегою, надійним порадником, професіоналом своєї справи.
«Для мене найбільшою радістю є те, що за моїми ескізами вишито багато рушників, блуз, чоловічих сорочок тощо. Я радію з того, що мої малюнки подобаються людям і є й донині модними», – посміхаючись говорив талановитий мистець Григорій Гринь за життя.
Світлана Пругло,
завідувачка інформаційної служби
Національного музею гончарства