Багато талантів нашій державі подарувала Гончарна столиця України. У славній когорті українських мистців завжди особливе місце належало гончарям Опішного, серед яких – В’ячеслав Білик!

Народився мистець 5 лютого 1940 року в гончарному містечку Опішному, що в Полтавщині. Батько – Іван Архипович Білик, знаний гончар, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат премії імені Данила Щербаківського. Мати – Ольга Петрівна Білик (дівоче прізвище – Кононенко), донька відомого іконописця Петра Кононенка. Працювала поваром у колгоспі. Крім В’ячеслава, у сім’ї було ще двоє синів: Павло та Валентин.

Перші дитячі роки майбутнього гончаря були надто тяжкими, адже припали на час Другої світової війни. Батько пішов на фронт, а мати як могла, так і виживала з трьома хлопцями. Пережили, як кажуть, і голод, і холод, і страх…

З війни батько повернувся з багатьма державними відзнаками, але тяжко пораненим. Тривалий час відновлювався в місті Ялта (Крим). Дружина знову з синами залишилася сама.

Час потихеньку йшов, хлопці підростали, допомагали матері по господарству, по черзі пасли корів.

Після повернення батька додому родина збудувала й переїхала в новий дім по вулиці Партизанській (поблизу заводу «Художній керамік», де працював батько – спочатку гончарем, а потім майстром творчої лабораторії).

Свій неперевершений талан В’ячеслав Білик перейняв від батька, який і був його першим учителем. Ще хлопчиком, спостерігаючи за його вмілими руками, він споглядав  кожен рух, мнув малими рученятами шматок глини й пробував ліпити власні вироби. Від батька успадкував легкість і хватку до глини, любов до ліплення зооморфного посуду.

З-поміж братів В’ячеслав був найбільш близьким з матір’ю. Вони часто залишалися вдвох і говорили. Під час служби в армії В’ячеслав писав матері лагідні листи, чим щоразу розчулював її до сліз.

Далі було навчання в Миргородському керамічному технікумі імені Миколи Гоголя (педагог з фаху – Олександра Селюченко).

Упродовж 1958–1992 років В’ячеслав Білик працював у промартілі, а згодом – заводі «Художній керамік» разом із батьком і братами: Павло був інженером, а Валентин – водієм.

Спершу В’ячеслав працював у творчій майстерні заводу – оздоблював баранчиків, виготовлених батьком. Потім почав створювати власні вироби. Був відповідальним працівником, який дуже любив свою роботу. «За день Славко міг зробити двадцять баранів, замість семи. Виконував роботи, зберігаючи власний почерк», – згадують колеги. Поруч з В’ячеславом у цеху для ліпників працювали відомі майстри Василь Біляк, Григорій Кирячок, Михайло Китриш, Володимир Нікітченко, Розалія Чабаненко.

Починаючи з 1966 року, В’ячеслав Білик почав експонувати свої вироби на обласних, республіканських та зарубіжних (Болгарія, США) виставках.

Багаторічна праця, набуті майстерність і громадське визнання в Україні дозволили майстру стати членом Національної спілки художників УРСР (1969). Його неодноразово нагороджували почесними грамотами за високі показники в праці.

Проминули роки в прекрасній творчій атмосфері. Час злетів дуже швидко… Незчувся В’ячеслав Білик, коли настала пора йти на заслужений відпочинок.

За роки праці на заводі «Художній керамік» він створив цілу низку прекрасних робіт: традиційну поліхромну скульптуру «Бик», «Баран», «Лев», «Козуля», «Собака», «Цап»; набори посуду «Вечори на хуторі біля Диканьки»; барильця, вази, тарелі; скульптурні композиції за мотивами творів класичної літератури «Пекло» за «Енеїдою» Івана Котляревського; композиції на фантастичні сюжети «Піп-п’яниця і чорт», «Сім’я чортів», «Солдати» та багато інших.

Твори В’ячеслава Білика прикрашають галереї музеїв Києва й Полтави. Вони стали надбанням і Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному; зберігаються й у приватних колекціях як нашої держави, так і за кордоном.

Твори мистця позначені високим професіоналізмом. Вони пронизані добротою й особливою любов’ю, які Майстер вклав у кожен витвір.

Надзвичайно скромна й проста в спілкуванні людина, яка уникає галасливої публічності й зайвої уваги до власних успіхів, В’ячеслав Білик 5 лютого цього року святкує своє 80-річчя!

З нагоди ювілею майстра Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному спільно з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського в Мистецькій галереї Центру розвитку духовної культури презентують виставку творів кераміки В’ячеслава Білика, яку доповнять фото мистця з колекції Національного архіву українського гончарства та публікації про гончаря з Гончарської Книгозбірні України.

Виставка експонуватиметься до 1 березня 2020 року.

Ознайомитися з творчим доробком В’ячеслава Білика можна щоденно. Запрошуємо всіх бажаючих поринути у світ прекрасного!