Виставка українського народного іконопису з фондової колекції Національного музею-заповідника українського гончарства, подарованої родиною ОЛЕНИ САГАЙДИ та АНДРІЯ ІЛЬЇНСЬКОГО (Київ)
Виставка українського народного іконопису з фондової колекції Національного музею-заповідника українського гончарства, подарованої родиною ОЛЕНИ САГАЙДИ та АНДРІЯ ІЛЬЇНСЬКОГО (Київ)
Ця колекція народилася не як свідомий мистецтвознавчий проєкт і не мала на меті стати зібранням. Наприкінці 1990-х років український художник-кераміст Андрій Ільїнський випадково придбав на київському ринку першу ікону. За нею була друга, третя – і поступово звичайний похід на базар перетворився для художника на своєрідне полювання за речами, у яких він відчував живу присутність минулого.
Художник свідомо шукав передусім українські народні ікони – не академічні й канонічно вивірені образи, а твори, в яких сакральне переживається через безпосередність народного малярства. У них його приваблювала саме ця неофіційність, свобода від усталеного професійного канону, особлива щирість і людська інтонація.
Особливе значення ця історія має і тому, що колекція була частиною спільного життя Андрія Ільїнського та Олени Сагайди. Це не лише зібрання, сформоване одним колекціонером, а особистий культурний простір подружжя, у якому речі з минулого отримували нове життя, зберігалися й осмислювалися поруч із їхньою власною мистецькою практикою.
Для них це було не колекціонування заради володіння. Вони збирали те, що відчували і розуміли. І, можливо, саме тому сьогодні ці речі виявилися важливими не лише як пам’ятки народного мистецтва, а й як частина особистої історії двох українських мистців.
Важливим етапом в історії колекції стало рішення Андрія Ільїнського та Олени Сагайди передати її до Національного музею гончарства. Так приватна колекція набула нового статусу – музейного зібрання, включеного в ширший контекст дослідження українського народного мистецтва.
Сьогодні ці ікони перейшли з приватного простору в простір спільної пам’яті. І в цьому полягає найважливіше значення цієї виставки: те, що роками береглося в родинному мистецькому середовищі, тепер стає частиною культурної пам’яті багатьох.
Виставка українського народного іконопису з фондової колекції Національного музею-заповідника українського гончарства, подарованої родиною ОЛЕНИ САГАЙДИ та АНДРІЯ ІЛЬЇНСЬКОГО, є можливістю подивитися на українську ікону не як на застиглий образ минулого, а як на живий художній феномен. Через ці твори продовжує звучати мова майстрів, для яких сакральний образ був водночас способом пізнання світу, пам’яті та самого себе.
Історія цієї колекції завершилася не в момент її передачі музею. Навпаки – саме в музеї вона отримує новий початок: як об’єкт наукового вивчення, як частина національної культурної пам’яті й можливість для сучасного глядача зустрітися з тією формою українського мистецтва, що зберігала свою внутрішню свободу навіть у межах канонів церковного іконопису.
Виставка експонується в Центрі популяризації гончарної спадщини України (вул. Свято-Михайлівська, 3, Опішне, Полтавщина) щоденно.
Понеділок-четвер, субота з 8:00 до 17:00 год; п’ятниця, неділя з 8:00 до 16:00 год.
Ця колекція народилася не як свідомий мистецтвознавчий проєкт і не мала на меті стати зібранням. Наприкінці 1990-х років український художник-кераміст Андрій Ільїнський випадково придбав на київському ринку першу ікону. За нею була друга, третя – і поступово звичайний похід на базар перетворився для художника на своєрідне полювання за речами, у яких він відчував живу присутність минулого.
Художник свідомо шукав передусім українські народні ікони – не академічні й канонічно вивірені образи, а твори, в яких сакральне переживається через безпосередність народного малярства. У них його приваблювала саме ця неофіційність, свобода від усталеного професійного канону, особлива щирість і людська інтонація.
Особливе значення ця історія має і тому, що колекція була частиною спільного життя Андрія Ільїнського та Олени Сагайди. Це не лише зібрання, сформоване одним колекціонером, а особистий культурний простір подружжя, у якому речі з минулого отримували нове життя, зберігалися й осмислювалися поруч із їхньою власною мистецькою практикою.
Для них це було не колекціонування заради володіння. Вони збирали те, що відчували і розуміли. І, можливо, саме тому сьогодні ці речі виявилися важливими не лише як пам’ятки народного мистецтва, а й як частина особистої історії двох українських мистців.
Важливим етапом в історії колекції стало рішення Андрія Ільїнського та Олени Сагайди передати її до Національного музею гончарства. Так приватна колекція набула нового статусу – музейного зібрання, включеного в ширший контекст дослідження українського народного мистецтва.
Сьогодні ці ікони перейшли з приватного простору в простір спільної пам’яті. І в цьому полягає найважливіше значення цієї виставки: те, що роками береглося в родинному мистецькому середовищі, тепер стає частиною культурної пам’яті багатьох.
Виставка українського народного іконопису з фондової колекції Національного музею-заповідника українського гончарства, подарованої родиною ОЛЕНИ САГАЙДИ та АНДРІЯ ІЛЬЇНСЬКОГО, є можливістю подивитися на українську ікону не як на застиглий образ минулого, а як на живий художній феномен. Через ці твори продовжує звучати мова майстрів, для яких сакральний образ був водночас способом пізнання світу, пам’яті та самого себе.
Історія цієї колекції завершилася не в момент її передачі музею. Навпаки – саме в музеї вона отримує новий початок: як об’єкт наукового вивчення, як частина національної культурної пам’яті й можливість для сучасного глядача зустрітися з тією формою українського мистецтва, що зберігала свою внутрішню свободу навіть у межах канонів церковного іконопису.
Виставка експонується в Центрі популяризації гончарної спадщини України (вул. Свято-Михайлівська, 3, Опішне, Полтавщина) щоденно.
Понеділок-четвер, субота з 8:00 до 17:00 год; п’ятниця, неділя з 8:00 до 16:00 год.