Кожен музейний експонат має свою історію й долю. Важливо з’ясувати джерела й обставини його походження, а особливо – причетності до перебігу подій у житті відомої постаті. Не виняток і муфельна піч, яка більше трьох десятиліть знаходиться в постійно діючій експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Її мисткині подарували друзі. Це дозволило вирішити проблему, пов’язану з випалюванням глиняних виробів.

Інформацію про муфельну піч знаходимо в листуванні Олександри Селюченко з доктором біологічних наук Вадимом Кавсаном. Так, у листі від 4 листопада 1980 року він писав: «З великим задоволенням згадую години, проведені з Вами в Опішні. Не писав Вам такий довгий час тому, що чекав, коли зможу виконати свою обіцянку про муфель. Дійсно, було трохи важко добитися, щоб муфель продали за гроші, тому що їх продають тільки по перечисленню організаціям… Зараз Ваша муфельна піч знаходиться у мене». У листі від 24 листопада 1980 року зазначено: «За муфель не турбуйтеся. Він знаходиться зараз у мене в Інституті, так що місця не займає, його можна у всяк час взяти і переслати до Вас, але я не знаю як. Може по пошті? Або малою швидкістю по залізниці? Останнє потребує до двох місяців. Чи влаштує це Вас? Напишіть, будь-ласка». 

Вказівки щодо користування муфельною піччю знаходимо в листі іншого адресанта – науковця Леоніда Сморжа:  «Тепер про те як я випалюю в муфелі. Для точності туди ще треба так звану «термопару» для контролю за температурою. Але я роблю це на око. Коли випалюється на перше то до 400 градусів треба переводити дуже повільно 40 хвилин а то і годину, бо може потріскатись. У мене, наприклад, це найбільша біда. Тому до 400 градусів видержую по годині. А потім вже можна скоротити до 40 хв. А після 600 градусів і до 20-30 хв. Це займає багато часу, але тихше їдеш далі будеш. Коли на друге випалювати, то можна переключати як завгодно і швидко і навіть перескакувати через 100 градусів (одне ділення) – тут браку не повинно бути. Нагрівається в такому випадку годин за п’ять. Як я визначаю, коли виключать? Дивлюся в отвір в дверцятах як побіліло так і годі. Але через чур біле – то може бути перепал. За 2-3 рази ви найдете той момент, коли слід виключати. Грію, як правило до останньої цифри, до межі» (26.12.1986).

Листи з фонду Олександри Селюченко Національного архіву українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному дозволили з’ясувати, як і коли муфельна піч потрапила до її будинку. Завдяки їм вдалося відтворити «легенду» експонату, який не оминають своєю увагою численні відвідувачі. 

Підписи до фото:

1. Фрагмент експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2016. Фото Тараса Пошивайла.
2. Муфельна піч в експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2019. Фото Тараса Пошивайла.

Наталя Ібрагімова,
завідувач Наукового відділу – Меморіальний музей-садиба
гончарки Олександри Селюченко