Версія сайту для планшетів в процесі розробки. Ви можете переглянути наш сайт на телефоні або комп’ютері

«Жити = Творити»

9 Лютого 2021
Статті

«Жити = Творити»

9 Лютого 2021
Статті

«Віддати себе всю улюбленій творчості, дарувати людям постійну радість побачення з творами, які бережуть нашу історію і зміцнюють віру в майбутнє!» – таким творчим девізом керується талановита опішненська гончарка й малювальниця Олена Мороховець, яка цього року відсвяткувала свій золотий ювілей.

Прийшла майбутня мисткиня в цей світ 1 січня 1971 року в селі Кобринове, Тальнівського району, що в Черкащині, у сім’ї простих робітників місцевого колгоспу Любові та Андрія Безверхніх. Згодом у родині з’явився син Павло.

«Ми з братом – погодки. Різниця між нами всього рік та три місяці. У нас усе було спільне. Ми завжди були разом і росли справжніми друзями».

Середовище і оточення, в якому зростала Олена, було особливо благодатним для формування її творчої особистості. Не зважаючи на щоденні нелегкі турботи, батьки не шкодували часу для дітей, зокрема, багато уваги приділяли мистецтву. Маючи неабиякий хист до малювання, Олена чимало часу проводила за улюбленою справою.

«Ще з самого малку я дуже любила малювати. Найбільше запам’яталося, як тато вчив мене зображувати гілочку груші, а мама – гілочку яблуні. Малювала багато. Щось змальовувала, а щось вигадувала у своїй уяві». 

Ідилія і творчість панували в цій родині…

«Ще ми з братом дуже любили ліпити з пластиліну. На фанері робили схематичні будиночки, в яких мешкали різні тваринки. Ці дощечки ми далеко не ховали. Вони завжди лежали у нас під ліжками. Щойно ми прокидалися, одразу засовували руку під ліжко й діставали улюблену забавку».

Далі йшли шкільні роки…

«Якщо потрібно було малювати настінну газету чи якийсь плакат, я була перша на черзі. Мені це надзвичайно подобалося, а головне – добре виходило».

Саме жага до мистецтва стала поштовхом до рішень у її подальшому житті. 1988 року вона вступила на навчання до Опішнянської філії Решетилівського СПТУ № 28, де здобула  професію живописця (1988–1990). 

«З моїм вступом була цікава історія… Думки куди йти далі після школи все частіше не давали спокою. Одного разу, зовсім випадково, мені до рук потрапила газета «Молодь України», а в ній було надруковане оголошення про набір учнів до Опішнянської філії Решетилівського СПТУ № 28. Рішення було блискавичне – я їду до Опішного!».

Навчання для Олени було в задоволення – учитися подобалося й усе легко вдавалося. Її наставниками стали відомі мистці: Галина Басенко, Володимир Нікітченко, Людмила Омеляненко, Галина Редчук, Розалія Чабаненко та інші.

«Коли я побачила гончарування «вживу» – мене це ніби заворожило. Я остаточно зрозуміла, що мистецтво мене «затягує». На жаль, я була дуже невпевнена у своїх творчих здібностях. Тому гончарювати не наважувалася».

Улітку 1990 року по завершенню навчання Олена отримала диплом. Цього ж року вийшла заміж за опішненського хлопця, який працював у заводі «Художній керамік», де молоді й познайомилися. Так талановита дівчина і залишилася в Гончарній столиці України. 

Упродовж 1990–1998 років працювала  малювальницею, а згодом – гончаркою в заводі «Художній керамік».

«90-ті роки були тяжкими для заводу. Заробітну плату майже не виплачували. Люди масово звільнялися. Гончарів залишилося зовсім мало, а малювальниць – багато. Тоді мені довелося побороти свій страх і невпевненість й сісти за гончарний круг. Спочатку було важко, але я наполегливо й впевнено старалася. Завдяки влучним настановам гончарки Галини Пацули – опанувала гончарство. Виготовляла одно- та дволітрові глечики».

1998 року було засновано Державну спеціалізовану художню школу-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». При ньому діяла  Навчально-виробнича майстерня, куди вона й пішла працювати. Вміння й талант дозволили їй стати ще й учителькою гончарства для учнів Колегіуму. 

З 2003 року й донині Олена Мороховець – художник Національного музею-заповідника українського гончарства. 

«Я займаюся улюбленою справою, яка приносить мені задаволення».

Ще Олена Мороховець демонструє майстер-класи для відвідувачів Музею гончарства. Вони мають унікальну можливість споглядати роботу майстрині за гончарним кругом або ж спостерігати, як уміло вона створює неабиякі гончарні орнаменти.

На сьогодні фондова колекція робіт талановитої майстрині в Національному музеї-заповіднику українського гончарства нараховує близько 400 виробів. Її глиняні шедеври прикрашають музейні й приватні колекції не лише в Україні, а й за її межами.

У своєрідній укрупненості гончарної форми, у неповторній виразності мальовки, створених Оленою Мороховець, втілено оригінальність її художньої манери та самобутність стилістики. Досконало володіючи технікою роботи за гончарним кругом, вона створює  традиційні опішненські гончарні вироби (глечики, вази, настінні тарелі, горщики, миски, квітники, куманці, тикви, іграшку тощо). Її фантастичні роботи, довершена форма яких органічно доповнюється орнаментами, ніби випромінюють тепло, радість буття та внутрішню одухотвореність.

Участь у конкурсах, виставках і нагороди:

Учасник І і ІІ Національних конкурсів кераміки (Опішне, 2000–2001); диплом за друге місце у Всеукраїнському конкурсі народної іграшки (Київ, 2003), третя премія в номінації «Народна кераміка» І Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» (Опішне, 2009), перша премія в номінації «Народна кераміка» ІІ Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» та спеціальний диплом «За кращу гончарну мальовку» (Опішне, 2010), учасник виставки «Путешествие колокольчика» (Москва, Росія, 2010), персональна виставка «Поділюся мрією» (Опішне, 2011), лауреат Міжрегіонального фестивалю-конкурсу майстрів декоративно-прикладного мистецтва «Мастера соловьиного края» (Суджа, Росія, 2011), учасник V Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» (Опішне, 2013), диплом переможця в номінації «Творческое партнерство» П’ятого міжнародного фестивалю гончарства «Скопин–2013» (Скопин, Росія, 2013), виставки «Керампікові вершки Опішного» (Опішне, 2014), тематична виставка опішненських тарелів у співавторстві з Іриною Мирко «Заповіти українського Пророка» (Опішне, 2014).

«Жити – Творити»

З нагоди цьогорічного ювілею мисткині Національний музей-заповідник українського гончарства у виставковій залі Центру популяризації гончарної спадщини України презентує персональну виставку творів Олени Мороховець «Жити – Творити» з фондової колекції Музею-заповідника. 

Запрошуємо до виставкової зали познайомитися з унікальними керамічними формами й орнаментами талановитої мисткині, відчути традиції гончарного Опішного. 

Світлана Пругло,
інформаційна служба НМЗУГ

«Віддати себе всю улюбленій творчості, дарувати людям постійну радість побачення з творами, які бережуть нашу історію і зміцнюють віру в майбутнє!» – таким творчим девізом керується талановита опішненська гончарка й малювальниця Олена Мороховець, яка цього року відсвяткувала свій золотий ювілей.

Прийшла майбутня мисткиня в цей світ 1 січня 1971 року в селі Кобринове, Тальнівського району, що в Черкащині, у сім’ї простих робітників місцевого колгоспу Любові та Андрія Безверхніх. Згодом у родині з’явився син Павло.

«Ми з братом – погодки. Різниця між нами всього рік та три місяці. У нас усе було спільне. Ми завжди були разом і росли справжніми друзями».

Середовище і оточення, в якому зростала Олена, було особливо благодатним для формування її творчої особистості. Не зважаючи на щоденні нелегкі турботи, батьки не шкодували часу для дітей, зокрема, багато уваги приділяли мистецтву. Маючи неабиякий хист до малювання, Олена чимало часу проводила за улюбленою справою.

«Ще з самого малку я дуже любила малювати. Найбільше запам’яталося, як тато вчив мене зображувати гілочку груші, а мама – гілочку яблуні. Малювала багато. Щось змальовувала, а щось вигадувала у своїй уяві». 

Ідилія і творчість панували в цій родині…

«Ще ми з братом дуже любили ліпити з пластиліну. На фанері робили схематичні будиночки, в яких мешкали різні тваринки. Ці дощечки ми далеко не ховали. Вони завжди лежали у нас під ліжками. Щойно ми прокидалися, одразу засовували руку під ліжко й діставали улюблену забавку».

Далі йшли шкільні роки…

«Якщо потрібно було малювати настінну газету чи якийсь плакат, я була перша на черзі. Мені це надзвичайно подобалося, а головне – добре виходило».

Саме жага до мистецтва стала поштовхом до рішень у її подальшому житті. 1988 року вона вступила на навчання до Опішнянської філії Решетилівського СПТУ № 28, де здобула  професію живописця (1988–1990). 

«З моїм вступом була цікава історія… Думки куди йти далі після школи все частіше не давали спокою. Одного разу, зовсім випадково, мені до рук потрапила газета «Молодь України», а в ній було надруковане оголошення про набір учнів до Опішнянської філії Решетилівського СПТУ № 28. Рішення було блискавичне – я їду до Опішного!».

Навчання для Олени було в задоволення – учитися подобалося й усе легко вдавалося. Її наставниками стали відомі мистці: Галина Басенко, Володимир Нікітченко, Людмила Омеляненко, Галина Редчук, Розалія Чабаненко та інші.

«Коли я побачила гончарування «вживу» – мене це ніби заворожило. Я остаточно зрозуміла, що мистецтво мене «затягує». На жаль, я була дуже невпевнена у своїх творчих здібностях. Тому гончарювати не наважувалася».

Улітку 1990 року по завершенню навчання Олена отримала диплом. Цього ж року вийшла заміж за опішненського хлопця, який працював у заводі «Художній керамік», де молоді й познайомилися. Так талановита дівчина і залишилася в Гончарній столиці України. 

Упродовж 1990–1998 років працювала  малювальницею, а згодом – гончаркою в заводі «Художній керамік».

«90-ті роки були тяжкими для заводу. Заробітну плату майже не виплачували. Люди масово звільнялися. Гончарів залишилося зовсім мало, а малювальниць – багато. Тоді мені довелося побороти свій страх і невпевненість й сісти за гончарний круг. Спочатку було важко, але я наполегливо й впевнено старалася. Завдяки влучним настановам гончарки Галини Пацули – опанувала гончарство. Виготовляла одно- та дволітрові глечики».

1998 року було засновано Державну спеціалізовану художню школу-інтернат І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». При ньому діяла  Навчально-виробнича майстерня, куди вона й пішла працювати. Вміння й талант дозволили їй стати ще й учителькою гончарства для учнів Колегіуму. 

З 2003 року й донині Олена Мороховець – художник Національного музею-заповідника українського гончарства. 

«Я займаюся улюбленою справою, яка приносить мені задаволення».

Ще Олена Мороховець демонструє майстер-класи для відвідувачів Музею гончарства. Вони мають унікальну можливість споглядати роботу майстрині за гончарним кругом або ж спостерігати, як уміло вона створює неабиякі гончарні орнаменти.

На сьогодні фондова колекція робіт талановитої майстрині в Національному музеї-заповіднику українського гончарства нараховує близько 400 виробів. Її глиняні шедеври прикрашають музейні й приватні колекції не лише в Україні, а й за її межами.

У своєрідній укрупненості гончарної форми, у неповторній виразності мальовки, створених Оленою Мороховець, втілено оригінальність її художньої манери та самобутність стилістики. Досконало володіючи технікою роботи за гончарним кругом, вона створює  традиційні опішненські гончарні вироби (глечики, вази, настінні тарелі, горщики, миски, квітники, куманці, тикви, іграшку тощо). Її фантастичні роботи, довершена форма яких органічно доповнюється орнаментами, ніби випромінюють тепло, радість буття та внутрішню одухотвореність.

Участь у конкурсах, виставках і нагороди:

Учасник І і ІІ Національних конкурсів кераміки (Опішне, 2000–2001); диплом за друге місце у Всеукраїнському конкурсі народної іграшки (Київ, 2003), третя премія в номінації «Народна кераміка» І Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» (Опішне, 2009), перша премія в номінації «Народна кераміка» ІІ Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» та спеціальний диплом «За кращу гончарну мальовку» (Опішне, 2010), учасник виставки «Путешествие колокольчика» (Москва, Росія, 2010), персональна виставка «Поділюся мрією» (Опішне, 2011), лауреат Міжрегіонального фестивалю-конкурсу майстрів декоративно-прикладного мистецтва «Мастера соловьиного края» (Суджа, Росія, 2011), учасник V Національної виставки-конкурсу художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!» (Опішне, 2013), диплом переможця в номінації «Творческое партнерство» П’ятого міжнародного фестивалю гончарства «Скопин–2013» (Скопин, Росія, 2013), виставки «Керампікові вершки Опішного» (Опішне, 2014), тематична виставка опішненських тарелів у співавторстві з Іриною Мирко «Заповіти українського Пророка» (Опішне, 2014).

«Жити – Творити»

З нагоди цьогорічного ювілею мисткині Національний музей-заповідник українського гончарства у виставковій залі Центру популяризації гончарної спадщини України презентує персональну виставку творів Олени Мороховець «Жити – Творити» з фондової колекції Музею-заповідника. 

Запрошуємо до виставкової зали познайомитися з унікальними керамічними формами й орнаментами талановитої мисткині, відчути традиції гончарного Опішного. 

Світлана Пругло,
інформаційна служба НМЗУГ