Версія сайту для планшетів в процесі розробки. Ви можете переглянути наш сайт на телефоні або комп’ютері

Зустріч з майстрами

Зустріч з майстрами

Упродовж 2021 року працівники Наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко здійснювали керамологічні експедиції до осіб, які працювали кустарно чи в гончарних підприємствах Опішного гончарями, малювальницями, майстрами глиняної іграшки, художниками, адже з кожним днем усе менше залишається людей, які продовжують займатися гончарством.

Зворушливою була зустріч із колишньою головною художницею заводу «Художній керамік» Марією Кульбакою. Вона згадувала, як ще зовсім юною за направленням приїхала на роботу із Закарпаття в Опішне. Із деяким хвилюванням художниця розповіла про нелегкі робочі будні в заводі, колег з якими працювала, як готувала творчі виставки, які проходили в Києві та Харкові. Не могла не згадати настанови своїх вчителів, а також талановитих учнів, яким передала свій багаторічний досвід. Зі щемом і трепетом говорила про свої студентські роки та далеку юність. Упродовж усього життя Марія Кульбака перебувала у творчому пошуку.

Цікаве інтерв’ю надав Іван Шулик про свого батька гончаря Миколу Шулика, який побудував на своїй садибі в селі Малі Будища, що поблизу Опішного, гончарні горни, в яких випалював власні глиняні вироби. А які глечики, макітри, пасківники та миски виготовляв гончар! Зі сльозами на очах Іван Шулик згадав тяжкі повоєнні роки та першу зустріч з дорогою йому людиною – батьком, якого вперше побачив після Другої світової війни.

Валентина Демченко все своє життя пропрацювала малювальницею в заводі «Художній керамік». Для майстрині її робота була улюбленим заняттям. «А як вийшла на пенсію, то робота мені і снилась неодноразово. Отак я любила малювати! Ще молодою спробувала поміняти роботу, та вона прийшлася мені не до душі. Знову повернулась на завод і ніби з ним зрослася», – згадувала малювальниця. Валентина Григорівна також любила співати, коли оздоблювала глиняний посуд. Часто колеги просили її заспівати, адже з піснею веселіше працювалося. 

Віра Радченко, 
молодша наукова співробітниця Наукового відділу 
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко 
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Підписи:

  1. Марія Кульбака з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Наталі Ібрагімової
  2. Іван Шулик з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. 
    Фото Наталі Ібрагімової
  3. Валентина Демченко з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Наталі Ібрагімової

Упродовж 2021 року працівники Наукового відділу Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко здійснювали керамологічні експедиції до осіб, які працювали кустарно чи в гончарних підприємствах Опішного гончарями, малювальницями, майстрами глиняної іграшки, художниками, адже з кожним днем усе менше залишається людей, які продовжують займатися гончарством.

Зворушливою була зустріч із колишньою головною художницею заводу «Художній керамік» Марією Кульбакою. Вона згадувала, як ще зовсім юною за направленням приїхала на роботу із Закарпаття в Опішне. Із деяким хвилюванням художниця розповіла про нелегкі робочі будні в заводі, колег з якими працювала, як готувала творчі виставки, які проходили в Києві та Харкові. Не могла не згадати настанови своїх вчителів, а також талановитих учнів, яким передала свій багаторічний досвід. Зі щемом і трепетом говорила про свої студентські роки та далеку юність. Упродовж усього життя Марія Кульбака перебувала у творчому пошуку.

Цікаве інтерв’ю надав Іван Шулик про свого батька гончаря Миколу Шулика, який побудував на своїй садибі в селі Малі Будища, що поблизу Опішного, гончарні горни, в яких випалював власні глиняні вироби. А які глечики, макітри, пасківники та миски виготовляв гончар! Зі сльозами на очах Іван Шулик згадав тяжкі повоєнні роки та першу зустріч з дорогою йому людиною – батьком, якого вперше побачив після Другої світової війни.

Валентина Демченко все своє життя пропрацювала малювальницею в заводі «Художній керамік». Для майстрині її робота була улюбленим заняттям. «А як вийшла на пенсію, то робота мені і снилась неодноразово. Отак я любила малювати! Ще молодою спробувала поміняти роботу, та вона прийшлася мені не до душі. Знову повернулась на завод і ніби з ним зрослася», – згадувала малювальниця. Валентина Григорівна також любила співати, коли оздоблювала глиняний посуд. Часто колеги просили її заспівати, адже з піснею веселіше працювалося. 

Віра Радченко, 
молодша наукова співробітниця Наукового відділу 
Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко 
Центру збереження гончарної спадщини України
Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Підписи:

  1. Марія Кульбака з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Наталі Ібрагімової
  2. Іван Шулик з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. 
    Фото Наталі Ібрагімової
  3. Валентина Демченко з Вірою Радченко під час керамологічної експедиції. Опішне, Полтавщина. 2021. Фото Наталі Ібрагімової