Музей мистецької родини Кричевських

Найвидатнішою гончарською спорудою України на сьогодні є так званий «Будинок Кричевського-Лебіщака», що знаходитьсяу всесвітньо відомому центрі народної художньої культури України, загальновизнаній столиці українського гончарства – містечку Опішному Зіньківського району Полтавської області. Споруда призначалася для діяльності в ній Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства.     Одним із культурологічних феноменів в Україні була діяльність у будівлі гончарних шкіл, а згодом артілі, заводу «Художній керамік». Фактично вона стала осердям понадстолітнього розвитку вітчизняного гончарного шкільництва. До зведення «Будинку Кричевського-Лебіщака» на цьому місці функціонували:

• 1894–1899: перша в Лівобережній Україні гончарна школа – Опішнянська зразкова гончарна навчальна майстерня Полтавського губернського земства
• 1912–1915: Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства
• Після зведення будівлі в ній діяли:
• 1916–1918: Опішнянський гончарний показовий пункт Полтавського губернського земства
• 1919–1924: Опішнянська гончарна майстерня
• 1925–1926: Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа
• 1927–1931: Опішнянська керамічна промислова школа
• 1931–1933: Опішнянська керамічна школа ФЗУ
• 1934–1936: Опішнянська артіль «Художній керамік»
• 1936–1941: Опішнянська школа майстрів художньої кераміки
• 1941–1943: гончарне підприємство німецької окупаційної влади
• 1943–1960: Опішнянська артіль «Художній керамік»
• 1960–2002: Опішнянський завод художніх виробів «Художній керамік»

Через будівлю пройшли найславетніші постаті української культури, найвидатніші творці й діячі вітчизняного гончарства. Їхнє паломництво до Гончарної Мекки України перетворило об΄єкт у предмет особливої гордості національного значення, унікальну пам’ятку, яка уособлює собою духовний поступ України впродовж усього ХХ століття. Його стіни пам’ятають постаті не лише Василя Кричевського та Юрка Лебіщака, а й Сергія Васильківського, Опанаса Сластьона, Єлизавети Трипільської, Миколи Самокиша, Порфирія Мартиновича, Леоніда Позена, Олександра Довженка, багатьох інших відомих творців новітньої української культури минулого століття. Там творили видатні постаті українського гончарства: Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Петро Кононенко, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко, Зінаїда Линник, Параска Біляк, Мотрона Назарчук, Наталка Оначко; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський. Сюди протоптали дорогу багато гончарних родів з усіх куточків України. Там бували й компартійні керманичі тоталітарної доби – Микита Хрущов, Володимир Щербицький; Президенти Новітньої України – Леонід Кучма й Віктор Ющенко…

На час передачі музею-заповіднику будівлі (1988) вона була в украй занедбаному стані й потребувала капітального ремонту. Проте кошти на її відновлення вперше було виділено тільки 1994 року. Їх вистачило тільки на початок робіт, які невдовзі, із-за відсутності фінансування, припинилися. На цей час у будинку було демонтовано дах, віконні й дверні короби. У такому критичному стані він простояв більше десяти років. Почали руйнуватися стіни. Держава й надалі допомагала епізодично: 2004 року відновили ремонт; за рік дещо зробили й знову законсервували відновлювальні роботи. Наступний етап почався 2007 року, коли за кошти державного бюджету вдалося зробити перекриття даху, вкрити черепицею, поставити вікна. 2008 року фінансування було нульовим, так триває й донині.

Того ж року музейні працівники задумалися: а чому треба десятиліттями чекати допомоги від держави, якщо вони самі можуть мобілізуватися на відбудову опішнянської й загальноукраїнської святині! Відтоді щорічно співробітники закладу перетворюються в робітників, у своєрідну мобільну будівельну бригаду. Самі виконують ремонтні роботи, упорядковують навколишню територію. Необхідні кошти для цього заробляють екскурсійним обслуговуванням музейних відвідувачів. Упродовж 2009–2012 років у будинку,в міжремонтні паузи, регулярно розгортаються експозиції національних художніх виставок. Будинок буквально на очах почав оживати й наповнюватися духом творчості, мистецтва.    30 червня 2011 року на будівлі було відкрито СТІНУ ГОНЧАРНОЇ СЛАВИ УКРАЇНИ. Вона постає своєрідним орієнтиромі нагадуванням, камертоном, еталоном для звіряння правильності національно-культурного відродження. Це стіна не плачу, а слави, гордості, національної величі. Місце спогадів про минулу славу й мрій про прийдешнє! Місце гончарного, керамологічного й культурного паломництва українців! Стіна як місце для образів, вівтар національних героїв і гончарських подвижників.

Вона прикметна бронзовими меморіальними дошками, присвяченими видатним творцям і діячам української культури, які сприяли, допомагали гончарям, намагалися славити їх у світі, колекціонували їхні твори, заохочували їх до творчості. Також – меморіальними дошками найвидатнішим українським гончарям, які так чи інакше причетні до діяльності навчальних гончарних майстерень в Опішному, до створення світового бренду, ім’я якому – «ОПІШНЯНСЬКА КЕРАМІКА»

БУДИНОК КРИЧЕВСЬКОГО-ЛЕБІЩАКА – НАЦІОНАЛЬНИЙ ГОНЧАРСЬКИЙ ХРАМНАРОДНИХ МАЙСТРІВ-ГОНЧАРІВ, ХУДОЖНИКІВ-КЕРАМІСТІВ І КЕРАМОЛОГІВ УКРАЇНИ!